Читати книгу - "Засвіти"

Уперше почута пісня та защемила Сіркові серце. Мимоволі підкралася до горла судомою. Ледве осилюючи її, тремтів, мов від пропасниці, й присягався пошепки: «Відплачу! Сторицею відплачу магнатам!.. Присягаюсь, батьку-у лю-бий!»

Наближалася зима. Все частіше чути було її холодні подихи, особливо ранками. Срібні приморозки білим оксамитом вкривали хвилясті крутосхили чигиринських косогорів, малювалися візерунками зашерхлі тясминські підбережжя. З півночі, із-за піщаних круч та діброви, проривалися пронизливо-колючі вітри, і чатові на гористім белебні, поряд з Байдиною дзвіницею, клали вночі у скелястих ущелинах-підошвах багаття, щоб зігрітися...

На Замчищі і під горою всю ніч палахкотіли смолоскипи, метушливо і гамірно вантажилися фіри-вози, в’ючилися тороки, іржали впереміжку зі зляканим окриком сичів коні... Дізнавшись від втікачів та дознавачів, що направлена з Бара Конецпольським армія Потоцького, поповнившись надвірними панськими кварцяними загонами та втікачами з Лівобіччя, після погамування жовнірства видачею довго затримуваної платні, вирушила чотирма рукавами на Білу Церкву, наказний отаман Карпо Скидан учора нагально розіслав гінців по волості до повстанських відділів з закликом поспішати до Мошен на військову Вальну раду.

«...А ще просимо і велимо вам не замешкуватися, бо ідуть, яко хижаки ті, ляхи на нас, знищуючи оселі, вбиваючи жінок і дітей, забираючи майно і худобу... Маємо порадитися, як те все обернути на спасіння, добру і хісну славу народу нашому православному принісши...» — писав Скидан в універсалах.

А сьогодні, відправивши ще запоночі декількох щойно призначених отаманів для сколочення додаткових загонів з покозачених посполитих в околицях Мошен, спішно і сам вирушив туди. Під вечір другого дня у передмошенських лісах його передові роз’їзди з’єдналися з першими загонами Павлюка, хоч сам він ще перебував на Січі.

На чолі колишнього куреня славного Івана Сулими, що на третину тепер підмінився посполитими, прибув до Скидана, гарцюючи на вигуляному Велесові, й Іван Сірко. Не вмовив його гетьман Павлюк залишитися на Січі з наказним Гунею, хоч і намагався. Сулимівські козаки відмовилися сидіти на Січі, нікого не бажаючи собі у ватажки, окрім нього, Сірка. Мусив змиритися з тим і погодитися Бут, маючи все ж сумнів, що такий молодик може упоратися з «куренем» у поважних наступних боях...

Перед самими Мошногорами, виславши дознавачів у навколишні села, а варту — у містечко Мошни і вибравши кілька нагірних балок у дубовому лісі, Скидан спинив козацькі шереги на постій і спочинок. Наметів не велів ставити, бо чимало їх ще десь правилося на волячих мажах, а наказав козакам нагребти побільше сухого дубового листя, наламати хмизу і розвести ватри та тут же, коло прив’язаних з вівсяними шаньками коней, чи внизу — коло волів — прилягти на довгожданий і бажаний усіма сон...

Солодкий він був і міцний під свитами, сіряками, чумарками, каптанами та попонами у затишних вибалках під морозним зірчастим небом не лише для скиданівців по третьоденнім переході, а й для хоругов Сіркових, що вже більше тижня провели в путі і тривозі, поповнюючись...

Наступного дня дознавачі та щойно прибулий охочекомонний загін стеблівчан оповістили Скидана, що армія Потоцького спішно переправилася Сахновим мостом через Рось, а отаман Коростель засів на путі драгунів перед Мошнами проти висланої наперед армади Самійла Лаща. Довелося наказному спішно направити у поміч Коростелю кілька кінних загонів на чолі з Риндичем, Бугримом, а згодом і Недригайлом, Чураєм та Іваном Сірком.

— Дійте на свій розсуд в початках... Будьте всі під рукою полковника Коростеля, а коли що — дивіться і давайте знати мені в Мошни,— давав він останні напуття всім привідцям.— Та не виривайтеся поодинці в пастки їхні!.. Чей же, знаєте, чекаємо головних військ і своїх, і ворожих...

Сталося так, що загони Гордія Чурая та Івана Сірка опинилися задніми і йшли по витоптаних слідах своїх попередників узліссями і чагарями. Пробиралися пиняво, бо ні шляху, ні навіть стежки не було, і тихо, бо таким був наказ загонам у путі через оцей праліс, сумовитий, затаєний, з невідомістю попереду. Ворожливо, із загадковим шумуванням і навіть підвиванням, гули у вже оголених верховіттях дерев холодні вітри, плакали і навіть голосили, а внизу між стовбурами та кущами було і привітніше, і затишніше. В сонячних пасмугах крізь туманець ряхтіло і блищало від морозної роси поодиноке просохле листя на галузках, лячно носилися між кронами дерев метушливі вивірки, монотонно і глухо стукали дятли, навісними і пророчими табунами кружляло крикливе гайвороння.

Час ішов повільно і втомливо, втішаючи вершників хіба ледве помітним потеплінням та наближенням отієї рокованої миті бою, що десь причаїлася попереду. По обіді загони Чурая круто повернули праворуч, ще в густіший і значно більший ліс, і Сірко обраділо повів і свої хоругви слідом, ледь пробираючись між стовбурами та завалами вперед.

Що далі рухалися, то більшою була напруга в козацьких настроях, більше відчувалося тривоги