Читати книгу - "Кровна магія: у пошуках Проклятої Королеви, Ляна Аракелян"

– Подивися на мене, – хрипло попросив Богріс.

Я підняла на нього погляд і зіткнулася... ні! Очі мерця! Майже прозора райдужка і білі зіниці. Потім і їх не стало. Очі стали наливатися ожиновим, немов юноцвітська беззоряна ніч розлилася в них. Мене взяв острах. Я тремтіла, але не могла навіть головою поворухнути. З його очей до мене потягнулися темні димчасті нитки, які спліталися в складний візерунок.

– Розслабся, ти нічого не помітиш-ш-ш-ш, – почувся в голові зміїний свист.

Напружене від страху тіло почало обм’якати. Мені було все одно, що відбувається. Думки вимелися, бажання зникли, я побачила перед собою не некроманта, а чорно-сіру воронку. Вона клубочилася таким самим чорно-сірим димом. Тиша. Дзвінка, жахлива, німа. Ніяких звуків, ніяких запахів. Тільки чорно-сіра воронка і дим, який клубочився.

– Прийшла? – почула я знайомий радісний голос.

– Вона не сама, – замість мене відповів Богріс.

– Що ти хочеш, мій юний адепте?

Із центру воронки вийшла... Маруна.

– Те, що ти ховаєш.

Темна богиня розсміялася. Сміх боляче вдарив по вухах, але я стояла як стовп, не в силах поворухнутися. Я відчула, як із вух тонкими цівками полилася кров.

– Яка чутлива, – гмикнула богиня, дивлячись на мене. – То що тобі треба, юний адепте?

– Відпусти ненадовго одного мага, – голос Богріса був твердий. – Мені потрібно з ним поговорити.

Маруна лише підняла брову.

– Байла́рія Буретворця!

Темна розреготалася. Звуки сміху хльостали батогом по моїх вухах.

– Який зухвалий адепт! – і знову розсміялася. – Що віддаси за нього?

– Магічні предмети тобі ні до чого, – почав Гріс, – Я й так буду в твоєму вічному служінні, найтемніша...

Маруна наблизилася до мене. Очі палахкотіли ультрамарином.

– Віддай мені Поцілунок Долі, – скривила вона у посмішці губи, – і я дозволю Буретворцю поговорити з вами.

Вона простягнула до моїх грудей тонку бліду руку з чорними гострими нігтями, підхоплюючи ланцюжок із бабусиним медальйоном. Я не могла говорити, рот немов залили смолою.

– То як?

Я змогла лише трохи поворухнути головою – ні.

– Яка впертість! – богиня знову розреготалася.

Тепер кров полилася з носа, а я так само не могла поворухнутися.

– Навіщо він вам? – медальйон зісковзнув з її долоні, вона повільно обходила мене.

– З’явився Хранитель Шепоту Рос. Нам важливо знати осередок проклятої королеви. Буретворець останній, хто згадував про неї у своїх записах.

Хотілося обуритися: він увесь цей час щось знав і приховував, але всередині, немов щось невидиме поглинуло емоції. Я продовжувала стояти як опудало.

– Ти відважне дівчисько, – богиня погладила мене по щоці зігнутим пальцем. Щоку обпекло холодом. – Не думала, що ви пройдете хоча б одне випробування. Чим же ти так догодила Рокнесгер і Акрідені, що вони з такою ретельністю піклуються про тебе? Хоча, хто цих світлих зрозуміє? Виберуть замухришку і носяться з нею як з драконовим яйцем... Але ти не з таких... Ти горда, а мені такі подобаються. У них життя яскраве... щоправда, недовге! – Маруна стала позаду мене і поклала крижані долоні на плечі. – Може, перетворимо Поцілунок Долі на Поцілунок Смерті? – і над вухом пролунав дзвінкий сміх.

– Я віддам свій, – почувся глухий голос Богріса. – Це амулет прадіда...

– Мені він не потрібен, – перебила його богиня. – Я передумала.

Вона прибрала руки й зазирнула в обличчя:

– Вирушиш до Дітей Сутінок. Сама! Без супроводу! Купиш у Вайге-Норі чорного ельфійського бика і принесеш у жертву в моєму храмі: встромиш ніж у його серце своїми руками та окропиш кров’ ю вівтар. Якщо згодна, то відпущу до вас Байларія Буретворця.

Ох, ні! Проклята темна! Це я піду на заклання, а не бик! Яарн для крихітки Х’йонн зніме з мене скальп, як шкуру з фрімпсля, і навіть не скривиться. А Тайхарна разом із Бінхінрі пошаткують мене як моркву на юшку. Одна мститиметься за татка, а друга – за коханого. Ні! Ні! Ні!

– Відчуваю, що ти не в захваті, Руто? – богиня посміхнулася. – Але в мене все є. З Поцілунком Долі ти не хочеш розлучатися, а нічого іншого мені не треба. Вибір за тобою, смертна!

І знову за всіх віддуваюся я!

– Слабачка! Ти не здатна на вчинок! Усе, на що ти здатна – це варити юшки та каші! Кулінарна магія, пфф! Не потрібно вчитися в магічній академії, щоб стати кухаркою! Ніде у світі немає жодної жінки геніального шеф-кухаря! Та ще й такого, щоб готував щось магічне. Тебе обдурили, дівчинко! Ніякої кулінарної магії у світі не існує!

І Маруна розреготалася, клуби мороку закружляли, огортаючи її струнку фігуру. Де тільки взялися сили!

– Сама ти слабачка, – перемагаючи біль, випалила я. – Принесу тобі жертву, будь упевнена! І... кулінарна магія існує!

Богиня з неприхованою цікавістю подивилася мені в очі. Я відсахнулася, але витримала її погляд.