Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Відлюдько, Інна Земець 📚 - Українською

Читати книгу - "Відлюдько, Інна Земець"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Відлюдько" автора Інна Земець. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 30
Перейти на сторінку:
Глава 5

        Новий день, ура! Я чудово виспалась (брешу, крутилась на жаровні свого сорому та дурості аж до світанку) і прийняла рішення не тікати. Відпустка, роботи у дворі повно, в місті шалена спека – залишаюсь і веду себе як доросла розумна жінка. Зрештою, я така і є. Або ж намагаюсь нею бути. Варю каву, відкриваю портсигар, починаю ранок з улюбленого шезлонга. Трава рветься легко, грунт м’який, не помічаю як настає полудень. Роблю перерву, хрумчу яблуком, телефоную своїм. У мами з бабусею все добре, тьотя Світлана передає вітання і питає, коли навідаюсь. Обіцяю за тиждень завітати. Далі дзвоню до  Нельки, вона фонтанує новими ідеями, реалістично уявляю, як Петро закочує очі та смиренно готується втілювати ті фантазії в реальність.

       - Подруго, годі колупатись в грунті, зроби собі перерву! Заскочити за тобою? Шашликів нажаримо, вина поп’ємо. Давай, га?

       - Нелька, дай кілька днів хоч розгрістись! Я ж тут з осені не була. Уяви, що в тебе у дворі сельва виросла? Не можу так все кинути.

       - Так  не кидай, на один день перерву зроби. Все одно довго не попрацюєш, на вечір знову дощ обіцяють, навіть штормове попередження бачила. Шо той один день?

       - Ага, наш з тобою день перетвориться мінімум на два, а то й на декілька, а як душа розвернеться - ще вскочимо з тобою у пригоду.

       - Нє, Петро не дасть, він мені ту кляту квітку досі згадує незлим тихим словом. Буде пильнувати.

       - Ага, дурень думкою багатіє. Ні, Нелька, поки тут буду, часу ще вдосталь, як побачу що дача схожа на дачу, а не ліс – приїду.  Звісно, негоду краще в компанії переживати, але і так не сумно. Доведу двір до ладу і зустрінемось.

       - Поки до ладу доведеш, то й відпустка скінчиться! А потім знову твоє споконвічне «Роботи  багато, іншим разом давай». Сидиш там, сумуєш і я тут сумую.

       -  Ти не сумуєш, а Петра шпиняєш. Прораб на пів ставки, а не дружина! І мені тут реально не сумно.

         -  Бур’яни полоти то дуууже цікаво, і не кажи. Сама бува як почну, то за вуха не відятгнеш.

     - Та правда не сумую! – ходжу верандою, готую салат, притискаю мобілку до плеча щокою та стишую голос, - У мене тут такий бенефіс, нема коли перепочити.

       - Чого пошепки, ти не сама?

       - Сама, та новий сусід на дачі Хомчаків оселився, не хочу щоб чув.

       - Інтрига! Давай, викладай. Старий, сімейний, як звати?

       - Років під 40, здається, наче сам тут живе, звати Олександр.

       - Хммм, гарний?

      - Та ще не розгледіла. Наче симпатичний.

      - Ще не познайомились, чи шо?

    - Та познайомились вже, да так добряче, аж соромно на очі попадатись, - кажу я та починаю переповідати той безлад, з якого почалася моя відпустка. За пів години, і Нелька і я вже не можемо спинити регіт. Аж до сліз!

      - Мері, спинись, зараз Петро мені заспокійливе запропонує! Ти просто 33 нещастя! Персональний рекорд дивацтв офіційно побито!

      - Ага, перевершила себе. Вмію, практикую – звертайтесь. Фуууух, дійсно, досить реготати, бо усмішка вже болить.

      - Давай, швидче траву свою нищ – хочу до тебе в гості.

      - О, тебе ще тут бракувало! І так людині спокою нема.

Раптом чую як скрегоче метал – ворота сусіда, точно. За хвилину бачу як чорний  джип повертає на головну і суне в бік центру.

       - Вурдалака поїхав у справах. Тепер можна не шепотіти.

     - А то ти шепотіла! Реготали вголос! Нічого, він все це на власні очі бачив, тож переказом вже не сполохаєш. Добре подруга, піду подивлюсь що чоловік робить, допомогти може треба. Як побачиш край своїм мукам – телефонуй і чекай гостей.

       - Обіймаю, цілую, Петру привіт, до зустрічі.

Сьогодні до роботи душа не лежить, хочеться солодкого і звалитись в шезлонг з книжкою. У цукерниці порожньо, мушу йти в крамницю. Дорогою суну повільно, повітря парке аж дихати важко, та заради шоколаду і на подвиг спроможна. У дверях магазину стикаюсь з Дімою.

           - Привіт, мала.

           - І тобі доброго дня. Казав що дід роботою завалив, а сам пиво купуєш. Байдикувати надумав?

           - Аби ж то. На вечір взяв, розслаблюсь трохи.

       - Ти спочатку хоч напружся, щоб було після чого відпочивати, - дивакуватий він сьогодні, не посміхаєтся, а мав би зараз вистрілювати веселими репліками, - Діма, а що ти такий набурмосений?

          - Не зважай, то на дощ, мабуть.

     - Старієш, метеозалежністю обзавівся? – знов не посміхається, - Не бреши мені, кажи що трапилось.

            - Нема чого казати. А ти чого тут? Йшла в крамницю – то й іди купуй шо хотіла, причепилася…

          - Не відгавкуйся, все одно дізнаюся, - тягну його за собою в магазин, набираю кульок смаколиків і разом йдемо додому. Зазвичай мовчить Діма лиш коли свого язика комусь в рота прилаштує, а зараз чого? Завертаю його до річки, руку не відпускаю, - Будь чемним кавалером, проведи даму до води.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 9 10 11 ... 30
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відлюдько, Інна Земець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відлюдько, Інна Земець"