Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей 📚 - Українською

Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"

294
0
13.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ярмарок суєти - Книга 1" автора Вільям Текерей. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 137
Перейти на сторінку:
або «містером Самбо» й вибачалася перед покоївкою за те, що зважувалась турбувати її дзвінком,- і все це робила так мило й скромно, що зачарувала челядь майже так само, як і господарів.

Якось, переглядаючи малюнки, що їх Емілія посилала додому зі школи, Ребека зненацька спинилась на котромусь із них, вибухнула плачем і вибігла з кімнати. Це сталося того дня, коли Джо Седлі вдруге з’явився в батьків.

Емілія кинулася за товаришкою, щоб дізнатися, чого та плаче, і скоро вернулася без Ребеки, трохи й сама схвильована.

- Знаєте, мамо, її батько був учителем малювання в Чізвіку і звичайно докінчував наші малюнки.

- Голубонько! А міс Пінкертон завжди казала, що він і не торкається до ваших малюнків, тільки обрамляє їх.

- Це й називалося обрамляти, мамо. Ребека побачила малюнок, згадала, як її батько працював над ним, усе це так раптово, знаєте, і вона...

- Бідна дитина має добре серце,- сказала місіс Седлі.

- Я б хотіла, щоб Ребека погостювала в нас іще тиждень,- сказала Емілія.

- Вона з біса схожа на міс Катлер, з якою я, бувало, зустрічався в Думдумі, тільки біліша. Тепер та вийшла заміж за військового лікаря Ланса. І знаєте, мамо, раз Квінтін з чотирнадцятого полку заклався зі мною...

- О Джозефе, ми вже чули цю історію,- сміючись, перебила його Емілія,- можеш не розповідати, а от краще переконай маму, хай вона напише тому баронетові... як же його... Кроулі, чи що... й попросить, щоб бідна Ребека побула ще в нас. Ось і вона! А очі аж почервоніли від сліз.

- Мені вже краще,- заявила Ребека якомога солодше, всміхнулася, припала до простягненої їй руки добродушної господині й шанобливо поцілувала її.- Які ви всі добрі до мене. Всі,- додала вона вже жартома,- крім містера Джозефа.

- Крім мене? - вигукнув Джозеф, міркуючи, чи не втекти йому зараз-таки.- Сили небесні! Господи! Міс Шарп, що ви кажете!

- Авжеж, хіба не жорстко було вмовляти мене їсти той страхітливий перець першого ж дня, коли я ще навіть до пуття не познайомилася з вами. Ви не такі добрі до мене, як моя люба Емілія.

- Він тебе менше знає,- сказала Емілія.

- Хіба хтось може бути недобрим до тебе, голубонько,- мовила господиня.

- Каррі було смачнюче, їй-богу,- не відчуваючи жарту, сказав Джо.- Може, тільки цитринового соку в ньому було трохи замало. Авжеж, таки замало.

- А чілі?

- Господи, як ви зойкнули! - вигукнув Джо, згадавши смішний бік тієї події, і зайшовся реготом, але, як звичайно, раптово замовк.

- Надалі я буду обережніша, як ви щось пропонуватимете мені,- заявила Ребека, коли вони разом спускалися вниз до їдальні.- Я не знала, що чоловіки так люблять мучити бідних беззахисних дівчат.

- Їй-богу, я зовсім не хочу образити вас, міс Ребеко!

- Та знаю, що не хочете,- сказала вона і зненацька легенько стиснула його за лікоть своєю маленькою ручкою, але тієї ж миті злякано відсмикнула руку, глянула йому просто в обличчя і знов опустила очі на килим.

Я не ручуся, що в Джо не закалатало серце від того мимовільного, несміливого, ніжного вияву почуттів простодушної дівчини.

Це було заохочення, і, може, декотрі аж надто доброчесні й виховані жінки осудять її за нескромність. Але ж, бачите, бідолашній Ребеці доводилось усе робити самій. Коли хтось такий убогий, що не може найняти собі служника, то хоч які в нього вишукані манери, а він мусить сам підмітати свої покої. Коли в якоїсь милої дівчини немає щиро відданої їй матері, що взялася б до пошуків нареченого, вона мусить шукати його сама. Ох, яке щастя, що жінки не користуються своєю силою частіше! Бо ми неспроможні встояти перед ними. Варто їм виявити бодай найменшу прихильність, як ми, чоловіки, відразу падаємо перед ними навколішки, навіть перед старими й потворними. Я скажу вам більше: кожна жінка, якщо вона вже таки не зовсім горбата, за сприятливих обставин може одружити з собою кого захоче. Тож будьмо вдячні, що ці голубоньки, як свійські тварини, не усвідомлюють своєї сили. А то нам не було б від них порятунку.

«Їй-богу, я вже почуваю точнісінько те саме, що й у Думдумі біля міс Катлер!» - міркував Джозеф, заходячи до їдальні.

За столом Ребека раз по раз зверталася до Джозефа то ніжно, то жартівливо, питаючи його думки про ту чи іншу страву. Тепер вона вже заприязнилася з усією родиною, а самі дівчата полюбили одна одну, як сестри. Дівчата інакше не можуть, як тільки поживуть під одним дахом днів із десять.

Ніби заповзявшись всіляко допомагати Ребеці здійснювати свої плани, Емілія навмисне нагадала братові про обіцянку, яку він дав їй під час великодніх канікул,- «ще коли я була школяркою»,- засміялася вона: обіцянку повести її у Воксгол. 23

- І от тепер, коли в нас гостює Ребека, саме добра нагода,- докінчила Емілія.

- Чудово! - вигукнула Ребека і мало не заплескала в долоні, але вчасно похопилась, що так не личить робити скромній особі, і стрималась.

- Тільки не сьогодні,- заявив Джо.

- Ну, то завтра.

- Завтра ми з татом запрошені на обід,- мовила місіс Седлі.

- Чи не хочеш ти цим сказати, люба моя, що я туди поїду? - запитав господар.- І що жінка твого віку і твоєї статури поткнеться в те погане, вогке місце, щоб застудитися?

- Хтось же повинен бути з дітьми,- мовила місіс Седлі.

- То хай їде Джо,- сказав батько, сміючись,- він уже досить великий.

На ці слова навіть Самбо коло бічного столика не втримався і пирхнув від сміху, а бідолашний товстун Джо відчув бажання стати батьковбивцею.

- Розшнуруйте йому корсет! - не вгавав старий.- Хлюпніть йому в лице води, міс Шарп, або занесіть його нагору, бо він, сердешний, умліває. Нещасний мученик! Занесіть його нагору, він легенький, мов пір’їна!

- Я не стерплю цього, сер, хай йому ч...- заревів Джозеф.

- Замов містерові Джозу слона, Самбо! Пошли по нього в звіринець! - вигукнув старий, жартуючи, але, побачивши, що Джоз мало не плаче з люті, перестав реготати, простяг синові руку й сказав:

1 ... 9 10 11 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"