Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Багато, багато, багато золота…, Микола Васильович Білкун 📚 - Українською

Читати книгу - "Багато, багато, багато золота…, Микола Васильович Білкун"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Багато, багато, багато золота…" автора Микола Васильович Білкун. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 66
Перейти на сторінку:
каже, і так, я прийшов вас шантажувати. Завжди приємно мати справу з людиною слова, яка тобі не морочить голову, а відразу каже, по що прийшла. Звідки ж мені було знати, що він підсунув мені лише копії, а оригінали півгодини тому продав моєму конкурентові О’Келлі?!.

Наступного ранку спокійнісінько розгортаю “Ієрихонську трубу Грібтауна” (є там така газетка мерзенна), й у мене темніє в очах. Усі ті документи, що мені їх так люб’язно продав Славко Живокіст, синок мого покійного колеги, всі вони до одного надруковані на сторінках цієї мерзенної газети. Ну, ви самі розумієте, що моє добре ім’я було знеславлене, виваляне в багнюці, й бізнес мій ляснув. Пізніше, коли О’Келлі вже не бачив в моїй особі ні ворога, ні конкурента, я якось зайшов до нього й по-дружньому поцікавився, скільки молодий Живокіст злупив з нього за ці документи? І що, ви думаєте, виявилось? А виявилося, що копієчка в копієчку стільки ж, скільки й з мене. Ви бачили що-небудь подібне? Ні, мушу вам сказати, що, мабуть, таки надходить кінець світу, бо в наші часи теж шантажували, торгували документами, що могли будь-кого скомпрометувати, й усе таке інше, але робили це чемно, як порядні люди, а не так.

Після того як мій бізнес ляснув, мені залишилося тільки латати дірки у власному бюджеті. А їх було таки чималенько. Й хабарі перед тим доводилося давати, і цей молодик трохи облупив мене, та ще й довелося давати декому хабарі після опублікування в газеті тих документів. Я зціпив зуби й зайнявся виключно комерцією, і вже дещо почало ставати на рівні ноги, коли гульк — з’являється раптом у Грібтауні в моєму барі “Метелик” Славко Живокіст разом з оцим чорним, важким, волосатим. Славко називає його сеньйор Вертес, начебто його звуть Хуан Вертес, а під яким іменем звали ви його, сеньйоре Осандро, цього я не знаю. Словом, вони вдвох зайшли до мого бару “Метелик”, і, коли б їх було не двоє, я розвалив би пляшкою голову синкові мого старого колеги. Але їх було двоє, і я ледве стримав свої нерви.

Мечислав підійшов до мене, широко всміхаючись, ніби не він пограбував і продав мене двічі. Двічі. “Ну, дядьку, — сказав він, — от ми й зустрілися. Налий нам чого-небудь промочити горло, та не здумай підсипати якоїсь зарази”. Це я, прошу вас, такий дурний, що у власному барі буду труїти людей, щоб не минути електричного стільця? Я промовчав і налив їм чарочки. Вони випили, й тоді Мечислав сказав мені: “Дядьку, ви колись просилися зі мною. Тепер така можливість є. Підете чи передумали?”

І що ви думаєте? Я пішов за ним, як циганський собака за возом. Що ви мені не кажіть, а в ньому щось таки є від чорта. Й ще, може, гіпноз. Не знаю. Тільки, прошу вас, ще кілька днів тому, коли б хто-небудь сказав мені, що сьогодні, в суботу, я стоятиму не за стійкою свого бару, а на оцій палубі, я вилив би в очі такому жартівникові кухоль прокислого пива. А от бачите…

…До Мечислава Яковича Живокіста підійшов Хуан Вертес і сказав:

— Сер, уранці можуть бути небажані гості — обслуга маяка…

Мечислав навіть не повернув у його бік голови. Вертес покашляв у кулак і сказав голосніше:

— Уранці можуть бути небажані…

І тільки тоді Мечислав обізвався сухим неприємним голосом:

— Я не глухий, Вертесе, я добре все чую. Які можуть бути гості?

— Н-ну… — знітився Хуан Вертес і подумав: “Свиня, він тепер навіть мене помічати не хоче. І немає більше “сеньйора Вертеса”, а просто “Вертес”. Усі вони такі”.

— Так от, запам’ятайте, Вертесе, що в нас не може бути ні бажаних, ні небажаних гостей. Ми до них байдужі. Хай приїздить хто хоче, навіть командувач військово-морських сил НАТО. Все, що ми тут робимо, не має під собою кримінальної основи. Чи, може, ви, Вертесе, забули, для чого ми висадилися на борту цього недотопа?

— Ні, я не забув. Ми прибули сюди для того, щоб обладнати цю калошу під пам’ятник загиблим кораблям.

Мечислав помовчав і після довжелезної паузи, яка примусила Вертеса переступити з ноги на ногу, сказав:

— Ну?

Вертесу залишалося небагато — ще раз переступити з ноги на ногу й розвести руками.

— Покличте до мене аквалангістів, — наказав Мечислав.

— Але ж зараз ніч, — спробував заперечити Вертес.

— Серйозно? — саркастично протяг Мечислав. — А мені чомусь здавалося, що зараз гарячий полудень.

Вертес засопів як бик і пішов виконувати наказ. За хвилину перед Мечиславом стояло шестеро аквалангістів.

— Ось що, хлопці, коли ви думаєте, що я найняв вас виключно для того, щоб ви танцювали свиг, то ви дуже й дуже помиляєтесь.

— Зараз ніч, сер, — сказав старший з аквалангістів.

Але сказав він це не дуже впевнено, ніби сумніваючись. Щось таке було в голосі цього типа, що дозволило Мечиславу взагалі на вважати його за людину.

— Ніч? — здивувався Мечислав. — Тоді, мабуть, доведеться використати ліхтарі. Це вам. А мені, мабуть, доведеться зайвий раз розстебнути гаманця.

— Дякую, сер, ми зараз, — сказав старший аквалангіст, і Мечислав сам себе вилаяв у думках. Такому і всій його бригаді можна було не доплачувати, а просто як слід нагримати на них.

Усі вони такі. Мечислав разом з Вертесом і Данилом Слупом підбирали їх у всіх найсумнівніших шинках уздовж узбережжя. Народ цей, як правило, конфліктував з поліцією, заборгувався по вуха барменам і був не вельми допитливим. На таких людей і у Вертеса, і у Слупа був нюх і було око, і Мечислав Живокіст не втручався в їхні справи. Тут вони обидва були на коні, і його поради нічого б не додали.

Зафрахтувати у Голіфасті яхту з сумнівною репутацією її капітана виявилося теж нескладною проблемою. Митні чиновники стали напрочуд скромними після інтимної розмови з Хуаном Вертесом. Портові документи були оформлені так, ніби гарна, вихована компанія на борту яхти “Ціцелія” вибирається в океан трохи порозважатися, поплавати з аквалангами та спорожнити кілька фужерів фруктових

1 ... 9 10 11 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Багато, багато, багато золота…, Микола Васильович Білкун», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Багато, багато, багато золота…, Микола Васильович Білкун» жанру - 💙 Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Багато, багато, багато золота…, Микола Васильович Білкун"