Читати книгу - "Золото і анаконда"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Над Льянганаті? Краще вже летіти на місяць! — відповів Луїс. — Ти ж знаєш, що ніде в Еквадорі немає такої жахливої погоди, як у Льянганаті!
— Я даю тобі два мільйони за політ. Два мільйони доларів, звичайно, якщо…
— Ха, ха!
— Я кажу цілком серйозно!
— Ха, ха, ха!
— Але заплатити зможу за однієї умови: коли знайду скарб Вальверде. Через день-два я вирушаю з експедицією в Льянганаті шукати золото, але перед цим хотілось би зробити кілька аерофотознімків і зорієнтуватися з повітря, щоб вибрати найкращий маршрут.
— Скарб Вальверде… гм…
Луїс взявся за підборіддя, якусь мить роздумував, потім так зареготав, що його секретарка аж підскочила на стільці.
— Ол райт, — сказав нарешті він. — Коли ти хочеш летіти?
— Завтра, якщо дозволить погода. А з пілотів я вибрав би Джорджа Гоудена — він уже не раз літав над Льянганаті.
— Ол райт. Найбільше шансів на гарну погоду з самого ранку. Будь на аеродромі о п’ятій годині, а вилетиш о пів на шосту. Я попереджу Джорджа. Другим пілотом полетить мій брат Августін. Бажаю успіху!
Я певен, що жодна інша повітряна компанія в світі не дала б мені літака на таких умовах, і якщо Луїс погодився, то не лише тому, що був напрочуд добрий чолов’яга, а ще й тому, що сам хворів на золоту лихоманку. До того ж його завжди вабило в Льянганаті, відтоді як він шістнадцятирічним хлопцем побував на Верде Яку — одній з річок, що витікає з Льянганаті, і вернувся звідти з самородком завбільшки з волоський горіх.
Луїс ходив туди з батьком, який не раз уже шукав золото в Орієнте, на східних схилах Льянганаті. Крім них, до складу експедиції входило шість індійців з племені юмбо і два метиси. Це була надзвичайно важка подорож. Вони йшли по тій самій заклятій місцевості, що й капітан Лох. Однієї ночі індійці повтікали, а тут ще батько Луїса тяжко захворів. Але до мети було вже зовсім близько, і батько не хотів здаватися. Тому він послав далі шістнадцятирічного Луїса з двома метисами. Поки були харчі, вони втрьох з величезними труднощами пробиралися вгору вздовж течії Верде Яку — Зеленої річки. Бурхлива річка мчала в глибокому каньйоні, на її берег можна було потрапити, тільки спустившись на мотузці.
— Звичайно, був певний риск, що мої супутники переріжуть мотузку, якщо я знайду золото, — розповідав мені Луїс. — Тому, коли вони витягали мене нагору, я щоразу тримав напоготові пістолет, щоб не виводити їх у спокусу.
Луїс знайшов кілька самородків; найбільший із них, як я вже оказав, був з волоський горіх. Батько Луїса прийшов до висновку, що його теорія про наявність золотих родовищ у верхів’ях річок, які беруть початок у Льянганаті, доведена, і хотів знову податися туди з великою експедицією. Та відразу після повернення в Кіто, куди його принесли на ношах, він помер, і захоплюючим подорожам Луїса настав кінець. Він був найстарший у сім’ї, і йому довелося важко працювати, щоб прогодувати братів і сестер. Луїс став механіком, потім льотчиком. Під час війни з ним трапилась пригода, з якої він вийшов живим тільки завдяки своєму залізному здоров’ю. Його літак упав в океан недалеко від берегів Еквадору. Одного з його товаришів схопила акула, а сам Луїс плив цілу добу, поки дістався до берега.
— Вдень було ще не так небезпечно, — розповідав він. — Але вночі, коли я не бачив, чи є поблизу акули, — це було щось жахливе. Уявляєш, які я мав нерви, коли, нарешті, врятувався! Та й зараз вони ще не такі як слід. Якось у Майамі я пішов у кіно, а там показували боротьбу людини з акулою. Опам’ятався я аж на вулиці за кілька кварталів від кінотеатру…
Коли Луїс заснував «Ареа», конкуруючи з великими багатими компаніями, дехто пророкував йому неминучий крах. Однак це похмуре пророцтво не здійснилося. Маючи багато енергії, здорового глузду і, можливо, трохи щастя, Луїс налагодив справу так, що його повітряна служба стала найкращою і найвигіднішою, яка тільки може бути.
Летіти зі мною над Льянганаті мав, певна річ, і мій компаньйон Луїс Андраде. Я запросив і Густава Альгорда, але з нього вже було досить чотирьох годин кружляння над Кіто.
Щоб разом обговорити план польоту, ми з Андраде пішли до Джорджа додому. Почалися гарячі суперечки. Джордж і Андраде наввипередки креслили карти Льянганаті. В більшості пунктів їхні карти співпадали. Вони тільки ніяк не могли дійти згоди щодо трьох вершин, які утворюють трикутник. Згідно з вказівками дерротеро Вальверде («Ставши спиною до Амбато, глянь із вершини гори Гуапи на схід…») вершини, на які показував Джордж, слід було вважати Серрос Льянганаті, але інші вказівки в тому ж дерротеро говорили за те, що вони в іншому місці, там, де показував Андраде.
Я починав розуміти, чому й досі ніхто не знайшов скарбу…
Наступного ранку о п’ятій годині ми були на аеродромі в Кіто, а рівно о пів на шосту — уже в повітрі. Наш літак прогудів над Кіто й Ель Панесільйо — вершиною, на якій, за легендою, стояв інкський храм Сонця. Ми піднімалися дедалі вище в чистому ранковому повітрі. Ось на сході з’явилося сонце, заллявши золотом снігову шайку вершини Котопахи. Ми летіли на південь над скелястим, схожим на місячний ландшафтом Анд. Перед нами здіймалася більше як на шість тисяч метрів біла верхівка Чімборасо, димів Сангай, силуетом схожий на Фудзіяму, чітко вимальовувались величні вершини Альтар і Тунгурагуа. Потім ми звернули на схід і пролетіли над Пільяро спиною до Амбато, як вимагало дерротеро Вальверде.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Золото і анаконда», після закриття браузера.