Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Вежа блазнів 📚 - Українською

Читати книгу - "Вежа блазнів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вежа блазнів" автора Анджей Сапковський. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 99 100 101 ... 169
Перейти на сторінку:
весен, нагадував короля Артура з лицарських мініатюр: довге хвилясте волосся немов ореолом оточувало його обличчя — натхненне, як у поета, але водночас мужнє.

— Прошу до столу, шляхетні панове, — промовив єпископ, знову вражаючи, цього разу дзвінким і дуже молодим голосом. — Хоч це стодола, а не палац, почастуємо, чим хата багата, зате до простої сільської їжі будемо призволитися таким угорським вином, яке і в короля Сигізмунда в Буді не завжди подають. Що нам підтвердить королівський канцлер, його милість пан Шлік. Якщо, звичайно ж, визнає цей напій власне таким.

Молодий чоловік, який, проте, був багато вбраний і виглядав дуже достойно та вельможно, поклонився. На лентнері він носив герб — срібний клин на червоному полі й три кільця оберненої тинктури.

— Каспар Шлік, — шепнув Шарлей, — особистий секретар, довірена особа і радник Люксембуржця. Зовсім непогана кар'єра для такого головуса…

Рейневан витягнув соломинку з носа, надлюдським зусиллям стримавши бажання чхнути. Самсон Медок застережливо шикнув.

— Особливо сердечно вітаю, — вів далі єпископ Конрад, — його достойність Джордано Орсіні, члена колегії кардиналів, а тепер легата Його Святості папи Мартіна. Вітаю також представника орденської держави, шляхетного Готфріда Роденберга, війта з Липи. Вітаю теж нашого поважного гостя з Польщі та гостей з Моравії і Чехії. Здрастуйте і сідайте.

— Аж сюди сраного хрестоносця принесло, — бурчав Шарлей, намагаючись ножем розширити щілину в перекритті. — Війт з Липи. Де ж це? Либонь, у Пруссії. А решта хто? Там-он бачу пана Путу з Частоловиць… Отой широкоплечий, з чорним левом на золотому полі, це Альбрехт фон Колдіц, свидницький староста… А той, з одривусом у гербі, напевне, котрийсь із панів з Краваржа.

— Сиди тихо, — шикнув Самсон. — І перестань длубатися… Бо нас викриють через те, що до їхніх кубків сиплються тріски…

Унизу, справді, вже піднімали кубки і пили за здоров'я один одного, слуги бігали з глеками. Канцлер Шлік похвалив вино, але важко було сказати, чи не з дипломатичної ввічливості. Виглядало на те, що ті, хто сидів за столом, були знайомі між собою. За деякими винятками.

— А ким є, — поцікавився єпископ Конрад, — ваш юний супутник, монсиньоре Орсіні?

— Це мій секретар, — відповів папський легат, маленький сивий дідок з милою усмішкою. — Звати його Миколай з Кузи. Я пророкую йому велику кар'єру на службі нашої Церкви. Vero[380], він дуже прислужився мені у моїй місії, бо, як ніхто інший, уміє спростовувати єретицькі, особливо ж лолардські і гуситські тези. Його достойність єпископ краківський може підтвердити.

— Єпископ краківський… — прошипів Шарлей. — Зараза… Це ж…

— Збігнев Олесницький, — пошепки підтвердив Самсон Медок. — У Шльонську, веде закулісні переговори з Конрадом. Холера, оце так ми влипли. Сидіть тихо, як ті миші. Бо якщо нас викриють, то нам кінець.

— Коли так, — промовив унизу єпископ Конрад, — то, може, велебний Миколай з Кузи розпочне? Адже саме це і є метою наших зборів: покласти край гуситській заразі. Перш ніж нам подадуть їжу і вино, перш ніж ми наїмося і нап'ємося, нехай-но ксьондзик спростує для нас Гусові повчання. Слухаємо.

Прислуга внесла на ношах і звалила на стіл печеного вола. Зблиснули і пішли в рух кинджали і ножі. Молодий Миколай з Кузи встав і почав промову. І хоча очі юного священика спалахнули, коли він побачив печеню, голос його не задрижав.

— Іскра — річ невелика[381], — почав він натхненно, — але як на суху річ потрапить, то містам, мурам, лісам великим згубу чинить. Закваска теж здається річчю малою і нікчемною, а всі діжі заквашує. А дохла муха, мовить Екклезіаст, зіпсує посудину пахучого єлею. Так і недобре вчення від когось одного починається, заледве двох чи трьох слухачів має на початку, але поволі канцер у тілі шириться, а як кажуть: погана вівця всю отару запоганює. А тому належить іскру тієї ж миті, як з'явиться, гасити, і закваску до діжі не допускати, і нездале тіло відтинати, і погану вівцю з кошари виганяти, щоб дім весь, і тіло, і діжа, і худоба не загинули.

— Нездале тіло відтинати, — повторив єпископ Конрад, шарпаючи зубами шматок воловини, що стікав жиром і кривавим соком. — Добре, воістину добре правите, молодий пане Миколаю. Вся справа в хірургії! Залізо, гостре залізо — найкраща медицина на гуситський канцер. Вирізати! Різати єретиків, різати, і безжально!

Зібрані за столом теж засвідчили згоду, бубонячи з повними ротами і жестикулюючи обглоданими костомахами. Віл помалу перетворювався на воловий кістяк, а Миколай Кузанський спростовував одну за одною гуситські помилки, по черзі оголюючи всі недоречності вчення Вікліфа: заперечення таїнства Перетворення, заперечення існування чистилища, відкидання культу святих та їх зображень, відкидання усної сповіді. Нарешті дійшов до причастя sub utraque specie[382] — і його також спростував.

— Під одним, — кричав він, — під хліба лише видом має бути для вірних причастя. Гласить-бо Матвій: «Хліб наш насущний, panem nostrum supersubstantialem[383] дай нам сьогодні. Гласить Лука: «Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: «Це Тіло Моє».[384] Де тут про вино сказано?[385] Воістину, один і тільки один є Церквою схвалений і підтверджений звичай, щоби проста людина під одним тільки видом причастя приймала. І на цьому кожен, хто сповідує, стояти повинен!

— Амінь, — закінчив, облизуючи пальці, Людвіг Бжегський.

— Як на мене, — гаркнув по-левиному єпископ Конрад, жбурнувши кістку в куток, — гусити можуть собі приймати причастя хоч би й навіть під видом клістиру, з боку задниці! Але ці сучі сини хочуть мене пограбувати! Кричать про беззастережну секуляризацію церковних багатств, про нібито євангелічну бідність кліру! Тобто це в мене відібрати — і помежи себе порозтягувати? О ні, клянуся муками Господніми, не бути цьому! Через мій труп! А швидше — через їхнє єретичне стерво! Бодай би вони повиздихали!

— Наразі вони живі, — кисло промовив Пута з Частоловиць, клодзький староста, якого якихось п'ять днів тому Рейневан і Шарлей бачили на турнірі в Зембицях. — Наразі вони живі — й ведеться їм цілком добре, абсолютно усупереч тому, що пророкували після смерті Жижки. Мовляв, перегризуться між собою Прага, Табор і Сирітки. Нічого не вийшло, панове. Якщо хтось на це розраховував, то гірко обманувся.

— Небезпека не тільки не зменшується, а й навіть зростає, — загримів глибоким басом Альбрехт фон Колдіц, староста і земський гетьман вроцлавсько-свидницького князівства. — Мої шпигуни повідомляють про дедалі тіснішу співпрацю пражан і Корибута зі спадкоємцями Жижки: Яном Гвєздою із Віцеміліц, Богуславом зі Швамберка і Рогачем з Дубе. Вголос говорять про спільні військові походи. Пан Пута

1 ... 99 100 101 ... 169
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вежа блазнів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вежа блазнів"