Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"

Я думала, що захисна стіна розтане або впаде, але натомість дівчина злегка штовхнула руки вперед, і бар'єр відлетів від нас, зносячи привидів, що стояли за ним. Перед нами звільнився простір, і Лілі поспішила зайняти вигідну їй позицію. Я так само зробила кілька кроків уперед.

Потрібно було зосередитись на своєму завданні, але я не могла відвести погляду від дівчини. Коли привиди, що відлетіли до кінця холу, оговталися, вони попрямували на нас. У повітря здійнялася справжня рибальська сіть, тільки зіткана з яскравого фіолетового сяйва. Вона накрила одразу цілу групку привидів, і хоч тенета не виглядали важкими, фігури все одно не могли з них вибратися. Не встигнувши захопитися першому вдалому улову, я помітила, як Лілі розкручує над головою якусь мотузку з кулями на кінцях, знову сформовану з її магії. Різко дівчина метнула цю зброю, і вона полетіла, обертаючись як лопаті гелікоптера. Ця штука обкрутився довкола ще двох привидів, і вони повалились на підлогу.

Я стояла із широко відкритим ротом. Ще трохи і туди зможе пролізти навіть привид. До речі один такий якраз наближався до мене. Поки я вирішувала мені бігти чи кричати, цю тінь оповили магічні ланцюги і пришпилили до підлоги. Тепер я звернула увагу, що це той самий привид, на якого мені вказувала відьма: найслабший, без людського силуету.

«Мій клієнт», – потерла долоні я.

Від цієї нечіткої величезної плями, що було аж ніяк не назвати грізним словом «привид», линула неприємна енергія. Я б сказала надто неприємна. Від неї тіло вкрилося гусячою шкірою, а все всередині стиснулося від нудотного пориву. Я не могла усвідомити, що мені робити. Здавалося розсіяти цю енергію в наш світ просто неправильно і навіть небезпечно. Щоб краще відчути цю силу, я підійшла ближче до істоти. Воно все ще не рухалося, закуте відьомською магією. Простягла руку, налаштовуючись на цю ауру, а осмілівши, зробила ще один крок.

– Не підходь, – почувся крик десь зліва.

Повернувши голову в бік голосу, я побачила дівчину, що посилала просто згустки сили в чергового привида. Це йому нічим не шкодило, лише змушувало відступати на один крок після кожної атаки. Лілі стояла спиною до мене і могло навіть здатися, що вона говорила не мені, але навряд чи дівчина вирішила вести діалог з бездушною і швидше за все безмозкою істотою.

Лілі чітко дала зрозуміти, що наближатися до привида, навіть зв'язаного, не слід. Це ускладнювало завдання: набагато легше творити магічні штуки за допомогою тілесного контакту. Тепер же доведеться ґрунтуватися на інших почуттях. Саме зараз, вперше з моменту мого одержання дару, я не стала заплющувати очі. Уважно вдивляючись у безформну істоту, я помітила якийсь проблиск світла у самому центрі силуету. Я більше не бачила нерівних контурів фігури, блідого, чорного, а подекуди прозорого забарвлення. Тепер мої очі дивилися на потік світла, ув’язнений у тверду, мов кам'яну оболонку. Ця сфера була чистою енергією – душею, що не змогла розчинитися після смерті і стала обростати міцним товстим шаром броні, що з одного боку захищала від розсіювання, а з іншого не давала нарешті упокоїтися.

Тепер я знала, що потрібно робити. Зосередивши свою силу, я постаралася подумки спрямувати її до кам'яного кокона. Нічого не відбувалося. Мене майже накрила хвиля страху, але останньої миті вона перетворилася на цунамі злості. Я розлютилася на магію, яка не передбачає чітких інструкцій до дій; на себе, у якої не виходять навіть ті чари, що повинні бути частиною мого дару; на маму, тут навіть не перелічити; на душі, замкнені в моторошних оболонках, вони, звісно, зовсім невинні – чисто за компанію.

Варто мені було розгніватися і справа зрушила з мертвої точки. Мутно-сіра кам'яна брила, що оточувала чисту енергію, пішла тріщинами. Тонкі ниточки розійшлися по твердій поверхні, але мені цього вистачило, щоб переконатися в правильності своїх дій і надихнутися. Я уявила, як б'ю своєю силою по кам'яній шкаралупі, наче вуглекоп киркою в шахтах. З кожним моїм ударом з'являлися нові пробоїни. Спочатку маленькі ледь помітні щілини, а потім дедалі більші, запускаючи глибокі тріщини. Якоїсь миті під новою силовою хвилею кам'яна оболонка розкололася надвоє. З зяючої діри в ту ж мить вирвалася біла сфера. Як птах із клітки. Ні, як метелик із кокона. Вона сама підлетіла до мене, ніби просячи про визволення. Я лише кінчиком пальця торкнулася сяючої кулі, і вона розтанула.

«Перший пішов», – радісно прогримів внутрішній голос.

Я тихо засміялася. Неймовірно, вийшло. Кинула швидкий погляд на Лілі: дівчина накидала все нові й нові пута на привидів, які звільнялися з попередніх пасток. Я підійшла до найближчої до мене істоти, обмотаної мерехтливою фіолетовою мотузкою і спробувала закріпити свій успіх. Все вийшло в точності, як і з попереднім привидом, тільки швидше та легше. Бо я більше не тикатися як сліпе кошеня.

Не гаючи часу, я попрямувала до наступної жертви, як раптом на мої плечі лягли чиїсь руки. Не знаю, якими зусиллями мені вдалося стримати скрик, але це виявилася Лілі. Тримаючи мене зі спини, вона розвернула мене праворуч і підштовхнула вперед зі словами:

– Спершу он того.

За секунду дівчини вже й слід зник. Але в мене не виникло сумнівів, якого саме привида вона мала на увазі. За кілька кроків від мене я помітила справжню клітку в людський зріст, всередині якої стояло це. Людська постать, висока з широким розворотом плечей і цілком зримий, без просвітів і невидимих плям. Впадини замість очей були не просто темнішого відтінку, а натуральними чорними дірками. Рот з рваними вигинами був таким же порожнім, як і очниці. По всьому тілу, як гниль, розповзалися чорні плями. Придивившись, я натурально охнула: шар кам'яного панцира, яким обросла куля світла всередині, був разів у десять товщий, ніж у тих привидів, що я вже знищила. Я звернула увагу на магічну клітку, в якій він знаходився. Її прути сяяли фіолетовим світлом, переливаючись від білого до темно-пурпурового. Пробігши очима по приміщенню, я помітила, що ця пастка набагато сильніша за решту. Лілі витрачає на стримування цього конкретного привида левову частку своєї сили. Зрозуміло чому вона сказала спочатку зайнятися цією істотою, але тепер уже я не впевнена, чи під силу це мені.