Читати книгу - "Кришталевий край"

Майстер зацікавився справою й попросив Грубера хоч трохи розповісти йому про суть свого винаходу. Грубер глянув на годинник. Все одно до станції йому йти рано. Ну, що ж, він може ще раз розповісти про свій винахід. Звичайно, секрету він відкривати не буде, бо він певний, що як Зіммель не згоджується скористатися з винаходу, то на це легко знайти іншого підприємця.

Старий майстер уважно слухав ученого, коли той стисло розповідав йому про свій спосіб варити скло.

— А знаєте, пане Зіммель, — сказав майстер, коли Грубер скінчив свої пояснення, — я певний, що це справді великий винахід. Я не людина науки. Я практик. Тридцять років я варю скло. І за ці тридцять років мені не раз спадало на думку щось подібне до винаходу пана. доктора хімії. Я казав про це іншим робітникам, і вони приставали на мою думку. Справді, коли ми тепер користуємося різними домішками, щоб так чи інакше регулювати процес утворення скла, то чому б не знайти такі домішки, що в корені змінять цей процес?..

— Та я, Руммель, не заперечую винаходу пана доктора, — нетерпляче перебив Зіммель свого майстра, — тільки ж не мені, дрібному підприємцеві, братися застосовувати цей винахід…

— А чому б не взятися? — заперечив майстер. — Шихта на скло в нас лишилася. Є й пісок, і сода, і крейда. Правда, пану докторові потрібні будуть ще деякі домішки…

— Дуже дешеві. І в невеликій кількості. Зрештою, я сам їх придбаю, — озвався Грубер, гадаючи пожертвувати на цю справу свою місячну заробітну плату.

— Ну от. А я та кілька робітників попрацюємо з такою умовою, що як спроба не вдасться, ми за роботу нічого не візьмемо, — запропонував старий майстер. — Все одно ми нічого не робимо. А тут є надія заробити…

Старий Зіммель ще трохи сперечався. Краще було б, щоб Грубер таки переконав Шварцберга купити в нього скляний завод і застосувати винахід.

— Навіщо вам той Шварцберг? Я певний, що з винаходом пана доктора ви самі за півроку таким, як Шварцберг, станете. Давайте сьогодні ж відсвяткуємо народження на світ великого підприємця, пана Зіммеля, — жартував старий майстер.

Зіммель нарешті піддався. Під натиском свого веселого майстра він дістав з льоху пляшку доброго жіанті, яку він колись, ще тоді, як про кризу не було й чути, привіз з Італії, і товариство відсвяткувало «початок нової доби в історії людства», як сказав Грубер.

— Була мідяна доба, була залізна, — сказав він, підносячи свій келех, — а тепер настане скляна. Ще ліпше сказати, — кришталева доба, бо моє скло прекрасне, як кришталь…

На ранок Грубер поїхав до міста, привіз свої реактиви, й увечері того ж дня почали варити скло. На заводі Зіммеля скло плавилося в горшках. У старій будівлі заводу, що нагадувала швидше старий сарай чи навіть руїну сарая, зібралося декілька робітників-склодувів, хоч їм було ще рано приходити. Процес виплавлення скла за Груберовим способом потребував значно більше часу, ніж звичайно, і тому видувати скло мали аж уранці наступного дня. Однак старі робітники дуже зацікавилися винаходом, про який розповідав майстер Руммель, і ніхто не думав спати цієї ночі. Усі хотіли бачити, як це скло без вогню само себе варитиме.

У напруженій тиші засипали в горшки шихту. Грубер стежив, щоб точно відважували складові частини шихти, — соду, пісок та крейду, — матеріали, що в його способі відігравали головну роль так само, як під час звичайного плавлення скла. Щоправда, ця точність відважуваний для Грубера не мала особливого значення. Знаючи будову скла та процес його утворення, він завжди міг своїми хімічними реактивами виправити в той чи інший бік цей процес, чого не могли зробити раніше, коли варили скло наосліп, без точного знання хімічних реакцій під час плавлення шихти. Однак перша спроба варити скло у заводському масштабі, хоча б і на цьому малому заводі, хвилювала винахідника, і він точним складом шихти хотів звільнити себе від зайвої роботи тоді, як скло вже варитиметься.

Коли засипали шихту, Грубер дістав із свого кошика темну пляшку й налив з неї в горшки якоїсь прозорої й густої, як мед, рідини. Ніхто в нього не питав, що це за рідина. Всі знали, що це секрет винахідника. Цей секрет він не розкривав нікому, бо Зіммель у нього, звичайно, й не збирався купувати патент, прийнявши винахідника на свій завод як компаньйона. В глибокій тиші Грубер налив своєї таємничої рідини в останній горщик і оглянув завод. У сутінках убого освітленого приміщення чорніли постаті робітників. Крізь широку браму зазирали цікаві зірки з холодного кришталево-прозорого неба. Це все аж ніяк не нагадувало аудиторію, і все ж Грубер, як лектор, що робить перед студентами свій дослід, пояснив:

— Рідина, яку я долив, не реактив, тобто вона не входить сама по собі ні в які хімічні взаємодії з матеріалами шихти. Це — каталізатор. Тобто ця рідина, сама лишаючись вільною, прискорює ті хімічні процеси, які мають відбуватися в шихті, коли я підсиплю в неї ось цього реактиву…

І Грубер дістав із свого кошика мішечок з якимсь порошком, що його він потроху підсипав у горшки.

— Без каталізатора, — пояснював Грубер, — мені треба було б чимало цього реактиву, в якому і полягає головний секрет мого плавлення скла без вогню. Реактив цей не такий уже дешевий, це перше. Без каталізатора він навіть у достатній кількості впливає на шихту надто повільно. Це друге. Мені вдалося винайти до нього могутній каталізатор. О, дивіться! — вигукнув Грубер. — Каталізатор уже починає діяти…

На поверхні шихти в горшках тут і там з'явилися язики синюватого полум'я. Вони здалися присутнім такими химерними, що дехто навіть поточився зі страху. Грубер посміхнувся, помітивши те враження, яке справив на його аудиторію хімічний процес, що, очевидно, успішно розвивався в шихті.

— Нічого тут особливого нема, — забринів у напруженій тиші його спокійний голос, — у шихті місцями температура досягла такої точки, що почав горіти всім вам добре відомий чад, тобто окис вуглецю. Цей газ, а не вугільна кислота, як звичайно,