Читати книгу - "Протистояння. Том 2"

Коли Норріс зійшов із трибуни, на його місце став Ральф Брентнер. Він повідомив, що в Зоні нарешті з’явився лікар. Джордж Річардсон підвівся (під гучні оплески; лікар обома руками показав «мир», і всі закричали «ура»), після чого розповів, що, наскільки йому відомо, днів за два надійде ще одна група приблизно на шістдесят людей.

— Ну ось і новий пункт, — сказав Стю. Він окинув оком зібрання. — Я хотів би, щоб сюди підійшла Сенді Дюш’єн і розповіла, скільки нас, але до того: чи є на сьогодні якісь іще справи?

Почекав. Побачив у залі обличчя Ґлена, Сью Стерн, Ларрі, Ніка і, звичайно, Френні. Усі вони мали дещо напружений вигляд. Якщо зараз хтось спитає про Флеґґа, що з ним збирається робити Комітет, то саме настав час. Але було тихо. Через п’ятнадцять секунд Стю передав слово Сенді, яка красиво завершила збори. Коли люди почали виходити з зали, Стю подумав: «Ну от, знову пронесло».

Кілька людей підійшли привітати його після зборів, серед них і новий лікар.

— Ви дуже гарно вели, маршале, — похвалив його Річардсон, і на якусь мить Стю зібрався озирнутися, щоб побачити, до кого той звертається.

Потім згадав — і несподівано злякався. Правоохоронець? Та самозванець він.

«Рік! — заспокоїв себе він. — Рік — і все». А проте йому все одно було страшно.

——

Стю, Френ, Сью Стерн і Нік поверталися до центру разом, і їхні кроки гучно відлунювали цементним хідником, коли вони йшли університетським містечком до Бродвею. Навколо інші люди суцільним потоком сунули по домівках. Було майже пів на дванадцяту.

— Холодно, — сказала Френ. — Треба було мені куртку вдягти і светр.

Нік кивнув. Йому теж було холодно. Вечорами в Боулдері завжди холоднішало, але сьогодні було вже не більш ніж п’ятдесят за Фаренгейтом[115]. Це нагадало йому, що це химерне й страшне літо добігає кінця. Не вперше подумалося, наскільки краще було б, коли б від початку матінці Ебіґейл її Бог, чи муза, чи хто там іще сказав іти до Маямі чи Нового Орлеана. А може, то було б не так уже й гарно, цього разу замислився він. Сирість, дощі… і багато трупів. У Боулдері хоча б сухо.

— Ох вони мене, блін, і налякали, коли вимагали Суддю в Комітет правопорядку, — сказав він. — Нам слід було очікувати такого.

Френні кивнула, а Нік швидко написав:

«Атож. Люди і за Томом із Дейною скуч-муть. Селяві».

— А ти як гадаєш, Ніку, вони будуть щось підозрювати? — спитав Стю.

Нік кивнув.

«Будуть думати, що ті пішли на захід. По-справжньому».

Усі над цим замислились, а Нік витяг бутанову запальничку і спалив папірець.

— Круто, — врешті сказав Стю. — Ви справді так думаєте?

— Ну звичайно, він має рацію, — похмуро сказала Сью. — Що їм іще думати? Що Суддя Фарріс поїхав на американських гірках кататися?

— Нам ще пощастило, що обійшлося без довгого обговорення, що робиться на заході, — сказала Френ.

Нік написав:

«Отож. Наступного разу, гадаю, нам самим треба про це заговорити. Тому мені б хотілося відкласти наступні великі збори на якомога пізніший час. Може, три тижні, може, 15 вересня?»

Сью сказала:

— Ми зможемо настільки відкласти, якщо Бред дасть електрику.

— Гадаю, дасть, — сказав Стю.

— Я додому, — сказала Сью. — Завтра великий день. Дейна рушає. Я її проведу до Колорадо-Спрінгс.

— Ти як вважаєш, це безпечно, Сью? — спитала Френ.

Та знизала плечима.

— Їй безпечніше, ніж мені.

— Як вона це сприйняла? — спитала Френ.

— Та вона така чудна дівчина. У коледжі була спортсменкою, знаєш. Теніс і плавання їй найкраще давалися, хоча вона грала в усе. Ходила до якогось окружного коледжу в Джорджії, але перші роки ще зустрічалася зі своїм шкільним коханням. А той — із таких здорових, що в шкірянках ходять: я — Тарзан, ти — Джейн, то вали на кухню і каструльками там торохти. Потім її сусідка по кімнаті затягла на парочку феміністичних зборів — вона була така розкріпачена жінка.

— І та, як неофітка, стала ще більшою феміністкою, ніж сусідка, — припустила Френ.

— Спочатку феміністкою, потім лесбійкою, — сказала Сью.

Стю просто остовпів — завмер, роззявивши рота. Френні, стримуючи сміх, подивилася на нього.

— Отямся, сонце, — сказала вона. — Як, замок на роті працює?

Стю різко закрив рота.

Сью продовжила.

— І це все вона за одним разом повідомила своєму печерному бойфрендові. У нього дах з’їхав, і він до неї з пістолетом прибіг. Вона його роззброїла. Вона каже, що отут і стався серйозний поворот в її житті: розповідала, мовляв, завжди розуміла, що сильніша й спритніша за нього, — головою розуміла. А до нутра це дійшло, коли вона забрала в нього пістолет.

— Ти кажеш, вона чоловіків ненавидить? — спитав Стю, уважно дивлячись на Сью.

Сьюзен похитала головою.

— Зараз вона бі.

— Вона що? — спитав Стю.

— Їй добре з коханцями будь-якої статі, Стюарте. І я сподіваюся, що ти в Комітеті не почнеш запроваджувати пуританські закони разом із заповіддю «Не вбивай».

— Та мені й так клопоту вистачає, щоб перейматися, хто з ким спить, — пробурмотів він, і всі засміялися. — Я просто спитав, бо не хочу, щоб хтось ішов туди як у хрестовий похід. Нам там очі потрібні, а не партизани. Це робота для тхора, а не для лева.

— Вона знає, — сказала Сьюзен. — Френ мене питала, як вона сприйняла, що я її попросила піти туди заради нас. Вона дуже добре сприйняла. З одного боку, вона нагадала мені, що коли б ми лишилися з тими чоловіками… пам’ятаєте, як ви нас знайшли, Стю?

Той кивнув.

— Якби ми лишилися з ними, ми б у результаті або загинули, або все одно приїхали на захід, бо вони прямували туди… принаймні коли були досить тверезі, щоб читати дорожні знаки. Вона сказала, що міркувала, яке їй місце в Зоні, і схилялася до думки, що її місце — поза Зоною. І вона сказала…

— Що? — спитала Френ.

— Що постарається повернутися, — сказала Сью доволі різко і на тому замовкла.

Що ще казала Дейна Юрґенс, лишилося між ними, і це не мали знати навіть інші члени Комітету. Дейна вирушала в дорогу з десятидюймовою фінкою, причепленою до руки. Коли вона різко згинала зап’ястя, пружина зіскакувала — і вуаля, в неї зненацька виростав шостий двосічний палець завдовжки десять дюймів