Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей 📚 - Українською

Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ярмарок суєти - Книга 1" автора Вільям Текерей. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 137
Перейти на сторінку:
- У нас на фондовій біржі ніхто не ображається на жарти, Джозе! Самбо, не треба слона, дай нам краще по келиху шампанського. Навіть у пивниці Боні 24 не знайдеш такого, синку.

Келих шампанського повернув Джозефові душевну рівновагу, і ще не встигла пляшка спорожніти,- а йому, як хворому, припало дві третини з неї,- він погодився повести дівчат у Воксгол.

- Кожній дівчині треба свого кавалера,- сказав старий добродій.- Джо неодмінно захопиться міс Шарп і загубить Емілію в натовпі. Пошлемо в дев’яносто шостий полк і запросимо Джорджа Осборна, може, він прийде.

Місіс Седлі, не знати з якої причини, глянула на чоловіка й усміхнулася. В очах старого Седлі засвітилося невимовне лукавство, він подивився на Емілію, а та опустила голову й почервоніла так, як тільки можуть червоніти сімнадцятирічні дівчата і як зроду не червоніла Ребека Шарп, принаймні не червоніла відтоді, як її, ще восьмирічною дівчинкою, хрещена мати застукала біля буфета, де вона крадькома їла варення.

- Нехай Емілія сама напише записку,- сказав батько,- щоб Джордж Осборн побачив, як гарно вона навчилась писати в міс Пінкертон. Пам’ятаєш, Еммі, як ти послала йому запрошення на водохрестя й написала «и» замість «е»?

- Коли то ще було,- сказала Емілія.

- А здається, що вчора, правда, Джоне? - звернулася місіс Седлі до чоловіка.

І тієї ночі в розмові, що відбулася в одному з причілкових покоїв на другому поверсі в своєрідному наметі з навощеного ситцю, розмальованого яскравим фантастичним індійським візерунком, підбитого ніжно-рожевим міткалем,- усередині цього імпровізованого шатра була пухова постіль, на ній дві подушки, а на подушках дві круглі рум’яні голови: одна в мереженому очіпку, а друга в простому перкалевому з китичкою на кінці,- отож у тій розмові місіс Седлі добре вичитала чоловікові за те, що він так жорстоко позбиткувався з бідолашного Джо.

- Просто негарно з твого боку, містере Седлі, так мучити бідного хлопця,- сказала вона.

- Голубко моя,- відповіла перкалева китичка,- ти ніколи так не пишалася собою і не кокетувала, як Джоз, а це вже про щось свідчить. Хоч три десятки років тому, року тисяча сімсот вісімдесятого, еге, десь тоді, ти, мабуть, мала на це право, я не заперечую. Але мені терпець уривається від Джоза та його блазенських вихваток. Він хоче переплюнути самого себе, люба моя, тільки й думає про себе, який він, мовляв, гарний, з усіх красенів красень. Чує моє серце, що ми ще матимемо з ним клопоту. Адже ж усім видно, що ця мала приятелька Еммі відверто чіпляється йому на шию, і якщо вона його не спіймає, то спіймає котра́сь інша. Йому судилося стати здобиччю першої-ліпшої жінки, як оце мені ходити щодня на біржу. Ще добре, голубко, що він не привіз нам чорношкірої невістки. Але запам’ятай моє слово: та жінка, що закине на нього вудку, неодмінно спіймає його.

- Я завтра ж таки відішлю ту хитру бестію,- рішуче заявила місіс Седлі.

- А чом би й не вона, місіс Седлі? В неї хоч біле обличчя. Мені байдуже, хто його з собою оженить. Хай він сам про це дбає.

Після цього розмова скінчилась і змінилася неголосними, аж ніяк не романтичними носовими руладами: в будинку Джона Седлі, есквайра і члена фондової біржі запала тиша, яку порушували тільки дзигарі на церковній дзвіниці, що вибивали чергову годину, та вигуки нічного сторожа.

Уранці добродушна місіс Седлі вже передумала виконувати свою погрозу щодо Ребеки Шарп, бо хоч нема почуття палкішого, звичайнішого й виправданішого за материнські ревнощі, але вона не могла собі уявити, щоб ця маленька, скромна, вдячна й чемна гувернантка зважилась звести очі на таку величну постать, як збирач податків з Боглі-Уолага. Та й листа з проханням продовжити дівчині відпустку вже послано, і було б важко знайти якийсь привід, щоб отак раптово спекатись її.

І наче все змовилося допомагати милій Ребеці, навіть самі стихії почали сприяти їй (хоч спершу вона не схильна була визнати їхню ласкаву допомогу). Бо того надвечір’я, на яке задумана була прогулянка до Воксгола, коли Джордж Осборн приїхав обідати, а батьки подалися на проханий обід до олдермена 25 Болса в Гайбері-Барн, як навмисне розгулялася така буря і громовиця, що молодь хоч-не-хоч мусила залишитися вдома. Джордж Осборн, здається, не був дуже розчарований: вони з Джозефом, залишившись у їдальні, випили чималенько портвейну, і за цей час Седлі розповів йому кілька своїх найкращих індійських історій, бо він у чоловічому товаристві ставав дуже говіркий. А потім Емілія порядкувала у вітальні, вони всі четверо приємно розважалися цілий вечір і одностайно заявили, що дуже раді бурі, через яку довелося відкласти прогулянку до Воксгола.

Осборн був хрещеником старого Седлі і всі свої двадцять три роки вважався членом його родини. Коли йому було шість тижнів, він дістав від Джона Седлі срібний келих, а коли шість місяців - коралове калатальце з золотим свистком. З ранньої молодості й до тепер він кожного різдва отримував від старого Седлі гроші «на гостинці». Джордж досі пам’ятав, як одного разу, коли він від’їздив до школи, його, десятирічного бешкетника, добре налупцював Джозеф Седлі, тоді вже високий, гонористий і незграбний юнак. Одне слово, Джордж був настільки близький, родині Седлі, наскільки могли його наблизити до неї постійні вияви уваги й ласки.

- А пам’ятаєш, Седлі, як ти розлютився, коли я обрізав китиці з твоїх чобіт, і як міс... гм... як Емілія врятувала мене від прочуханки, впавши на коліна і благаючи тебе не бити малого Джорджа?

Джоз добре пам’ятав той чудовий випадок, але присягався, що зовсім про нього забув.

- Ну, а пам’ятаєш, як ти приїздив кабріолетом до школи доктора Лупмена, щоб провідати мене перед тим, як вирушати до Індії, дав мені пів гінеї і потиличника? Мені тоді здавалося, що ти був щонайменше сім футів заввишки, тому я дуже здивувався, коли ти, повернувшись з Індії, виявився не вищим за мене.

- Який містер Седлі добрий: приїхав до вашої школи і дав вам грошей! - захоплено вигукнула Ребека.

- Еге ж, та ще й після того, як я відрізав йому від чобіт китиці. Хлопці ніколи не забувають таких подарунків і тих, хто їх дає.

- Ну й гарні ж ці гессенські чоботи,- сказала Ребека.

Джоз Седлі,

1 ... 10 11 12 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"