Читати книгу - "Нескінченна історія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Це означає, що всі вони колись мали Аурин?
- Такий висновок напрошується сам собою! - відказав Аргакс. - Але вони давно про це забули. Та їм і так уже нічим не зарадиш, цим бідолашним божевільним...
- Його в них... - Бастіян завагався, - його в них відібрали?
- Ні, - сказав Аргакс. - У Фантазії, коли хтось робиться її правителем - королем, цісарем, або ким там іще, - Ау- рин зникає сам по собі, своєю власного волею. І треба сказати, що це бездоганно логічно, бо ж не можна застосовувати владу Дитинної Царівни для того, щоби цю-таки владу в неї ж і відібрати...
Тут Бастіян почувся так кепсько, що йому захотілося просто десь сісти, одначе мавпочка не дозволила.
- Ні-ні! Прогулянка містом іще не закінчилася, - заверещала вона. - Найцікавіше у тебе попереду! Далі! Далі!
Бастіян побачив якогось хлопчика, який молотком забивав цвяхи у шкарпетки, розкладені перед ним на землі. Якийсь товстун намагався наліпити поштові марки на мильні бульбашки, а ті, звісно, весь час лускали і лускали. Проте товстун не відступав. Він видував усе нові й нові бульбашки і намагався наліплювати на них усе нові та нові марки.
- Диви-но! - почулося хихотіння Аргакса, і Бастіян відчув, як той своїми мавпячими лапками повертає його голову кудись убік. - Дивись туди! Хіба ж це не смішно?
Там стояв великий гурт людей: чоловіки і жінки, старі й молоді, всі якось диванно вбрані; їх було багато, але ніхто нічого не говорив. Усі були повністю заглиблені у себе. На землі лежало безліч великих кубиків, на всіх шести гранях кожного з них були написані літери. Раз за разом ці люди перемішували кубики, а тоді довго дивилися на них.
- Що вони там роблять? - прошепотів Бастіян. -Що це за гра? Як вона називається?
- Це гра у «все що завгодно», - відповів Аргакс. Він замахав гравцям лапками, кивнув їм, а тоді закричав:
- Дуже добре, дітки! Продовжуйте, продовжуйте! І не можна здаватися!
А тоді знову повернувся до Бастіяна і загадково зашепотів йому на вухо:
- Вони вже не вміють розповідати. Вони втратили мову. Тому я вигадав для них цю гру. Як бачиш, вона їх надзвичайно захоплює. До того ж, вона вкрай проста. Бо якщо гарненько замислитися, доведеться визнати, що всі історії на світі, по суті, складаються з тридцяти трьох літер. І ці літери завжди однакові, міняється лише їх послідовність. Із літер складаються слова, зі слів речення, з речень - розділи, а з розділів - історії. Ану, подивися, що там у них написано?
І Бастіян прочитав:
ЛУЄТГУВДВШЦГВТЬАЖ
МВІЗКИЕЗВЇЦЬАИППЗІЄЙЧЯЦЕУ
ОАЗЩЇЦЄВБЬАЮВОСН
ТИМВАІОАРНЇЙЖВТ
ЄСАТРОНВШЄФИАЗЦЬВИПЩЗІВИ
ЮСАМИНАОКЛВЖІЄФЇЙЦТМЮІХ
ЖМВАІНФГЙЦУУЇАЬРВХІТАПА
КОЛАБІДАЦІЯСИЖДИАКОВГУ
- Так-так, оце ж бо і воно, - захихотів Аргакс, - саме так воно здебільшого і є. Одначе якщо грати в цю гру дуже довго, роками, то іноді випадково складаються якісь слова. Не бозна-які мудрі, та все ж слова. Слинокрут, скажімо, чи щіткощоки, або ж вутловузол. Та коли грати ще довше, набагато довше, - сто, тисячу років - то, найімовірніше, рано чи пізно, цілком випадково, повинен скластися віршик. А якщо грати безконечно довго, ба навіть вічно, - то випадково складуться всі можливі вірші, всі можливі історії, а крім того, всі історії історій, і навіть ця історія, в якій ми з тобою якраз перебуваємо. Логічно, чи не так?
- Це жахливо, - сказав Бастіян.
- Що ти, аж ніяк ні, - заперечив Аргакс. - Усе залежить від точки зору. Ось вони, можна сказати, сумлінно зайняті справою. До того ж, що ще робити з такими у Фантазії?
Бастіян довго мовчки дивився на гравців, а потім тихо спитав:
- Аргаксе, ти ж знаєш, хто я, чи не так?
- Аякже, аякже! Хто ж у Фантазії не знає твого імені?
- Скажи мені одну-єдину річ, Аргаксе. Скажи мені правду. Якби вчора я все-таки став Дитинним Царевичем, я б також опинився тут?
- Сьогодні чи завтра, - відказала мавпа. - А може, за тиждень. Так, врешті-решт ти опинився б тут.
- У такому разі, Атрею мене врятував?
- Якраз це ще анітрохи не відомо, - зізналася мавпочка.
- А якби йому вдалося відібрати в мене Клейнод, що було б тоді?
Аргакс знову захихотів.
- Щиро кажучи, тоді ти все одно опинився б у цьому місці.
- Чому?
- Аурин потрібен, щоби ти зміг повернутися. Та, відверто кажучи, я не впевнений, що ти зможеш.
Аргакс заплескав у долоні, скинув свій професорський капелюх і вишкірився.
- Скажи, Аргаксе, що мені робити?
- Ти повинен знайти бажання, яке приведе тебе назад у твій світ.
Бастіян надовго замовк, а тоді запитав:
- Аргаксе, а ти можеш сказати, скільки бажань у мене ще залишилося?
- Уже небагато. Гадаю, щонайбільше три-чотири. А цього може не вистачити. Ти починаєш із деяким запізненням, а дорога назад вельми нелегка. Тобі доведеться перетнути Море Імли. Уже тільки це обійдеться тобі в одне бажання. А що буде потім, невідомо. Ніхто у Фантазії не знає, де пролягає шлях додому для таких, як ти. Може, тобі й вдасться знайти Яму Мінроуд, останній порятунок для вашого брата. Хоча мушу застерегти: для тебе цей порятунок, назвімо це так, - занадто далеко. Щоправда, з Міста Колишніх Королів ти виберешся - принаймні ще цього разу.
- Дякую, Аргаксе! - ледь чутно сказав Бастіян.
Маленька сіра мавпочка вишкірила зуби:
- До побачення, Бастіяне Бальтазаре Букс!
І, сказавши це, Аргакс зник в одному з будинків міста- божевільні. Бастіянів тюрбан він прихопив зі собою.
Бастіян ще трохи постояв - геть непорушно. Те, про що він дізнався, настільки його спантеличило і збентежило, що прийняти якесь рішення стало дуже непросто. Одним махом усі його дотеперішні цілі та наміри виявилися позбавленими сенсу. Він мав таке відчуття, ніби все в ньому перевернулося з ніг на голову, він зробився як та піраміда, поставлена на свою вершину. Те, на що він покладав усі свої надії, виявилося цілковито згубним, а те, що він ненавидів, стало його порятунком.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нескінченна історія», після закриття браузера.