Читати книгу - "Сказання Земномор'я"

— А ось і він сам, — сказав Азвер, і Сторож дійсно виявився раптом з ними поруч; його гладке жовтувато-смагляве обличчя було, як завжди, спокійним.

— Я попередив їх, — сказав Сторож, — що якщо вони нині вийдуть зі Школи через Ворота Медрі, то ніколи вже не зможуть повернутися назад. І відразу ж деякі з них запропонували взагалі нікуди не ходити, але Вітродув і Регент всіляко спонукали їх здійснити задумане. Між іншим, вони скоро мене наздоженуть.

До них уже долинали голоси ідучих по стежці.

Азвер, не роздумуючи більше, кинувся до Іріан, яка лежала на березі. Решта пішли за ним. Іріан схопилася; вигляд у неї був якийсь скажений. А чарівники оточили її і всі якось наїжачилися, побачивши, що справжній загін, що складається, принаймні, з трьох десятків людей, минув маленький будиночок і прямує до них. Це дійсно були головним чином старші учні, серед яких п'ятеро або шестеро вже отримали посох чарівника. Вів їх Майстер Вітрів. На його худому, зморшкуватому обличчі були написані крайнє напруження і втома, проте він цілком бадьоро і надзвичайно ввічливо привітав чотирьох магів.

Вони теж чемно привіталися з ним, і слово взяв Азвер:

— Ми пропонували зібратися в Гаю, Майстер Вітродув. Ходімо туди і там, під покровом дерев, почекаємо інших членів Дев'ятки.

— Ні, спершу ми повинні вирішити ту проблему, яка нас розділила, — сказав Вітродуй.

— Це нерозв'язна проблема, — зауважив Ономатет.

— Але ваша жінка своєю присутністю в Гаю порушує Статут Рока! — обурився Вітродув. — Вона ПОВИННА піти! Біля причалу її чекає судно, і попутний вітер, смію вас запевнити, буде їм забезпечений до самого Вея.

— У цьому я ні хвилини не сумнівався, пане мій, — сказав Азвер. — Однак я дуже сумніваюся, що вона погодиться поїхати.

— Але невже ти, Майстер Путівник, заперечуєш тепер правильність нашого Статуту і відмовляєшся від нашого братства, яке завжди було таким міцним і одностайно прагнуло до підтримання порядку в світі? Невже саме ти першим з усіх Майстрів зійдеш зі Шляху?

— Шлях — це не твердь, щоб з нього сходити, — мовив Азвер. — Шлях живе в нас, як дихання, як вогонь багаття…

Йому явно було важко підібрати потрібні слова чужою, ардичною мовою, і він перейшов на мову Карго, не помічаючи, що далеко не всі присутні його розуміють.

— Шляху невідома смерть! — завершив він свій пристрасний монолог і підійшов ще ближче до Іріан, відчуваючи жар, який йшов від неї. Вона мовчки дивилася на тих, хто її оточував, і була в ці хвилини схожа на великого звіра, який абсолютно не розуміє людської мови.

— Лорд Торіон повернувся з царства смерті, щоб врятувати нас! — дзвінким голосом вигукнув Вітродув. — І коли він стане Верховним Магом, Рок нарешті поверне собі колишню могутність. Та й король отримає королівську корону з його рук, як це належить за законом, і буде правити під його керівництвом, як правив Морред. І відьми перестануть топтати священну землю в Гаю, і дракони не будуть більше загрожувати островам Внутрішнього моря. І скрізь нарешті запанують порядок і мир!

Ніхто з чотирьох магів, як і раніше оточували Іріан, йому не відповів. І в тривалій тиші пролунав чийсь молодий голос:

— Та що там говорити! Давайте схопимо цю відьму, і все!

— Ні… - почав було Азвер і більше не зміг вимовити ні слова, лише підняв свій вербовий посох, але і посох позбувся своєї сили, перетворившись в звичайний шматок дерева.

З них чотирьох тільки Майстер Воріт виявився здатний рухатися і говорити. Він зробив крок вперед, переводячи погляд з одного учня на іншого, і запитав:

— Ви довіряли мені, називаючи мені свої імена, то скажіть: чи вірите ви мені зараз?

— Пане мій, — відповів йому один з молодих чарівників, юнак з тонким смаглявим обличчям, який уже отримав свій дубовий посох, — ми і зараз тобі повністю довіряємо, а тому і просимо тебе: дозволь нам відвести цю відьму з Гаю, і все буде по-колишньому.

Відповісти Сторож не встиг, бо вперед вийшла Іріан.

— По-перше, я не відьма, — сказала вона, і її високий голос задзвенів металом. — Я не володію ніякими магічними мистецтвами і вміннями. І у мене немає ваших знань. Я прийшла сюди, щоб отримати їх, щоб вчитися!

— Ми тут жінок не вчимо, — сказав Вітродув. — І тобі прекрасно це відомо!

— Нічого мені не відомо! — пристрасно вигукнула Іріан. І зробила ще крок вперед, зупинившись прямо перед ним. — Скажи, наприклад, хто я?

— Знай своє місце, жінко! — Очі Вітродува дивилися на неї з холодною люттю.

— Моє місце? — повільно промовила Іріан. — Я думаю, що моє місце зараз на Пагорбі. Там, де все постає в своєму справжньому вигляді. А тому будь добрий, передай цьому вашому мерцеві, що я бажаю з ним зустрітися на вершині Пагорба Рока!

Вітродув стояв перед нею, як укопаний, і мовчав. Серед учнів Школи почувся грізний гомін, деякі навіть зробили пару кроків у напрямку до Іріан, але Азвер швидко встав між ними і Іріан; здавалося, її слова струсили з нього той дивний параліч, що скував його душу і тіло.

— Ви чули? Скажіть Торіону, що ми будемо чекати його на Пагорбі, - сказав він. — Нехай приходить, ми будемо чекати його там. Йдіть за мною! — звелів він Іріан і своїм друзям.

І всі вони рушили в Гай. Прямо перед ними раптом відкрилася широка стежка, що вела вглиб, але коли деякі з молодих людей спробували було кинутися туди ж, стежка зникла і дерева зімкнули свої лави.

— Поверніться! — крикнув учням Майстер Вітродув.

Вони невпевнено повернули назад. Низьке сонце все ще яскраво світило на далекі поля і дах Великого Будинку, але в лісі вже сутеніло і танцювали темні загадкові тіні.

— Чаклунство! — заявили учні. — Святотатство, відступництво!

— Краще ходімо геть, — звелів їм Майстер Вітродув; обличчя його було як і раніше суворим і рішучим, але погляд розумних проникливих очей був тривожний. Він швидко пішов назад, і молодим людям нічого не залишалося, як піти за ним, сперечаючись і огризаючись від розгубленості і злості.

Вони не встигли ще відійти далеко від річки, коли Іріан раптом зупинилася, спустилася до води і присіла навпочіпки біля величезних вилізли назовні коренів старої верби. Четверо магів залишилися на стежці.

— Коли вона говорила, дихання її стало іншим, — сказав Азвер.

Ономатет мовчки кивнув.

— Значить, ми повинні слідувати за нею? — запитав Травник.

На цей раз мовчки