Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Маруся Богуславка, Куліш П. 📚 - Українською

Читати книгу - "Маруся Богуславка, Куліш П."

236
0
18.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маруся Богуславка" автора Куліш П.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 39
Перейти на сторінку:
ва­ших ли­царів і в коб­зи дзво­нять.

У нас невіри вольності вжи­ва­ють


Більш, ніж у вас ті, що мерці хо­ро­нять.


І в пек­ло до чор­тяк ста­да­ми душі го­нять.





XII





Споглянь: у нас батьки із матірка­ми,


Прибувши з Ле­хис­та­ну, з Ук­раїни,


Розпитують собі між ко­за­ка­ми,


Де їм шу­кать у по­лоні ди­ти­ни.


І ні один із нас ні бран­ця не по­таїть,


Ні бран­ки: бо в Ко­рані зо­ло­ти­ми


Словами нам про­пи­са­но, щоб навіть


До во­рогів бу­ли ми ми­лос­тиві,


Не ви­ма­га­ючи ве­ли­кої по­жи­ви.





XIII





Споглянь на сих тур­кень, що по ба­за­рах,


В пок­ри­ва­ла за­ку­тані стид­ли­во


При спа­гах, муфтіях і яни­ча­рах


Розпитують зем­ляч­ку не­щас­ли­ву,


Яке життє і го­ре на Вкраїні?


Чи дов­го ще во­на дер­жа­тись бу­де?


І чом не ки­нуть при лихій го­дині


Гірких тих зай­мищ бідо­лашні лю­де


Та не осе­ляться в якій чужій країні?





XIV





Споглянь: он ко­за­кам-вов­кам тур­ке­ня


Червінці роз­дає в ім'я про­ро­ка…


Не ос­кудіє ми­лос­ти­ва жме­ня


Прибутками з За­хо­ду і з Вос­то­ка.


На го­ло­ву - хто нам шу­кає згу­би -


Ми сип­лем жар своїм за­по­ма­ганнєм;


А ви про ми­лость тру­би­те у тру­би,


Самі ж об­ма­на­ми та ви­ма­ганнєм


Щодня ба­га­ти­тесь, не­на­ситні стя­жаннєм.





ДУМА ДРУГА



І





І се ти чуєш, бідо­лаш­на ма­ти


Марусі Бо­гус­лав­ки, по ба­за­рах, -


По тих, де му­сять матірки шу­ка­ти


Своїх дітей, мов ярок по ота­рах.


Тебе ве­де по го­ро­ду Заїра,


Голубка ти­ха, що у зо­ло­то­му


Сидить в гнізді в страш­но­го Кан­те­ми­ра,


Мов у ков­чезі Ноєвім свя­то­му, [56]


І не за­ви­дує на всій землі ніко­му.





ІІ





Страшним ім'ям йо­го дітей ля­ка­ють


В ба­гатій Польщі і на Русі вбогій.


Кривавого Ме­ча на Віслі зна­ють;


Ревуть про нього Дніпрові по­ро­ги…


І лев сей лю­тий, сей дра­кон кри­ла­тий


Найкращим ділом в пишнім Ца­рег­раді


Вважав собі джа­вур­ку про­вод­жа­ти


В бу­ди­нок, що вто­нув у вер­тог­раді,


В так наз­вані те­пер Ца­ри­цині Па­ла­ти.





ІІІ





Ув ок­са­мит ста­реньку на­ря­ди­ли,


У зо­ло­том гап­то­вані па­тин­ки,


І до впо­до­би у всьому го­ди­ли,


Як гос­пожі вельможній і ве­ликій.


Корилась мовч­ки ма­ти не­щас­ли­ва:


Байдуже їй про по­зо­ло­ту су­ту,


Ждала од­но­го: щоб, покіль жи­ва,


Побачити доч­ку хоч на ми­ну­ту,


А що їй ка­за­но, прий­ма­ла, як от­ру­ту.





IV





Попереду ка­ва­си вис­ту­па­ли,


Цяцьковані, страшні, як уголь чорні…


Зуздрівши їх, до­ро­гу всі да­ва­ли,


Вірмене, гре­ки і жи­ди про­ворні.


А зза­ду йшли під бун­чу­ком чер­во­ним


Татаре гур­мом, сте­пові ор­ля­та,


Що загнізди­лись по­над мо­рем Чор­ним, -


Орда лег­ка, на гроші не­ба­га­та,


Багата во­лею, нез­на­ниєм по­тен­та­та.





V





«Чи ба­чиш, не­не, му­ри сі кри­ваві,


Що пе­ред на­ми не­ба до­ся­га­ють?


Вони за предків на­ро­би­ли сла­ви;


Про них ба­гацько коб­зарі співа­ють».,


Стара здриг­ну­лась: бо крівця чер­во­на


Стікала з му­ру, де га­ки стир­ча­ли.


На них го­лод­на кря­ка­ла во­ро­на,


А долі пси у шматтє тру­па рва­ли


І, страш­но гри­зу­чись, гар­ча­ли і ви­ща­ли.





VI





«Се ши­бе­ни­ця в нас, Мос­ток Мерт­вецький…


На ній, за гак залізний за­че­пив­шись,


Висів ваш Бай­да, Мит­рик Виш­не­вецький, [57]


На зрад­ницькім учин­кові вло­вив­шись.


Служив сул­та­нові, та мов ска­жен­ний


Утік від нього і здо­був­ся лас­ки


У во­ро­га йо­го, в Москві мер­зенній,


Мов кач­ка на став­ку гни­ло­му ряс­ки,


Да й став нас во­ювать сей пин­да навіже­ний.





VII





І на Мос­ток Мерт­вецький пхну­ли


Його з ви­со­ких підне­бес­них мурів,


Щоб мук йо­го стра­шен­них не за­бу­ли


Зрадливі ваші ко­за­ки-джа­ву­ри,


Бо не схотів приз­на­ти за про­ро­ка


Посланника Ал­ла­ха, Ма­го­ме­та,


І не спас­ла йо­го ру­ка ви­со­ка


Ісуса ва­шо­го із На­за­ре­та,


І по­летіла в ад йо­го ду­ша жорс­то­ка». -





VIII





«Ні, пев­но, в рай!» - про­мо­ви­ла ста­ренька,


Не бо­ячись ту­рецької по­ту­ги. -


«Коли б ме­не не зу­пи­ня­ла ненька, -


Рече той глу­хо, - я б не чув на­ру­ги.


О бо­жевільна Русь! Який би з те­бе


Великий світ пос­тав се­ред на­родів…


Коли б у темній тем­ряві у те­бе


Сліпорожденний піп не вер­хо­во­див


І ро­зу­му твой­му єхид­но не заш­ко­див!..





IX





Стара яго! В мою гли­бо­ку ду­ту


Ти сер­цем ма­тері чуй­ним прозріла,


Що сло­ва я сво­го до­дер­жать му­шу,


Хоч би, мов лю­тий ад, у ме­не кров кипіла».


«Невіро! - знов рек­ла не­щас­на ма­ти, -


Щоб знав єси, що в нас Ісус наш зна­чить


І з ним со­суд пре­чис­тий бла­го­да­ти,


То дай мені доч­ку мою по­ба­чить,


Тоді го­то­ва й я від те­бе смерть прий­ня­ти». -





X





«О ро­де лю­тий, ро­де не­щас­ли­вий! -


Промовив Кан­те­мир, з гніву поблідши, -


Нехай те­бе ти­ран не­ми­лос­ти­вий


У ру­ки візьме, у залізні кліщі!


Живи, як пес у нього на при­кові,


Вищи та скиг­ли, пот­ва­ре пе­кельна!


Не мав­ши волі і в людсько­му слові


Біснуйся, мов за ґра­та­ми гієна,


І мук твоїх не­хай жа­хається все­лен­на!





XI





Заїро, сон­це лю­бе, рай­ське, ти­хе!


Пожалься над дур­ною по­па­дею:


Вона зро­би­ла діло в нас ве­ли­ке


З Ма­ру­сею врод­ли­вою своєю.


Увесь па­рад­ний шмат своїх га­рем­ниць


Порозсилав Ос­ман, ку­ди схотіли;


Зоставив тільки трид­цятьох слу­жеб­ниць,


Щоб їй у вічі, мов ті пси, гледіли


І ви­пов­ня­ти все, що по­ве­лить, летіли.





XII





Хасеки-Хуррем [58] се но­ва в нас бу­де;


Нові зви­чаї пійдуть у се­ралі;


Нові за­ся­дуть у ди­вані лю­де;


Нові по­ряд­ки за­ве­дуться в краї.


Одна біда: ся дру­га Рок­со­ля­на


Х а с е к и - Х у р р е м наз­вою гор­дує,


Без лас­ки по­зи­рає на Ос­ма­на,


їсть не­хо­тя і знай су­мує;


Но су­мом тим ще більш ви­со­кий дух ча­рує.





XIII





При ній він, ка­жуть, мов ди­ти­на смир­на,


До неї до­торк­ну­ти­ся не сміє,


І, мов убо­га, бо­яз­ка лю­ди­на,


Перед ца­ри­цею по­туж­ною німіє.


Коли б ти ба­чи­ла, як зве­се­лив­ся,


Як став ме­не при­люд­но обійма­ти,


Довідавшись (Ред­шид мені хва­лив­ся),


Що у ме­не Ха­се­ки-Хур­рем ма­ти… -


«Вези її, ве­зи в Ца­ри­цині Па­ла­ти!»





XIV





І, мов за пок­ли­ком гуч­ним Ос­ма­на,


Галера зо­ло­та під бун­чу­ка­ми


Назустріч прип­лив­ла і привіта­ла


З гар­мат гетьма­на із дво­ма жінка­ми.


«Одна яса гетьма­ну та гетьманші,


А дру­га - рідній ма­тері Ха­се­ки,


Великої й мо­гу­щої сул­танші». -


Так до­нес­ли га­лерні гре­ки,


Хибкі по­тур­на­ки, в ісламі не­до­пе­ки.





XV





Босфорські во­ди, мов срібло, кипіли


Під вес­ла­ми га­ле­ри зо­ло­тої,


І очі оча­ро­вані гледіли


На го­род Софії, ко­лись свя­тої,

1 ... 10 11 12 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маруся Богуславка, Куліш П.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маруся Богуславка, Куліш П."