Читати книгу - "Шлях Абая"

Коли б на шербешнаї був справді справедливий суд, то всі ці мурзи, бії, аткамінери, волосні були б відповідачами. Але вони вжили своїх заходів. На з’їзд мали приїхати начальники трьох повітів і губернатор Семипалатинської області. Чого вони приїдуть, ніхто з степових верховодів не знав. Але всі ці верховоди вже заздалегідь об’єдналися, міцно тримаючись один одного. Скарги простих аульних казахів мали бути знову покладені під сукно і лежати там роками, як лежали і до цього з’їзду.

Хоч про таке спілкування ніхто не говорив уголос, та сама поява всіх цих людей у юрті Уразбая на частуванні м’ясом кок-каска показувала, що вони, забувши недавній розбрат, мовчазно погодилися триматися гурту. Мова йшла про начальників, приїзду яких чекали завтра, або про товмачів, що їх супроводили, але ж ніяк не про скарги народу.

Вибравши слушний момент, Уразбай обережно перевів розмову на Абая. Виявилося, що вірші і повчання його були відомі навіть у найдальших племенах і родах і що там вони не викликали обурення, на яке він сподівався. Тоді Уразбай вирішив налякати аткамінерів, які тремтіли перед начальством і мріяли вислужитись.

— Не знаю, чи виплутається Абай з тяжкого становища,— заговорив він так, що не можна було зрозуміти, чи радіє він з цього як ворог, чи співчуває Абаєві як родич.— Кажуть, семипалатинський ояз дуже злий на нього і навмисне його сюди викликав… Мабуть, його судитиме обласний суд. Наші товмачі писали, що і сам губернатор незадоволений Абаєм.

Кажучи це, Уразбай пильно стежив за гостями. Він не помітив серед них будь-якого співчуття Абаєві; навпаки, судячи із задоволеного підтакування багатьох, видно було, що слова ці їх обрадували. Тоді Уразбай, переставши прикидатися, заговорив уже відверто. Він почав звинувачувати Абая і в тому, що той проти білого царя і властей, і в тому, що він збиває людей з мусульманського шляху, порушує дідівські закони та звичаї. Він здивував слухачів повідомленням про те, що цими днями Абай відняв у рідних братів спадщину. Не забув він також звинуватити Абая в скупості й користолюбстві.

— Чи можна повірити, що він навіть поскупився на поминки по своєму батькові Кунанбаєві?! — вигукнув він.

Тепер аткамінери загомоніли і самі почали звинувачувати Абая. Один із чванькуватих верховодів Сибана, вже захмелілий від кумису, взяв домбру і, побринькавши на ній, заспівав коротеньку пісеньку, яка злісно висміювала Абая.

— Чи може син ставити себе вище за батька? — спитав волосний Ракіш, оглядаючи всіх.— А от Абай вважає, що він вищий за Кунанбая, хоч той наче мінарет височів за життя над усіма казахами і мав великий вплив. Абай і при житті батька завжди зчеплювався з ним, ворогував, а під кінець зовсім зрікся його. Не дивно, що після смерті батька він намагається знищити навіть згадку про Кунанбая. Саме через те він не влаштував поминального асу. Тут причиною і скупість, і гординя. Що можна сказати про людину, яка глумиться з могили свого батька?

— Е-е, правильно каже Ракіш,— схвалив Уразбай.— Цей Абай так загордував, що думає: «Ім’я моє стало широко відомим, значить, ніхто не посміє осуджувати мене. Хоч що зроблю,— все минеться». Але коли лиха людина робить поганий вчинок, на неї є управа. Невже власті терпітимуть такого виродка, який порушує мирний плин життя народу, грабує рідних, глумиться з пам’яті батька і все це називає добром, справедливістю? Яке ж це добро, якщо всі ви, шановані народом аткамінери, ладні вигнати його?

Так Уразбай розчищав собі шлях, даючи зрозуміти, чого він хоче. Коли гості розійшлися, він, сидячи один перед юртою і сьорбаючи у вечірній прохолоді кумис, самовдоволено розгладжував свою довгу чорну бороду, милуючись іскорками сивини, бачачи в них немовби блискотіння зрілої мудрості.

По-перше, було вже ясно, що жоден із впливових аткамінерів усіх трьох повітів не заступиться за Абая. По-друге, коли завтра Уразбай подасть свою скаргу на Абая, кожен із верховодів, що були у нього, підтримає його перед начальством на будь-якому допиті. І по-третє, після двох цих частувань скрізь почали говорити: «Тепер найвпливовіша людина в Тобикти — Уразбай. Слово його — закон». Таким чином, степові верховоди робитимуть те, чого хоче він. Що ж до міських начальників і чиновників, то, підкуплені хабарами, вони давно були на його боці.

Цього вечора і приїхав у Кара-Молу Абай. Хоч він з’явився без усякого шуму, в супроводі тільки невеличкої групи друзів, про приїзд його відразу стало відомо Ураз-баєві.

Звичайно на таких з’їздах аткамінери інших повітів, побоюючись, щоб Абай, якого так поважав народ, не став головним бієм з’їзду, приходили до нього «привітати з приїздом», «висловити свою повагу». Але сьогодні у нього побували тільки прості аульні казахи, які почули про його приїзд.

У день відкриття шербешная біля білосніжних юрт, приготовлених для приїжджого начальства, з півдня вишикувався великий натовп степової знаті всіх трьох повітів. На грудях у волосних виблискували великі мідні знаки на таких же мідних ланцюжках — ознака їхньої влади. Дехто з аткамінерів був одягнений в розшиті галунами каптани, інші накинули на плечі багаті парчеві халати, одержані в нагороду. Такі ж халати і старовинні мундири наділи на себе і нащадки султанів, тюре та інших високопоставлених осіб.

На таких зборах казахи звикли сидіти кружка. А тепер, зустрічаючи начальство, вони змушені були стояти. Минула вже година, відколи волосні й аткамінери вишикувалися в ряд, а грізне начальство все ще не показувалося. Проте ніхто не бурчав, не скаржився на втому, всі стояли покірливо і терпляче, наче під час намазу. Біля великих юрт, укритих білосніжною кошмою, не було помітно найменшого руху. Бовванами стирчали біля них стражники в червоних шапках, що заздалегідь приїхали з міста, і старшини, яких кара-молинський пристав призначив вартувати юрти, поставлені для начальства.

Нарешті, здіймаючи куряву і побрязкуючи бубонцями, повз вишикувану знать промчав шумний поїзд начальства. Скакали десятки вершників, торохтіли колеса закритих карет, котилися повозки, в які були запряжені тройки. Більшість присутніх мусила визнати, що вони вражені такою кількістю начальників. Навіть коли на з’їзд приїздив один повітовий і три селянських начальники, то й тоді бував чималий переполох. А тепер на шербешнай приїхало відразу три повітових начальники, з кожним із них по п’ять-шість селянських начальників, йому підлеглих, пристави, урядники, стражники, перекладачі-товмачі, посильні. І, крім того, сьогодні на з’їзд прибув сам новий жандарал —