Читати книгу - "Кровна магія: у пошуках Проклятої Королеви, Ляна Аракелян"

– Адепт, ти свідок нашої угоди! – голосно крикнула темна богиня. – Готуйся, сьогодні опівночі Буретворець з’явиться вам!

Темрява густим димом поповзла у воронку, у вухах зашуміло, на очі впала чорна пелена, ноги підкосилися, і я, по-моєму, впала.

Коли прийшла до тями, то першою, кого побачила, була Іггірія. Вона схилилася наді мною, з тривогою зазираючи в обличчя. Здалеку почулося:

– Недоучка криворукий! Що ти накоїв?!!..

Хвала Акрідені! Я жива, раз чую голос Ши-Ранси. Обличчя Іггірії спотворилося від злості:

– Заткни свою пельку! – і додала щось по-ельфійські.

Ши зашипіла як змія, але не змогла сказати більше ні слова. Пресвітлі боги, ну чому її з самого початку не можна було вирубати? Ши-Ранса схопилася тендітними пальцями за горло. До вух долунало тихе: «Ш-ш-ш...»

– Дотиснулася, індичкувата ельфійка? – хто б сумнівався, Шафран.

– Ши, це піде тобі на користь, – коротко кинула цілителька, погладжуючи пальцями моє обличчя і торкаючись вух. – Богрісе, що пішло не так?

– Торг, – винуватим тоном протягнув Гріс, – Темна зажадала жертву.

– І ти приніс Руту в жертву? – Ага, це Герман.

– Ні, – похмурішав некромант. – Вона має принести жертву Маруні. Для цього треба повернутися до столиці Дітей Сутінок, купити там чорного ельфійського бика і власноруч убити на вівтарі в її храмі.

Кхибра від жаху прикрила рот долонькою. Тіа з неприхованим страхом дивилася то на мене, то на Богріса. Гера в одну мить опинився поруч із Грісом і взяв його за барки з такою силою, що сорочка затріщала.

– Чому вона? Чому Рута?! Чому ти собою не розплатився?!!...

– Я пропонував, – знітився некромант. – Вона не захотіла брати мій амулет. Хотіла Поцілунок Долі, але Рута відмовилася... Тоді вона й запропонувала цей варіант. Я нічого не встиг сказати, Рута погодилася сама.

– Це правда? – глухо запитав Герман.

– Так, – опустила погляд я. – Маруна сказала, що я слабачка, що ніякої кулінарної магії не існує...

– А ти піддалася на шантаж, – тихо перебив мене Вася. – Вона провокувала тебе. Потрібно було просто трохи помовчати й погодитися, але... Пізно кулаками махати, коли зуби вибиті.

– Руто!.. – голос Германа здригнувся, він кинув Гріса і підійшов до мене: – Я піду з тобою. Я не залишу тебе одну...

– Дякую, Германе, але я піду туди сама: це одна з умов Маруни...

Герман обійняв мене так міцно, що стало навіть трохи боляче. Я поворухнулася. Він послабив обійми.

– Хранитель недарма дав п’ ять днів, – у тиші пролунав тихий голос Іггірії. – Доведеться завтра летіти у Дроболомський ліс, – вона додала кілька слів ельфійською. Діерг і Канріка кивнули, немов сказане призначалося їм. – Під склепом Кронту другий вхід у підземелля.

– Ох, ти ж!.. – Альг не стримався від емоцій, що переповнювали.

– Я піду з нею, – стояв на своєму Гера.

– Ми полетимо удвох, – повільно і тихо сказав Скріраніель. – Я знаю ці місця, ти – ні, – і, запобігаючи запереченням, додав: – Я поважаю твої почуття, Германе. Але повір мені на слово: усім буде краще, якщо ми вдвох із Рутою полетимо туди на світанку. Закінчити все потрібно до заходу сонця. А дні стають коротшими й коротшими. Ніч нам не помічниця – Арбінем удень безпорадний. Ніхто з нас не може сказати, як швидко упир набирає силу. Вдруге ми можемо тебе не врятувати. Ми не в Кришталевій Конюшині, Іггірія сама не впорається. А крім неї тут цілителів немає.

Правда була сто разів на його боці. Ніхто з нас шістьох не знав цієї місцевості. Цікаво, звідки Рані так добре знає Зорекрилі гори й околиці? Відповідь прийшла сама: він нам не ровесник, просто молодо виглядає. А за ті роки, що він живе, можна було весь світ вивчити. Лик не береться до уваги, він тільки починає самостійне життя. Юний і гарячий, як ми всі. Тіатаріасса теж не береться до уваги – юна і захоплива. Василь? Не знаю, але можливо, він знає більше, ніж говорить.

– Я не залишу тебе, Руточко, – схлипнув у тиші фамільяр. – Я готовий бути твоїми очима і вухами в тому мороці. Хоботок даю на відривання, що й слова їдкого не пророню, – Шафран розрядив напруження, я усміхнулася:

– Дякую, друже.

– Скоро полуніч, – нагадав Гріс, – треба підготуватися до зустрічі з Буретворцем.

Іггірія та Василь перезирнулися. І якщо здивувалися, то не подали знаку.

– Канріко, ти помічав, з якою періодичністю змінюються пори року? – Богріс, не повертаючи голови до ельфійського лучника, взявся катати в долоні магомяч, немов розминав його.

– Найдовші – осінь і зима. Найкоротша – весна. Середнє за тривалістю – літо. Зима триває дванадцять хвилин, осінь – десять. Весна – п’ ять і літо – вісім. Але коли стрілки годинника перевалять за північ, то невідомо як розподілиться час за сезонами.

– Тут усе залежить від днів? – здивувалася я.

– Звісно, – знизав плечима Канріка, наче це само собою зрозуміло. – Оглашена гора на те й Оглашена гора, щоб керувати погодою як заманеться.