Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Двері в день. Міс Адрієна, Гео Данилович Шкурупій 📚 - Українською

Читати книгу - "Двері в день. Міс Адрієна, Гео Данилович Шкурупій"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Двері в день. Міс Адрієна" автора Гео Данилович Шкурупій. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 67
Перейти на сторінку:
трохи зміняло, робітничий побут.

– Чому не прийшов батько? – запитав Совз у Теодора між докорами хлопцям.

– Він у комосередку! – відповів Теодор, – у нього там сьогодні якісь справи.

– Твій батько завжди зайнятий, не має часу навіть пообідати. А ще й мене тягнули до осередку! Куди ж мені, хіба я зміг би встигнути скрізь?.. Оксано, треба було б лишити трохи їжі й Андрієві, він мабуть буде голодний, – звернувся Совз до дружини.

– Про це вже ти не турбуйся! – відповіла вона, посміхнувшись до Теодора, і раптом зробила необережний рух, який ще більше відкрив її голі коліна. – Батько Теодора з голоду не пропаде! – додала вона, ніби зовсім не помічаючи, як вона сидить.

Гай тепер мимоволі дивився на неї й здивовано помічав, що й він тепер спостерігає в ній те, чого він чомусь раніше ніколи не помічав і що раніше ніколи не зворушувало його. Вона ж під його поглядом трохи зщулилась, ніби їй стало холодно, хоча в кімнаті було парно і лисина її чоловіка давно вкрилася рясним потом.

– В містечку сьогодні щось неспокійно! – говорив далі Совз, відкушуючи шматок просяного хліба. Місцевий ксьонз говорив контрреволюційну промову, а на базарі не хотять приймати радянські знаки, Скажи мені, Тоде, невже знову буде яка-небудь навала? Так вже набридли всякі хвилювання. Пам’ятаю, раніше можна було погуляти в компанії, випити трошки, поїхати кудись у ліс, або за річку… Ех, і були ж часи! Що з того, що ти мені багато обіцяєш, але ж поки воно буде, то й охота від нього відпаде…

– Ти краще їж, Миколо, – перетяла його Оксана, – швидко гудок, а ти як заведеш катеринку, що було гарно й весело, так і пообідати не вспієш. Мені не було весело! – стиха додала вона.

Теодор здивовано глянув на неї, але вона знову завмерла. В цей час в сінях стукнули двері, залопотіли босі ноги, і на порозі кімнати з’явилося мале, розпатлане дівча, все замурзане й заляпане грязюкою. Дівча весело поглянуло на всіх, чмихнувши носом і жахаючись іти далі.

– Де ти була, Оленко? – сплеснула руками здивована Оксана, підвівшись зі стільця. – Де це ти так задріпалась?..

– Ану, йди но сюди! – заговорив Совз.

Оленка подивилась на батька і наготовилась тікати назад, але її вчасно піймала за спідничку Оксана.

– Ну, йди, не бійся, дурненька! Батько не зачепить! Тільки ж скажи, де це ти гуляла?

Дівчинка побачила на обличчі Оксани веселу посмішку, стала сміливішою і відповіла тоненьким голоском, все ще з небезпекою поглядаючи на батька:

– Я з Івасем пасла у ковбані качок! Зі мною прийшов дядя, він питав тебе, мамо Оксано!..

– Де він? – якось рвучко запитала жінка.

– Він чекає на вулиці!.. Але ти не йди, – заверещала дівчинка, побачивши, що Оксана зробила рух до дверей, – батько битиме… Не йди!..

Але Оксана, залишивши дівчинку, швидко вийшла з кімнати. Теодор подивився їй услід, трохи здивований її занепокоєнням.

– Так ти по ковбанях таляпаєшся? – говорив Совз Оленці, – та ще й хлопців принаджуєш… Дядю, кажеш, привела? Рано починаєш!.. Ех ти ж, шибенику вихрястий!.. Їди помий руки та обличчя і сідай обідати…

Обід скінчено. Теодор, слухаючи нові жартливі докори Совза, пройшовся по кімнаті. Він хотів скористуватися з моменту, щоб прочитати листа, але, випадково глянувши у вікно, що виходило на вуличку, здивовано зупинився.

Спиною до нього стояла висока постать якогось, ніби знайомого Теодорові, чоловіка. Коло нього стояла схвильована Оксана, якою він її ще ніколи не бачив. Вона силкувалася прогнати чоловіка, іноді роблячи рух рукою, ніби відштовхуючи його. Вона дуже зблідла й часто оглядалася по сторонах, чи не бачить її хто. Нарешті, вона одвернулась од чоловіка і швидко побігла назад до будинку.

Незнайомець, не повертаючись, зробив рух рукою, наче протирав ліве око, і потім швидко пішов геть.

«Де я Його бачив?» подумав Теодор, силкуючись щось згадати.

VIII

На вантажному потязі

Багнеться бути,

Кондуктором на вантажному потязі,

В похмуру ніч,

Темку ніч,

Осінню, дощову,

Сидіти на тормозі,

У кожусі,

Зігнувшись, скупчившись.

Дивитись у прірву рухливу,

Про дні, що минули,

Що в серці зосталися,

Ясними плямами,

Про образи згадані,

Заснулі у грудях навіки,

Навіки,

Мріять,

Мріять,

Вдивляючись в сутінь.

Михайль Семенко.

Перед тим, як з’ясувати дивне поводження Оксани Совз, а також інші моменти, що були зв’язані з листом, якого одержав Теодор, ми мусимо забігти трохи назад, щоб з високостів попередніх пригод та подій можна було широко розглянути обрії цієї історії.

Багато романтичних людей дуже жалкують, що всі таємниці викриваються та пояснюються досить просто, що немає в наш вік загадкових історій, що їх так часто можна прочитати в книжках романістів. Що ж поробиш! Звичайно, щоб задовольнити аматорів таємничих історій, можна таку історію винайти, але при денному світлі всі таємниці стають реальними.

Може хто-небудь любить читати про таємні звуки церковних дзвонів, про мерців, що встають з домовин, про привидів, що блукають кладовищами або ярами, де на горбку стоїть хрест або криниця. Але не раджу захоплюватись такими речами, бо навіть маленький піонер доведе вам, що у дзвони дзвонять попи, а на кладовищі, коли ненароком спіткаєш яку-небудь мару, то така мара часто обертається в коняку, що чухає гриву об трухлявий хрест. Запевняю, що багато цікавих пригод може скоїтись і без коняки.

Зверніть увагу. Блискучими рейками на українській землі крізь ніч котиться вантажний потяг, але його навантажено людьми, що сами за себе думають і почувають. Люди у вагонах, люди на буферах і люди на покрівлях вагонів. Ні іскрам з димаря паровозу, ні зоряним жаринам нічного неба не збаламутити їхнього бажання їхати. Вони їдуть по хліб і мріють, як мріяли їх прадіди-чумаки, що їздили на мажах, дивлячись у небо на Чумацьку Дорогу, далеко до моря по сіль.

На покрівлі одного з вагонів на простелених мішках лежить кілька постатів чоловіків. Троє з них розмовляють, а четвертий лежить горілиць і, слухаючи клекоту коліс, дивиться в небо, де на обрії висить червоний, великий, мов мідяний рондель, місяць. Коли троє перших змовкли, заговорив четвертий, – він говорив тихо й ніби трохи здивовано.

– Інженери думають замість них, шофери кохають їхніх жінок, солдати розстрілюють чорних тубільців та б’ються один з одним замість них, моряки ведуть замість них з Сан-Франсіско до Монтевідео і до Майлборну й далі важкі кораблі, збиваючи море в піну, шахтарі риють землю, добуваючи скарби, – все це робиться за них і все інше робиться замість них, бо вони господарі!..

Ми ж господарі лише свого мозку та

1 ... 9 10 11 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двері в день. Міс Адрієна, Гео Данилович Шкурупій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Двері в день. Міс Адрієна, Гео Данилович Шкурупій"