Читати книгу - "Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя"

привезли із собою своїх дітей, свій одяг, свої Біблії. Оселилися в старих будиночках, хатинах і трейлерах. Одягали яскраво-жовту водонепроникну уніформу, яка пасувала до жовтих плащів, і вирушали на старих шкільних автобусах у глиб полів ферми, що мала площу 400 акрів. Вони садили й збирали салат бібб, латук та ендивій, який неначе випромінював сяйво на чорній землі. Вони ховали волосся під яскравими хустками та крислатими солом’яними капелюхами, вдягали помаранчеві латексні рукавички та обмотували литки гумовими стрічками, щоб комахи не заповзали під штани, взували чорні гумові чоботи.

Щодня вони зливалися з природою. Їхньою музикою був хрускіт колін в унісон, свист ножів, що ними зрізали теплий від сонця зелений салат, тихі пісні до Ісуса, що линули з-під сомбреро. Я чула, як рядами лунає веселий сміх.

Я провела з ними один день — ми збирали цибулю — і повернулася додому зі страшенним болем у спині. Коли я сякалася, з носа вилітав чорний бруд. Я ледве протрималася на цій роботі один день. Вони ж ніколи не скаржилися. Ці жінки щиро тішилися, коли знайшли в полі пташине гніздечко. Вони перевіряли його щодня та обмінювалися новинами про маму-пташку та її малят.

За допомогою гумових стрічок вони створювали цілі букети з редиски. Їх ніколи не зупиняв дощ, хай як сильно він періщив, як не зупиняло й пекуче сонце. Коли спека ставала нестерпною, жінки сміялися й бігали до поливальних розбризкувачів, щоб освіжитися. Вони кидали одна в одну жмути зеленого салату. Щебетали про любовні перипетії героїв серіалів. Говорили про те, на що витрачатимуть гроші, коли підуть до торговельного центру. Вони розповіли, що надають перевагу сонцю, вітру й небу, а не роботі в приміщенні. Їм було шкода людей, які працюють в офісі цілісінький день за вікном, яке відгороджує їх від світу.

— Тут почуваєшся вільним, а не закритим від усього, — сказала Вілла Мей.

Завдяки цим жінкам я усвідомила, що будь-яка робота є настільки красивою й привабливою, наскільки такою її робиш ти. Іноді привабливість полягає не в зарплаті та привілеях. А в тому, що створюєш чи залишаєш по собі, — починаючи з пташиного гніздечка в полі й закінчуючи букетами з редиски, що потрапляють до продуктових крамниць.

Урок 8

Часу вистачає на все, та неможливо робити все одночасно

Коли я тільки починала свою кар’єру журналістки, мій бос досить грубо змусив мене отямитись і усвідомити свою подвійну роль. Я була матір’ю-одиначкою й честолюбною журналісткою — і хотіла досягти успіху в обох іпостасях.

Одного разу до мене підійшов редактор відділу новин, щоб радо повідомити про чудесну можливість — я могла поїхати у відрядження за межі штату для висвітлення важливої й термінової новини. Він був переконаний, що я вхоплюся за неї обома руками. А який журналіст цього б не зробив?

Я.

У моєї доньки була тільки мама — батько не був присутній у її житті. Тільки мені доводилося вирішувати проблеми догляду за дитиною. Знайти когось, хто міг би побути з нею кілька днів і ночей, у найкоротший термін здавалося абсолютно неможливим. Я сказала редакторові, що не можу дати відповідь просто зараз. Він кисло глянув на мене, похитав головою і сказав: «Бретт, тобі доведеться обирати, ким бути — матір’ю чи репортеркою».

Та невже? І як це зробити? Мені була потрібна робота, щоб утримувати доньку.

Йому було легко розділити своє життя й повністю зосередитися на роботі. Удома на нього чекала дружина, яка вела господарство й виховувала дитину.

Тоді я прагнула стати справжньою рушійною силою редакції новин, але водночас мені хотілося бути найкращою мамою у світі. Як можна зробити і те, і друге? Здавалося, ці два завдання абсолютно непоєднувані. Складно жонглювати батьківськими і робочими обов’язками. Коли це починає тобі вдаватися, хтось відразу підкидає тобі або кулю для боулінгу, або сире яйце.

Я вже втратила одну роботу через те, що була матір’ю-одиначкою. Задовго до того, як я стала журналістом, одній компанії, що спеціалізувалася на будівництві доріг, потрібен був секретар, який би водночас виконував функції диспетчера. Я була ідеальним кандидатом. Під час роботи у «швидкій допомозі» я навчилася передавати дані через радіопристрій, а ще працювала офіс-менеджером. Ідеально. Представник компанії зателефонував моєму роботодавцеві й запитав лише про одне: «Чи пропускає вона роботу через дитину?»

Роботи я не отримала.

Як стати гарною мамою і хорошою працівницею? Невже обов’язково обирати щось одне?

Минули роки, і я нарешті з’ясувала для себе це питання завдяки словам однієї жінки: «Ти можеш отримати все, але не все одночасно». Або ж можеш отримати все, але не в ту саму годину, не в той самий день і не того самого тижня.

Якось я виступала в закладі для відпочинку й медитації «ДИХАЙ» («BREATHE») у «Таборі Робін Гуда», який, уявіть, розташовувався біля містечка Фрідом[2], що в Нью-Гемпширі. У вихідні жінкам пропонували найрізноманітніші види здорового відпочинку — походи, катання на велосипедах, плавання та веслування на каное. У результаті я опинилася на стрільбищі з рушницею в руках. Бах! Бах! Бах!

Я була вражена не стільки потужністю зброї, що її тримала в руках, скільки сфокусованістю, зосередженістю, потрібною для влучення в мішень на відстані 20 футів. Я зібрала на стрільбищі кілька використаних мішеней для своєї презентації — щоб показати, наскільки важливо зосереджуватися на «яблучку» і не відволікатися на зовнішні кола мішені.

Джеймі Коул, яка організувала цей захід, зізналася, що їй непросто зосередитися на одній мішені, коли в її житті трапляються ситуації, що кілька мішеней з’являються одночасно — нерідко в одну й ту саму годину чи одного й того самого дня. Робота, діти, найрізноманітніші зацікавлення… І тоді я замислилася над дилемою, присутньою в житті кожного з нас. Що має бути пріоритетом № 1, коли пріоритетним здається все і всі?

Я отримала відповідь на це запитання, коли повернулася на стрільбище. На одному аркуші була зображена не одна мішень, а п’ять — із «яблучками» та зовнішніми колами. Іноді тобі просто треба змінити фокус — переключитися з однієї мішені на іншу. Джеймі ця ідея дуже сподобалася. Замість того щоб зосереджуватися виключно на одній мішені та переміщувати дітей або роботу на зовнішнє коло, Джеймі могла поціляти в «яблучка» — на різних мішенях.

Ми говорили про те, як зосереджуватися на «яблучку», перебуваючи на роботі. Треба фокусуватися на завданні, проекті, роботі, її результаті. Іноді ми бачимо перед собою кілька мішеней водночас, і вони навіть можуть невпинно