Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Про любов. Школа пані Фреймут 📚 - Українською

Читати книгу - "Про любов. Школа пані Фреймут"

221
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Про любов. Школа пані Фреймут" автора Ольга Фреймут. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 30
Перейти на сторінку:
яблука і груші в соломі — так, щоб не доторкалися. Посередині пивниці — велика пака з піском, а в ньому — морква, петрушка, салєра і буряки. Тут же — діжки з квашеною капустою та огірками. До квашеної капусти додавали кріп, кмин, терту моркву, лавровий лист, а поверх клали спеціальний ґатунок яблук, який надавав капусті особливого аромату, а потім ці яблука запікали з качкою. Капусту покривали лляною стиркою, яку щотижня полокали, зверху клали дерев’яне кружало і притискали великим каменем. До діжки з квашеними огірками вкидали крижівки — розрізані начетверо головки капусти, злегка проварені і пересипані між листочками сухою гірчицею.

Станіслав Лем з ностальгією описує продукти, які зберігалися в льоху, де запах вудженини переплітався із запахом мочених яблук. «Кожен поважний дім, — згадував він, — мав свою льодярню: цебер з відерцем, у яке вливали ванільний крем. Поміж цеберком і відерцем напихали льоду, який розвозили продавці на возах, накритих плахтами: «Лід! Лід! Лід! Кому льоду?». Відерце мало дерев’яну поперечку, якою те відерце крутили, поки крем не перетворювався на морозиво».

Хто нині живе на ґлянц? Мої батьки, наприклад, жили на ґлянц. Я вже ні. А шкода.

2007 рік

Дні народження митців слова. Червень

1. Борис Можаєв 1929

2. Томас Гарді 1840

3. Іван Вишенський 1545

4. Михайло Козакович 1807

5. Михайло Яловий 1895; Ґабрієль Ґарсія Лорка 1898

6. Олександр Пушкін 1799; Еліза Ожешко 1841; Томас Манн 1875

7. Петро Дужий 1916

8. Наталія Кобринська 1885

9. Василь Довжик 1943

10. Василь Шкляр 1951; Сол Беллоу 1915

11. Ясунарі Кавабата 1899

12. Джеймс Олівер Кервуд 1878; Матулівна Антоніна (Матуль) 1902

13. Вільям Батлер Єйтс 1865

14. Гаррієт Бічер-Стоу 1811

15. Іван Миколайчук 1941

16. Джованні Боккаччо 1313; Джон Клівленд 1613

17. Віктор Некрасов 1911; Генрі Ловсон 1867; Лариса Денисенко 1972

18. Сергій Плачинда 1928; Феофан Прокопович 1681

19. Василь Биков 1924; Салман Рушді 1947

20. Іван Антипенко 1893

21. Микола Закревський 1805; Франсуаза Саган 1935

22. Еріх Марія Ремарк 1898

23. Анна Ахматова 1889

24. Олена Журлива 1898

25. Джордж Орвелл 1903; Петро Угляренко 1922

26. Перл Бак 1892

27. Гелен Адамс Келлер 1880

28. Жан-Жак Руссо 1712; Галина Вігурська 1909

29. Антуан де Сент-Екзюпері 1900

30. Жорж Дюмаель 1884

Оля Фреймут. Сорренто

Torna a Surriento (неап.)

Її тіло лежало на набережній Сорренто. Панна пішла з цього світу через вікно старовинного готелю — так швидше покидати багатоповерхову самотність.

Гості готелю саме сходилися на снідання. Вона впала під балконом ресторану. Ці ж люди звисока не падали, хіба в Куршевелі на лижах. Але щоб так — невідворотно?

Добре видно око розчахнутого вікна, його останній благальний погляд. Висока дама з розпашілими від надмірного макіяжу щоками жувала круасан і запивала кавою:

— Може, лунатичка? Хотіла у вбиральню, а потрафила у вікно? Така гарна не могла це зробити безпричинно. У неї стрункі ноги, не кривоніжка — точно лунатичка.

Ця відчайдушна жінка під готельними вікнами була їй та іншим атракцією, ранковими новинами, що — замість букв у газеті — розпалася просто на асфальті.

— Навіщо цей суїцид у неділю? Дочекалася б понеділка. Вбивати себе — не святкова справа! — буркотів під розпухлий від алкоголю ніс батлер. Він оце допивав не закінчену гостями пляшку вина — глипнув у вікно на солоне море, бо закуски не зосталося. А там — лежить... Відчайдушна.

Тим часом навколо тіла віночком скупчилися люди. Приїхала поліція. Якась дівчинка, така схожа на Розбиту в дитинстві, запропонувала мамі забрати панну додому.

— Тато відремонтує — він прикрутив Неллі ногу!

— У тата сьогодні нарада вечірня і продукти має купити. Він не має часу ремонтувати розбиті тіла; і в неї вже гарантія скінчилася — душа полетіла... А це відновленню не підлягає.

Витончене тіло у готельному халаті сфотографувала на пам’ять якась літня пані з псячою завивкою:

— Покажу дочці. Яка дорога шовкова білизна у цієї нещасної визирає, а труси у сердечка, коли тобі якихось 26, — то перетримане дитинство.

— Чого вона мертва, та не синя? — перепитав бігунець у куцих спортивних шортах. Він не чекав відповіді — мав витрусити з себе калорії вчорашньої лазаньї, тому побіг, ледь засмучений. Упала була у ліпшій формі, ніж він.

Вона лежала і мовчала про те, що люди падають від удару чи коли зашпортаються. Суїцид — це удар.

«Я так досі не падала, тому й не мала досвіду піднятися. У мене завжди було сильне життєтяжіння. Та коли Ти мало не наступав на мене, не помічаючи... Коли мої густі від слів речення завершувалися твоїм простим і однослівним або німотою... Коли питання — без відповіді. Коли доторкався, щоб відштовхнути... Коли більше не звертався на ймення... У Сорренто, вночі, сама, бо з тобою, відчула неминучість смерті. Вона попереджала: якщо знищити тіло, то душа помре швидше. А це незаконно. Душа ж — вічна».

Він лежав на дорогих простирадлах розкішного номеру: мав виспатися на всі гроші, сплачені за вікенд. Тому не витрачав часу на тепло для неї. Вона була поруч — узяв її долоню, поцілував і — захропів живим хамоном.

«Я стала для тебе невидимою. Ти бачиш мене?».

Не чув. Він дивився й не бачив.

Вона була мов з іншого, невидимого світу. А як можна любити невидиму жінку?

Різко відчинила вікно, накрила Його ще однією ковдрою. Тоді ж і скінчилася остання краплина любові й турботи про нього — а недоцільно тілу тинятися світом без любові: порожнеча, хата, з якої втекли діти, і лише іграшка зосталася.

Вона мусила піти. Через вікно — на холодне ліжко набережної. Вона хотіла забути й забутися. Зробити останній вечір пам’ятним. Хай і нема в Нього пам’яті.

Поліція витягла церату, щоб накинути на тіло. Раптом у халаті Відчайдушної задзвонив телефон. Хтось його витяг, ще хтось ніжно вигукнув — це дзвонить її донечка!

І диво: на очах у натовпу Знічена розплющила очі, повільно стала на ноги.

— Я перепрошую, мушу ожити, у мене донечка і… син, і ще...

Люди оніміли. Птахи притихли й завмерли в польоті.

— Я мушу йти.

Сорренто, 19 серпня 2014 року

Знущається. Як вишукано Оскар Вайлд знущається з суспільства, яке його розіп’яло. Ось і тенденція — не люблять за життя — визнають нащадки. Пам`ятник поставлять. Вулицю твоїм

1 ... 9 10 11 ... 30
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Про любов. Школа пані Фреймут», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Про любов. Школа пані Фреймут"