Читати книгу - "Звіяні вітром. Кн. 2"

— А отже й неправда!

— Дуже приємно це чути. А ви дозволите мені глянути на вашу бухгалтерію якось у неділю ввечері, коли у вас буде вільніше з часом?

— Та йдіть ви під три чорти, і не тільки тоді, коли у вас вільніше з часом! Хоч би навіть і зараз, щоб я вас більше не бачила.

— Моя крихітко, я вже бував у чортів, і у них страшенно нудно. І я не вернуся туди навіть задля того, щоб вам догодити... Ви взяли в мене гроші, коли гостро потребували їх, і вони пішли у вас на діло. У нас була домовленість щодо того, як ці гроші мають бути використані, і цю домовленість ви порушили. Запам’ятайте одне, моя люба ошуканко, надійде час, коли вам знову захочеться позичити у мене грошей. І захочеться дістати ці гроші під неймовірно низький відсоток, щоб придбати собі більше тартаків, більше мулів, набудувати більше салунів. Але вам не бачити цих грошей, як своїх вух.

— Коли мені знадобляться гроші, я позичу їх у банку, тож красно дякую,— холодно відказала вона, хоч груди її аж ходили від ледь стримуваної люті.

— Невже? Ану-но спробуйте. В моїх руках значна частка акцій банку.

— Справді?

— Справді. Добропорядні підприємства також входять до кола моїх зацікавлень.

— Але на одному банку світ не зійшовся.

— Банків справді чимало. А я вже докладу зусиль, щоб ви побігали по них і таки не дістали ні цента. Тож доведеться вам звертатись до лихварів-саквояжників.

— І звернуся, навіть охоче.

— Звернетесь, але коли дізнаєтесь, який вони стягують відсоток, охоти у вас поменшає. Гарненька моя, в діловому світі карають за нечесну гру. Вам треба було б не махлювати зі мною.

— Ну й людина ж ви! Такий багатий і впливовий, а, немов хижак, добиває бідних невдах, як-от Ешлі або я!

— Не ставте себе на один рівень з ним. Ви ніяка не невдаха. І ніколи нею не будете. А ось він — невдаха, він пішов на дно і вже не підніметься, якщо котрась енергійна особа його не витягне, не візьметься опікуватись ним і оберігати до кінця віку. Щодо мене, то я не маю бажання витрачати свої гроші на таких, як Ешлі.

— Але ж мені ви допомогли, хоч я теж була на дні й...

— Ради вас, моя люба, варто було ризикнути, і це навіть становило інтерес. Чому? Та тому, що ви не припадали до чоловіків з вашої рідні й не скиглили за минулим. Ви самотужки вибились на поверхню, почали розштовхувати інших і домоглися певних статків, у підвалини яких лягли гроші, вкрадені з гамана мертвяка-янкі, а також украдені в Конфедерації. Ви маєте у своєму активі вбивство, викрадення нареченого, брехню, крутійство, спробу вчинити перелюб і різні дрібніші грішки, яких краще й не згадувати. Все це речі, гідні захвату. Вони засвідчують, що ви особа, сповнена енергії та рішучості, і що заради вас варто й ризикнути грішми. Допомагати людям, які самі собі допомагають,— це навіть захоплює. Ось цій римській матроні, місіс Меррівезер, я позичив би й десять тисяч доларів, і то без розписки. Почала вона, маючи лише кошик з пирогами, а гляньте на неї тепер! Пекарня, в якій шестеро робітників, старий дідок радо розвозить пироги фургоном, а цей ледащий малий креол, Рене, працює не розгинаючись, та ще й тішиться роботою. Або візьміть бідачиська Томмі Велберна — півлюдини з нього, а робить за двох, і ще й добре як... Ні, не перелічуватиму більше, щоб вам не набриднути.

— А ви й справді мені набридли. Так набридли, що хоч кричи,— холодно зауважила Скарлет, сподіваючись роззлостити його й одвернути від цієї немилої балачки про Ешлі. Але Рет тільки засміявся й не підхопив кинутої йому рукавички.

— Ось таким людям варто допомагати. А Ешлі Вілкс — пхе! З людей його породи ніякого пожитку й пуття в нашому перекинутому догори дригом світі. Щоразу, коли світ летить перевертом, такі люди гинуть найпершими. І це не дивно. Вони не заслуговують на виживання, бо не борються і взагалі не знають, як боротися. Це не вперше, коли світ полетів перевертом, і не востаннє. Таке вже бувало й ще буде. І коли таке трапляється, всі втрачають усе, і всі стають рівні. І всі починають з нуля, бо не мають нічого. Тобто нічого, крім клепки в голові й сили в руках. Але у декотрих людей, як-от в Ешлі, нема ні клепки, ні сили, або як і є, то вони соромляться вжити їх на діло. Відтак вони йдуть на дно, де їм і місце. Це закон природи, і світові краще без таких невдах. Але завжди знаходиться жменька заповзятливих, що пробиваються нагору і з бігом часу опиняються на тому самому місці, де були, як світ пішов шкереберть.

— Але ви ж самі були бідні! Ви ж самі сказали, що батько вигнав вас із дому без шеляга в кишені! — у нестямі вигукнула Скарлет.— Мені здається, ви мали б розуміти Ешлі й співчувати йому.

— Я його розумію,— відповів Рет,— але співчувати — чорта лисого! Коли скінчилась війна, Ешлі був у набагато кращому стані, ніж я, вигнаний з дому. Принаймні він мав друзів, які дали йому дах над головою, а я був вигнанцем, як Ісмаїл[18]. І чого ж він досяг?

— Би, такий самовпевнений, беретесь порівнювати його з собою!.. Але ж він, хвала Богові, зовсім не схожий на вас! Він не стане бруднити руки, як ви, щоб укупі з саквояжниками, пристібаями та янкі наживати гроші. У нього збереглись і честь, і сумління!

— Але ця честь і це сумління не завадили йому скористатися з допомоги жінки, її грошей.

— А що інше йому лишалося?

— Хіба ж це я повинен йому підказувати? Я тільки знаю, що сам зробив тоді, коли мене вигнали з дому, і що роблю тепер. І знаю, що інші робили. В краху цивілізації ми побачили для себе певні можливості й скористалися ними на повну силу, хто чесно, хто