Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Амністія для Хакера 📚 - Українською

Читати книгу - "Амністія для Хакера"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Амністія для Хакера" автора Олексій Михайлович Волков. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 116
Перейти на сторінку:

З року в рік уся ця ринкова ієрархія розросталася і потребувала все більшої площі. Багата серцевина будувала добротні ятки вже за огорожею, поступово захоплюючи нові території, витісняючи середняків на вулиці та площу, а базарний люмпен розтікався по цілому району. Складалося враження, що базар намірився поглинути все місто, одночасно обернувши «у свою віру» все його населення.

Червона куртка нарешті нерішуче зупинилася на вулиці поблизу ринкової площі. Поправивши шапку на лобі, дівчина розкрила блискавку сумки і, діставши невеличкий розкладний столик, почала викладати на ньому шнурки до черевиків, труси, шкарпетки і ще якийсь текстиль.

Він зрозумів, що чекати доведеться довго. Нарід гомонів і шастав туди-сюди. Дехто ковзав поглядом по імпровізованому прилавку, але ніхто не збирався не те що купувати, а навіть просто цікавитися розкладеними на ньому товарами. А дівчина сиділа з таким виразом, ніби знала наперед, що саме так і повинно бути. За годину лише одна жінка перекинула на її столі кілька майок, а якийсь пенсіонер купив пару шнурків. І все.

Чоловік у плащі підійшов до її столу і, глянувши на неї, почав перебирати труси. Дівчина продовжувала сидіти, думаючи, очевидно, про своє, бачачи лише руки покупця. А той порпався на прилавку, продовжуючи розглядати хазяйку. Напевно, ситуація затяглася, тому що дівчина підвела очі і промовила:

— Мужчина, ви будете щось купляти? Ну чого їх перебирати? Труси, як труси. Нормальні труси, дешеві…

Покупець у плащі чомусь не знайшов, що сказати.

— Що там, щось не так? — допитувалася вона.

— Якісь тонкуваті… — невпевнено похитав він головою.

— Як це, тонкуваті?! Мужчина, ну це ж не куфайки, а труси!

Аргумент вбивав наповал.

— Ну, добре, давайте штук п’ять, — сказав він.

Дівчина здивовано викотила очі. Руки її швидко забігали, вишукуючи потрібний товар.

Він заплатив і відійшов. Голос цієї пані виявився приємнішим, аніж можна було очікувати, та й за словом до кишені вона не лізла. І погляд чорних очей з-під пухнастих вій здався щирим і довірливим (щоправда, думка, що вона простувата, молода і недосвідчена, все-таки залишилася). Та, власне, яке це мало значення? Гарна чи негарна, гладка чи худа… Щодо цієї жінки у нього були зовсім інші плани.

А за півгодини біля її столика зупинилися двоє. Зазвичай хлопці цього типу не цікавляться як таким товаром, так і подібними жінками. Але ці стояли довго. Він пройшов поруч, щоб стати тепер з іншого боку і спостерігати звідти.

— … шо, мозги заіржавіли? — долетів до нього уривок фрази.

Це сказав один із молодиків.

— Ти шо, сучко, не догнала? Ми тобі пояснимо. До кінця дня — п’ятдесят зелених. Ти звідси сьогодні по своїх трусах рачки лізтимеш…

Двоє кремезних хлопців стояли так близько до неї, що майже повністю закривали її від оточуючих. Непомітний рух руки одного — і кілька речей полетіли зі столу просто їй в обличчя. Вона відсахнулася. А молодики розвернулися і зникли в натовпі.

Вона сиділа бліда й перелякана. Шапка насувалася на очі, і дівчина змушена була постійно поправляти її. Хтось підійшов до неї і щось запитав, але їй було вже не до того. Через півгодини вона раптом почала скидати товар до сумки — усе жужмом. Стіл уже туди ледве вліз. Насилу закривши блискавку, вона схопила сумку за ручку і потягла через натовп.

Маршрут не змінився — через Новий міст і до центру. Вулиця була майже безлюдна, лише машини снували проїзною частиною. Одна з них загальмувала поруч із дівчиною. Це виявилися ті самі двоє з ринку. Вона приречено чекала їхнього наближення. Бугаїсько взявся за ручку її візка-валізи і потягнув до себе. Але дівчина продовжувала міцно її тримати. Ривок, похитнувши все її тіло, примусив розтиснути руку, і сумка опинилася в нього. Піднявши її, він рушив до перил мосту, під яким текла річка.

— Мужики, одну секунду!

Вони разом обернулися. Нахаба у плащі був уже поруч і намагався надати виразу свого обличчя якомога більше доброзичливості.

— Мужики, не треба. Відійдімо на секунду! — І він зробив запрошуючий жест рукою.

— Ти звідки взявся, мудак? — з погрозою в голосі прогарчав той, що тримав сумку, кидаючи її і відходячи.

— Ти шо, не знаєш, шо тихше сидиш — довше живеш?

Чоловік приблизно одного з ними зросту, але худший, все-таки не збирався сваритися, примирливо жестикулюючи однією рукою. Другу він вперто тримав у кишені плаща.

— Мужики, я вас прошу, ну вона дійсно більше не буде. Ми заплатимо штраф, і більше ви її не побачите. Ну, хочеться вам кидати у воду цей мотлох? Шкода річки. Штраф просто зараз — і все. Га?

Круті хлопці перезирнулися.

— Стольник давай, — сказав один.

Вони так і стояли за два кроки від нього. Напевно, якась інтуїція стримувала цих молодиків від подальшого роздування скандалу.

Продовжуючи тримати праву руку в кишені, чоловік простягнув їм гроші лівою. Той, що стояв ближче, хапнув їх, а другий промовив:

— Значить так, мужик, ми тебе намалювали. Поняв? Не попадайся більше.

Обидва розвернулися і, сівши в машину, рвонули з місця.

Дівчина стояла на тому самому місці і не знала, що робити далі. Усі емоції від пережитого були написані на її обличчі. Погляд блукав, а пухнасті вії все частіше кліпали. Здавалося, вона от-от розплачеться.

Чоловік у плащі підійшов до валізи і, піднявши її за ручку, підвіз до неї. Перше, що кинулося їй у вічі, — його серйозний погляд, густі брови і худорляве обличчя.

— Ну ось, все обійшлося, — сказав він. — Якщо нам по дорозі, то я трохи вас проведу.

— Дякую, — коротко сказала вона, опускаючи очі долу і беручись за ручку валізи.

— Я допоможу вам, — сказав незнайомець і рушив уперед.

Відпустивши ручку, вона мовчки пішла поруч.

— Це що, місцевий рекет? — запитав незнайомець.

У нього виявилася

1 ... 9 10 11 ... 116
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Амністія для Хакера», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Амністія для Хакера"