Читати книгу - "Панас Мирний"

За своїми жанровими ознаками «Чіпка» – повість. У центрі оповіді перебуває один персонаж, а всі сюжетні перипетії обертаються довкола нього. Хронологічні межі твору цілком збігаються з життям головного героя Чіпки Варениченка – приблизно 1840—1867 рр. Власне кажучи, «Чіпка» – це не що інше, як докладна біографія розбійника від дня його народження аж до заслання на каторгу, повість-хроніка, прикметна для тогочасної української літератури, зокрема для прози Нечуя-Левицького. Та навіть сам роман «Хіба ревуть воли…», як писав Олександр Грушевський, є «такою ж хронікою, як і деякі повісті Левицького: різниця лише в тім, що П. Мирний докладніше і повніше намалював нам соціальні умови життя й се поруч з психологією поодиноких персонажів дає повніший і детальніший начерк соціальної еволюції життя». Є, правда, і ще одна різниця: на відміну від Нечуя-Левицького, Франка чи Коцюбинського, які досить рідко вдавалися до ретроспекції, Мирний полюбляє змальовувати минуле своїх героїв, що перебуває на чималій часовій відстані від описуваних у творі подій, а інколи навіть за хронологічними межами сюжету.

Свою повість Мирний давав читати (або й сам читав) декому зі знайомих, зокрема Дмитрові Пильчикову. Той сказав, що в автора «Чіпки» «французький смак», адже він поклав в основу твору кримінальний сюжет. Очевидно, Пильчиков мав на думці творчість Ежена Сю, Александра Дюма, Поля Феваля чи Еміля Габоріо. Але найбільше важили для Мирного ті міркування щодо «Чіпки», які виклав у своєму просторому відгукові на цей твір Іван Білик. Думки щодо єства літературної творчості, висловлені Біликом у цьому відгукові, цілком збігаються з тими, що їх він розвивав у своєму циклі рецензій під назвою «Перегляд літературних новин», який друкувався в «Правді» впродовж 1873—1875 pp. Зважаючи на те, що достеменно невідомо, коли саме Білик писав свій цикл, а «Правда» часто друкувала подані матеріали зі значним запізненням, важко сказати, чи Білик прикладав уже готові настанови до повісті «Чіпка», чи якраз повість Мирного наштовхнула його на висловлені в циклі думки про природу й завдання літературної творчості. Так чи так, у «Перегляді літературних новин» Білик писав: «Минули епічні поеми, не здатні й віршовані повісті: настали часи народного романа і повісті на основі щирого реалізму». Ця теза виразно перегукується з думками Михайла Драгоманова, який на сторінках «Правди» в цей-таки час цитував лермонтовське «умчался век эпических поэм» і говорив про «соціальний реалізм» як «метод мишлення». Варіаціями на цю драгоманівську тему стануть міркування Івана Франка про «науковий реалізм», Михайла Павлика – про «реалізм ідеальний», Остапа Терлецького – про «живий реалізм». Якраз такий реалізм Білик побачив у повісті свого брата, чия манера письма в цьому творі найбільше нагадувала йому манеру російського реаліста Федора Решетникова. У реалістичній стратегії Білик трактував і проблематику людини та суспільства, зокрема «злочину й кари»: «Громадський строй лежить опукою на людині і як би не силився поодинокий чоловік з його вирватись – він його давить своєю вагою. Громада – великий чоловік. Чи в доброму так, чи й у лихому – все однаково. Тим-то, щоб покарати якого чоловіка лихого або які громадські хиби, не слід нападом напускатись на поодинчих людей. Треба розказати, звідкіля і як іде яка хиба, що її піддержує, як вона розпросторюється: тоді вона в пень буде підрубана – і передові люди її зречуться, а за передовиками – й громада. Тим-то й мають тепер вагу тільки ті письменці, що йдуть громадською, соціальною тропою і соціальним поглядом озирають життя народне». Таку соціальну психоаналітику й терапію Білик прикладає як мірку до повісті Мирного. Неважко добачити тут віддзеркалення думок Роберта Оуена, які він виклав у своїй славетній книзі «A new view of society, or Essays on the formation of the human character» («Новий погляд на суспільство, або Нариси про формування людського характеру») і які справили значний вплив на літературу, зокрема на російських прозаїків 1840-х pp. «З європейських соціалістичних думок, – писав Драгоманов, – найбільше запала їм думка Роберта Оуена, що людина цілком не винна в тому, чим вона стала й що вона робить, бо вона є такою чи іншою, дякуючи тому ґрунту, на якому зросла, й тим порядкам, при яких живе». Отож, відзначивши, що «Чіпка» «в малоруській літературі явище незвичайне» найперше за своїми соціальними мотивами, Білик подає братові цілу низку порад щодо подальшої роботи над цією чорновою версією твору. Найголовніше, що пропонує Білик, – істотне розширення горизонтів обсервації. У повісті, каже він, автор змалював Чіпку «тільки як розбишаку, залишивши осторонь людину». Оскільки «людське» Білик розуміє передовсім як «соціальне», він радить Мирному значно розширити змалювання соціальних зв'язків свого героя та соціального тла загалом. На його думку, якраз це дозволить з'ясувати причини Чіпчиного розбишацтва. «…Тобі, – каже він, – слід розширити горизонт і подивитись на життя, як воно є, а не в ізольованому фокусі – розбишацтві. Автор повинен не з розбишацького кубла дивитися на світ, а навпаки – зі світової точки – на розбишацьке кубло». Це можна зробити, зокрема, тоді, коли протиставити ідеї «багатства за чужий кошт» ідею «праці з мозольними руками», бо «в ізольованому фокусі» соціальний детермінізм явно втрачає на силі, адже цілком очевидно, що «за тих самих умов, під впливом інакшого світогляду, люди живуть і дають жити іншим». Білик відзначив також психологічну невмотивованість повернення Чіпки до розбишацтва після того, як він став заможним і шанованим чоловіком, докладно охарактеризував головних персонажів, відслідкував хронологію подій, подав слушні міркування щодо роботи над стилем. Так, покликаючись на досвід Тургенева, він радив частіше вдаватися до тропіки, перш за все, до метафори, коштом надто вже рясних у Мирного порівнянь.

Крім відгуку, Білик зробив у рукописі Мирного чимало покрайніх записів, що торкалися різних питань: від манери змалювання окремих образів до хронології подій. Наприклад, у десятому розділі повісті Мирний подав такий портрет Чіпки: «А Чіпка, як орел. Високого зросту, статний, бравий, широкоплечий, козацький вид у нього, карі огненні очі, довгі та дужі, як у млина крила, руки, все це говорило, що сила цього чоловіка нелюдська, що йому б тільки вітрами та водами верховодити, а не ціпами правити». Білик робить до цієї замальовки такий коментар: «По-моєму, нервовій натурі Чіпки значно більше пасувало б бути