Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

Каладін обернувся й побачив Скелю. Здоровань-рогоїд ухопив Даббіда під пахви й потягнув.

— Іздурів, — буркнув він командирові, проте легко підняв пораненого мостонавідника й поніс назад до западини.

Каладін не відставав. Досягши западини, він просто рухнув додолу, привалившись спиною до виступу. Уцілілі мостонавідники скупчилися довкола нього, поблискуючи загнаними очима. Скеля опустив Даббіда на землю.

— Іще четверо, — ледь видобув Каладін у перервах між знесиленим хеканням. — Треба знайти їх…

— Мерк і Лейтен, — сказав Тефт. Під час штурму цей немолодий мостонавідник був у задніх рядах і не отримав поранень. — Та ще Адіс і Корл. Вони були в першій лінії.

«І правда, — подумав знеможений Каладін. — Як це я міг забути…»

— Мерк на тому світі, — мовив він, — а решта, може, і живі.

І спробував звестися на ноги.

— Ідіот, — втрутився Скеля. — Сиди тут. Усе гаразд. Сам зроблю, — і, помовчавши, додав: — Видно, я теж ідіот.

Він насупився, але знову подався на поле бою. Тефт пом’явся, а потім кинувся за ним.

Тримаючись за бік, Каладін судомно вдихав і видихав повітря. Він ніяк не міг визначитись, що ж сильніше боліло: ребро від удару стріли чи поріз на шкірі.

«Рятують життя…»

Він підповз до трьох поранених. Гоббер — зі стрілою в нозі — міг почекати, а Даббід усього лише зламав руку. Найтяжчий випадок був у Ґадоля з його діркою у боці. Каладін витріщився на рану. У нього не було навіть антисептика, не кажучи вже про операційний стіл. Як же він мав хоч чимось зарадити?

Він опанував себе.

— Метніться котрийсь і принесіть мені ножа, — звелів командир мостонавідникам. — Витягніть з-за пояса у вбитого солдата. А ще хто-небудь розкладіть багаття.

Ті перезирнулися між собою.

— Данні, збігай по ножа, — сказав Каладін, підносячи руку до рани Ґадоля й намагаючись зупинити кровотечу. — Нарме, ти можеш розпалити вогнище?

— А з чого? — запитав той.

Каладін стягнув із себе жилет, а тоді сорочку, яку й передав Нарму.

— Скористайся нею як трутом, а замість хмизу назбирай стріл. У когось знайдуться кремінь і кресало?

На щастя, знайшлися — у Моаша. Усе, що в кого було цінного, брали з собою на вилазку: якщо залишити в казармі, інші мостонавідники могли приробити йому ноги.

— Тільки хутко! — наказав Каладін. — А ще хтось гайніть розбийте скелебруньку, видобудьте з неї міхура з водою та принесіть мені.

Кілька секунд вони просто стояли. А тоді, хвала небесам, подалися робити, як велено. Напевно, були аж надто приголомшені, щоб опиратися. Каладін розірвав сорочку Ґадоля, оголюючи рану. Вона була небезпечна, страшенно небезпечна. Якщо стріла пропорола кишківник чи якісь інші органи…

Він наказав одному з мостонавідників притиснути тампон до чола Ґадоля, щоб зупинити меншу кровотечу — яка не яка, а поміч, — а сам оглянув поранений бік — максимально оперативно, як учив його батько. Незабаром повернувся Данні, несучи ножа. Але в Нарма щось ніяк не ладналося з багаттям. Він лаявся, знову й знову б’ючи кресалом об кремінь.

У Ґадоля почалися судоми. Каладін притискав тампони до продірявленого боку, почуваючись безсилим. На таку рану, як ця, джгута не накладеш. Він нічого не міг удіяти, окрім як…

Ґадоль виплюнув згусток крові й закашлявся.

— Вони крушать саму землю! — прошипів він, дико поводячи очима. — Хочуть загарбати її, але у своєму гніві зруйнують. Так скнара віддає своє добро на знищення вогнем, лиш би воно не дісталося його ворогам! Вони йдуть!

Він судомно втягнув повітря, а тоді затих. Мертві очі вдивлялися в небо, а підборіддям збігла цівка кривавої слини. Його останні слова ніяк не йшли з голови та немов нависали над ними. Неподалік билися та кричали солдати, однак мостонавідники справляли мовчанку.

Каладін відкинувся назад, як завжди, приголомшений болем утрати. Батько любив повторювати, що з часом його вразливість притупиться.

Однак у цьому Лірін помилився.

Він почувався таким стомленим. Скеля й Тефт поспішали назад до западини, несучи якесь тіло.

«Вони б не стали нікого нести, якби він не був живий, — сказав собі Каладін. — Думай про тих, кому ти можеш допомогти».

— Підтримуй цей вогонь! — сказав він, тицьнувши в Нарма пальцем. — Не дай йому згаснути! І прожарте хтось у ньому ножа.

Нарм підскочив, неначе вперше помітивши, що йому, власне, вдалося розгнітити невеличке вогнище. Каладін відвернувся від мертвого Ґадоля й звільнив місце для Скелі та Тефта. Вони опустили на землю Лейтена, всього залитого кров’ю. Він заледве дихав, і з нього стирчали дві стріли — одна з плеча, а друга з передпліччя іншої руки. Ще одна зачепила живіт в області шлунка, і краї цієї рани розтулилися під час переміщення. Скидалося на те, що його ліва нога потрапила під кінські копита: вона була зламана, і там, де тріснула шкіра, зяяла глибока рана.

— Решта троє мертві, — сказав Тефт. — Та й цей, вважай, у могилі. Ми майже нічим не можемо зарадити. Але ти сказав принести його, тож…

Каладін миттю опустився на коліна, діючи максимально ефективно — швидко, але обережно. Він притиснув тампон до боку пораненого, утримуючи його на місці коліном, тоді нашвидку наклав джгут на ногу, наказавши одному зі своїх людей підняти її та міцно тримати.

— Де там той ніж?! — гукнув Каладін, спішно обгортаючи ще один джгут навколо руки. Слід було негайно зупинити кров. Про те, як врятувати кінцівку, він турбуватиметься пізніше.

До нього підскочив моложавий Данні, подаючи розжареного ножа. Каладін відтулив тампона, якого наклав на діру в боці, та швидко припік рану. Лейтен був непритомний, і його дихання все слабшало.

— Ти не помреш, — тихо повторював Каладін, — ти не помреш!

Його розум заціпенів, але пальці самі знали, що робити. На якусь мить він ніби знову опинився в батьковій операційній і слухав його ретельні інструкції. Вирізав стрілу з руки Лейтена, але залишив ту, що застрягла в плечі, після чого звелів знову прожарити ножа.

Нарешті повернувся Пійт, несучи міхура. Каладін миттю вхопив його й використав воду, щоби промити рану на нозі, яка була найскладнішою, адже її спричинило здавлювання. Коли йому знову подали ножа, Каладін висмикнув стрілу з плеча і, як міг, припік рану, а тоді перев’язав її одним зі своїх швидко витрачуваних бинтів.

Він наклав на ногу шини з древків стріл — нічого кращого під