Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Маруся Богуславка, Куліш П. 📚 - Українською

Читати книгу - "Маруся Богуславка, Куліш П."

236
0
18.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маруся Богуславка" автора Куліш П.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 39
Перейти на сторінку:

Так, як ви, співала,


І по-вашому про Бога


З хлопцем розмовляла.




А пророк наш побратався


З розп'ятим Пророком,


Як огнем святим займався


Над усім Востоком.




Він Маріїного Сина


Мав за путеводню [52]


Ясну зорю, як спускався


У гріхів безодню.




А цуравсь тих душ мерзенних,


Що з його науки,


3 його правди наробили


Всім народам муки,




Передвічного сім'єю,


Родом наділили


І лукавством та брехнею


Небеса затьмили…




І моя Заїра - бранка,


І її на крила


Наша буря-негаданка


З-над Сули вхопила.




І як Бог сестру Адаму [53]


Виліпив із глини,


Мені з неї тато-мама


Подругу зробили.




Освітили її розум


Чистим словом правди -


У нещасті до відради,


В щасті до поради.




І твоя дочка, вповаю,


Зрозуміє Бога,


І високого достойна


Зробиться порога». -




«Вона Бога розуміє, -


Прорекла старенька, -


Бо молитись, було, вміє


В мене ще й маленька.




Знає змалку рушниками


Божники вкривати


І пахущими квітками


Всі боги квітчати». -




«Всі боги? Мовчи, бабусю,


Про боги між нами;


Бо єдин той, хто вкриває


Землю небесами». -




«Ні, добродію, мовчати


Не в силах про віру,


Хоч би й шию мені класти


Кату під сокиру». -




«Так! - понуро усміхнувся


Кантемир. - Сокира


Не страшна - хто не здобувся


Більш як на кумира.




Слухай, бабо. Русь я знаю


Не десяток років…


Де спіткаю, всіх стинаю


Ваших лжепророків.




І тебе, попаде, стяв би


Зе безбожну душу,


Та впиняє мене мати…


Милувати мушу.




Моя мати так дитину,


Як і ти, втеряла,


І твоє вона обличчє,


І твій погляд мала.




Не зневаж її, Заїро,


Не гордуй старою:


Бо безумство з неї здіймеш


Тільки з головою.




У тих розум, в сих безумство,


Так попи зробили,


Що царства ввели в безпутство


І передрочили.




Та не ся, ще гірша думка


Мені серце крушить,


Кров самумом і гаркуром


Без сушила сушить.




Чого брат мені приснився


З дивними речами,


Як до мене нахилився


Вістовець з листами?




О Заїро, сестро! Чую,


Лихо невимовне,


Що та іскра потухає,


Що та кров холоне.




Іскра Божа, кров пречиста


З праведного серця…


І погасне, захолоне,


З Богом не зіллється.




Люба сестро і дружино!


Мусимо не кіньми


До Стамбула ми летіти,


А бистрими крильми».







ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА



ДУМА ПЕРВА



І





Стамбул… Яке страш­не, по­туж­не сло­во!


Європо! Ти бу­ла йо­го зля­ка­лась,


І пус­то­та жит­тя тво­го ли­хо­го


В три­возі дес­потів твоїх оз­ва­лась…


Два ра­зи вже ти прав­ду на Бос­форі


Безумством хрис­ти­ян твоїх га­си­ла,


Аж ось на Біло­му й на Чорнім морі


Ще раз но­ва за­па­ну­ва­ла си­ла


І дав­ню бо­ротьбу з лу­кавст­вом по­но­ви­ла.





II





Як згас­ло світло, що з го­ри Сінаю


Від гро­мо­во­го сло­ва засвіти­лось,


І вістю крот­кою, бла­гою з раю


Між галілей­ських ри­баків яви­лось, - [54]


Тоді ду­ша про­ро­ка Ма­го­ме­та


Серед ома­ни прав­ди воз­жа­да­ла,


Огонь її ди­ханієм по­ета


У тем­ряві по­ганст­ва роз­ду­ва­ла


І чо­ловічест­во від крив­ди ря­ту­ва­ла.





IІІ





I си­ла прав­ди, чис­то­ти, сво­бо­ди


Базар-Єрусалим опа­ну­ва­ла


І лжею оту­ма­нені на­ро­ди


Культурою но­вою осіяла.


Обман і лжа вка­за­ли їй до­ро­гу


В чет­вер­тую сто­ли­цю хрис­ти­янст­ва,


Де всі хра­ми не­ви­ди­мо­му Бо­гу


Сповнились тем­ним ідольством по­ганст­ва,


Затулою гріхів, пок­ро­вом ту­не­ядст­ва.





IV





Стамбул… Пе­ред сим іме­нем по­туж­ним


Народи За­па­ду возт­ре­пе­та­ли


І, прав­ду бо­рю­чи ка­га­лом друж­ним,


Свої царст­ва від па­гу­би спа­са­ли


У Римі но­во­рож­де­ним по­ганст­вом…


їх дес­по­ти ма­го­ме­тан псу­ва­ли,


І, гроші сип­ля­чи між му­сульманст­вом,


Потужний дух роз­ко­ша­ми всип­ля­ли,


Кругом сул­та­на честь і прав­ду пот­реб­ля­ли.





V





«Великоліпного», як мур, підми­ли, [55]


І по­хи­ливсь ко­лос, і яни­ча­ри


Та спа­ги навк­ру­ги йо­го мо­ги­ли,


Мов дикі ни­зовці, за­бун­ту­ва­ли.


І бо­реться іслам з єхид­ним Ри­мом,


І шар­пає йо­го ли­хе ко­зацт­во,


І за­ту­ма­нює по­жежі ди­мом


Жадне крові й руїни гай­да­мацт­во.


Стамбуле! Де ж твоє прос­лав­ле­не ли­царст­во?





VI





У бе­бе­хи буй­ни­ми го­ло­ва­ми


Твої вожді прес­лавні пов­ри­ва­лись,


Танцями бра­нок, ви­на­ми, ме­да­ми,


Перелюбством пас­куд­ним пов­пи­ва­лись.


А буй-ту­ри, кот­рих во­ни во­ди­ли


На хрис­ти­янст­во, со­ро­ми­ли Бо­га,


Гірких вдо­виць, сиріт, не­тяг ду­ши­ли»


Постали злидні, ґвалт, жур­ба, три­во­га.


Коло сул­тансько­го ви­со­ко­го по­ро­га.





VII





Редшиде й Кан­те­ми­ре! На Вос­тоці


Ви зо­ря­ми но­ви­ми заб­ли­ща­ли.


Істочник жизні об­ре­ли в про­році,


Ісламу сла­вою і чес­тю ста­ли.


Од ва­шо­го ме­ча не­дав­но на Цо­цорі


Ліг тру­пом без­го­ло­вим лях ол­жи­вий,


А на тім руськім нев­покійнім морі


Втеряв свій пиш­ний цвіт ко­зак зрад­ли­вий,


І по­лом'єм взя­лись йо­го по­сел­ки й ни­ви.





VIII





Як по­ле в них буяє бо­дя­ка­ми,


Так за­бу­яли се­ред Ца­рег­ра­да


Невольницькі ба­за­ри ко­за­ка­ми:


Очам од­ра­да, воїнам наг­ра­да!


І, мов гряд­ки в са­дах цвітуть ма­ка­ми,


Гареми му­сульманські заб­риніли


Дівчатами врод­ли­ви­ми й жінка­ми,


А руські діти ве­се­ло обсіли


З пи­ла­вом ми­соч­ки, мов го­луб'ята білі.





IX





Султанськими дітьми во­ни зо­вуться…


Чи раб, чи пан був батько не­чес­ти­вий,


На всіх їх рівно ми­лості пол­лються.


Тут не ору­ду­ють па­ни лес­тиві


Людьми, як бид­лом. Прав­да і од­ва­га


Дорогу сте­лять кож­но­му од­на­ко.


За прав­ду й віру ша­на і по­ва­га


Жде і те­бе, ко­за­че-гай­да­ма­ко,


Гультяю без ума, без совісті бур­ла­ко!





X





Проспись, п'яни­це, й ро­зу­мом мізер­ним


Урозумій, ко­му ти пок­ло­няв­ся!


Яким об­ман­щи­кам, сіпа­кам сквер­ним


З ду­шею й тілом у по­лон од­дав­ся!


Не для то­го ми гре­ка зво­юва­ли,


Щоб кров га­ря­чу із лю­дей то­чи­ти,


А щоб єди­но­го Все­вишнього поз­на­ли;


Батьків бе­зум­них не­обачні діти


І мерт­вим ідо­лам по­ки­ну­ли слу­жи­ти.





XI





Дивись, ле­да­що, як у нас гу­ляє


Народ ве­се­лий у святій сво­боді.


А в вас раює і дос­та­ток має


Хіба па­ли­во­да, хар­циз­ник, злодій…


Чи чуєш? Се сліпі старці співа­ють


Про

1 ... 9 10 11 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маруся Богуславка, Куліш П.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маруся Богуславка, Куліш П."