Читати книгу - "На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)"

— Міг би й вибачитись! — кричу йому вслід.

— Ще чого, — кричить у відповідь він і двері ліфту закриваються.

Чому він передумав? Можливо, пані Вернер якось вплинула на нього? Так, скоріше за все так і було. Вона напевно і мертвого переконає.

— Скотті? — питаюсь вже в порожнечу.

Він щойно назвав мене... мило?

Дивний хлопець.

Проходить ще біля двадцяти хвилин, перш ніж з ліфту виходять Крістоф та Мія. Вони якось підозріло посміхаються і дуже швидко прямують до мене.

Крістоф займає своє місце поруч зі мною, а Мія зупиняється навпроти, по той бік стійки.

— Розкажи но нам про свої пригоди з паном Філцом, — каже Мія.

— Що? Звідки ви дізналися?

— Вашу розмову, в кабінеті пані Вернер, чула покоївка. Тебе звільнили?

— Ні. Він прийшов після тієї розмови одразу ж після того, як пішов Крістоф, і сказав, щоб я завтра прийшла підписати необхідні документи для роботи.

— Ти ж наче на стажуванні? — питає Крістоф.

— Не питай в мене нічого. Я і сама не до кінця розумію цю ситуацію. Ваш Даніель Філц дивний. Навіть дуже дивний.

— По шкалі від 1 до 10 за найдивнішим дивом, який він? — запитує Крістоф, посміхаючись.

— Немає такої цифри, щоб описати який він дивний, — відповідаю я і ми всі починаємо сміятись.

— Як щодо святкування твого першого робочого дня? — запитує Мія, щойно ми заспокоюємося.

— Я не проти, — кажу я.

— Чудово. Тоді о 4 годині зустрінемося тут, в холі. До речі, Крістофе, подзвони Джейку, нехай він приєднається до нас!

— Спробую, — відповів Крістоф і Мія пішла.

Ми працювали ще декілька годин, після чого прийшли двоє інших портьє і ми помінялись з ними. Крістоф і я вирушили до роздягальні. Ми швидко переодягнулись і пішли до холу, де на нас вже чекала Мія.

Біля ресепшену стояла якась дівчина, одягнута в чорну сукню, та розмовляла з портьє. Можливо, це гостя, а може й ні.

— Я забув телефон. Зачекайте мене тут, я зараз повернусь.

Крістоф біжить до роздягальні, а ми з Мією стоїмо, чекаючи його. Дівчина, що була за стійкою, прямує до роялю і я розумію, що вона тут працює. Вона зараз буде грати.

— Мія, — якомога спокійніше звертаюсь до неї. — Ходімо надвір. Тут якось прохолодно.

— Справді? — дивується вона. — Ну добре.

Я не хочу показувати, як сильно нервуюсь і перша прямую до дверей. Виходжу на вулицю і намагаюсь вирівняти дихання. З кожним разом це стає все складніше контролювати. Панічні атаки все частіше вриваються в моє, і без того, неспокійне життя.

— Все добре, Амі? — питається Мія, кладучи руку мені на плече. Дивно, що вона скоротила моє ім'я.

— Так, все добре. Мені просто чомусь погано стало.

— Можливо, це через стрес сьогодні. Поруч з Даніелем я б і сама нервувала.

Посміхаюсь і погоджуюсь з її думкою. Вона не повинна знати справжню причину моєї поведінки. Ніхто не повинен знати.

— Ну що, ви готові? — питає Крістоф, виходячи з готелю.

— Так, — відповідає Мія і ми прямуємо подалі від готелю. — А Джейк прийде?

— Та прийде твій Джейк, — сміється Крістоф. — Чого ти так причепилася до мене?

— Я просто запитую! Ми дружимо вже стільки років і я б не пробачила йому, якби він не прийшов!

Посміхаюсь, не перебиваючи їх і відчуваю, що дихати стає легше.

Потрібно щось із цим робити.