Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

Мирон відповідає мені коротким "ок", відпускає з офісу. Я якраз розплачуюся з колегами за йогурт, швидко збираюся. П'ю на ходу, бо Аліна Михайлівна вже під'їхала. 

- Іди до мене, мій хороший, - забираю до себе Руса, відсуваючи пляшечку йогурту вбік. - Тобі таке поки що зарано. Він не вередував?

- Не більше, ніж Діма в такому віці, - свекруха тепло посміхається. - Пройдемося пішки? Я спеціально таксі відпустила, бо ти казала, що тут недалеко. Хочеться насолодитися теплом, а то знову обіцяють похолодання.

- Так, звісно. Міш, - я тут же набираю чоловіка. - Ми пройдемося до салону. Так, тут по прямій хвилин п'ять. Гаразд. Це мій охоронець.

Я поспішно кажу свекрусі, поки вона не приписала мені новий роман. Діма, очевидно, не поспішав розповідати батькам про всі проблеми. І я точно не збираюся все пояснювати сама.

- Щось сталося? - Аліна Михайлівна тут же стає серйознішою. - Раніше в тебе охорони не було. Мені є про що хвилюватися?

- Ні, звісно. Ви що! Діма просто переживає, захотів підстрахуватися. Йому незручно, що ми зараз далеко. Ось і найняв охорону про всяк випадок.

- Я помітила, що ніяково. Це якось пов'язано з тим, що ви через мене передаєте одне одному послання?

- Ми не... Ми взяли паузу.

- Ну, це всяко краще, ніж одразу розлучатися. Ти правильно робиш, Тасенько, що не вирішуєш поспіхом. У сімейному житті іноді потрібно почекати, і тоді все знову добре.  

Я мовчазно погоджуюся, не бажаючи сперечатися з жінкою. Хоча приклад Аліни Михайлівни говорить зовсім про інше. Адже вона зустрічалася з кимось перед тим, як зійшлася з моїм свекром. 

Їхній випадок радше підказує, що навіть після першого шлюбу можна жити далі й знайти нове кохання. Чи це сталося тому, що в них не було дітей у тих стосунках?

- Ми на вихідних хочемо в ліс вибратися, - свекруха змінює тему. Чи мені так тільки здається? - Почнемо раніше сезон шашликів, поки погода дозволяє. Русланчику буде корисно подихати свіжим повітрям. І ти розвієшся. Дімі теж вистачить сидіти в офісі. А ще...

Як ненав'язливо Аліна Михайлівна згадувала мого чоловіка і його приїзд. Насамперед мені хочеться відмовитися, але я обіцяю подумати. Може, воно піде на користь.

Спілкування з Дімою варто починати потроху, ніби ми вперше зустрілися. Ідеальні стосунки як раніше повернути не вийде, потрібно будувати щось нове.  

- Тайка! - варто увійти в салон, як мене одразу ж беруть в обійми. - Скільки років! Ой, який класний. Твій малий?

- Так.

Маша була з тих "батарейок", які завжди радісні та щирі. Вона завжди легко сходилася з новими людьми, ніби вони давно знайомі. Так дівчина і поводиться зараз, ігноруючи стільки років прірви між нами. 

Ми не були найкращими друзями, але дуже добре спілкувалися. Саме Маша затягнула мене на вечірку, де я познайомилася з майбутнім чоловіком. Дівчина була активною учасницею всіх культурних програм університету, знала багатьох. Але після першого курсу перехрестилася і сказала, що економіка не її сфера.

Судячи з активної сторінки в соціальних мережах і великої кількості підписників - вона свою роботу мрії знайшла. 

- Я догляну, - обіцяє Міша, коли я вкладаю сина в коляску. - Ми будемо на диванчиках.

- Ось і чудово.

Дівчина тягне мене до крісла, саджаючи. Кличе другого майстра, який має зайнятися Аліною Михайлівною. Та хоче зафарбувати сивину, а я тільки трохи підстригтися.

- О, і я теж хочу підстригтися, - свекруха киває на своє довге волосся. - Я бачила в журналах каре красиве. Коротше, не як у вас. Так, - погоджується, коли майстер показує їй фото. - Можна навіть ще коротше.

- А Степан Артемович як відреагує? - я пам'ятаю, як свекор любив хвалити волосся дружини. - Не буде проти?

- У нього тільки один вихід - сипати компліментами. Це якщо він хоче в нашій спальні й далі ночувати.

Ми з Машею переглядаємося, стрибаємо, приховуємо сміх за кашлем. Ставлення моєї свекрухи це щось із чимось. Неймовірне і прекрасне. Вона завжди переживає за чоловіка, хоче зробити йому добре, догодити. Але бувають і такі моменти, коли стає зрозуміло - далеко не Степан Артемович вирішує все в їхній родині.

Кілька разів я прошу Машу зупинитися, йду до сина, який розплакався. Той нудьгує без компанії, потребує уваги, а охоронець не настільки хороший як няня.

- Пробач, - прошу вкотре, коли дівчина вистригає мені косий чубок. - Не вміє Рус сидіти тихо, поки що.

- О, я все розумію. У мене близнюки. Удвічі більше шуму, а тепер бігати навчилися - та ще пригода. У тебе гарний чоловік.

- У мене... - скосила очі, намагаючись простежити погляд дівчини. - Ні! Це... Безумовно не мій чоловік. Пам'ятаєш Діму Нємцова? Ось, ми з ним одружилися. Після того як ти пішла з університету.

- Так? - Маша завмирає, через відображення стежу за тим, як змінюється вираз її обличчя. - О. Я була впевнена, що ви давно розійшлися.