Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Під Савур-могилою 📚 - Українською

Читати книгу - "Під Савур-могилою"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Під Савур-могилою" автора Андрій Хімко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 99 100 101 ... 173
Перейти на сторінку:

Цар, незважаючи на запевнення Січі, що вона, «по злочинно-зрадному Андрусівському перемир'ю, нічого не може мати спільного з московським урядом», писав: «А на Запороги і Дон у ваш боронний промисел наша поміч не лише не буде припинятися, але буде всіляко підтримуватися та підсилюватися. Отож, направляємо вам через воєвод Сафонова та Тяпкіна за минулошедші ваші сукцеси над аґарянами вісімдесят п'ять пудів пороху, десять і пів — свинцю, два — ґнотів, дві полкові мідні гармати, п'ятдесят дев'ять ядер і сто ліктів сукна. А ще мельдуємо, що будемо і наперед те чинити при ваших потребах і нашій змозі. Божою милістю цар і князь..» — інша ціла сторінка титулів.

В Січі той чималий привіз зчинив справжній заколот. Найлютішими на царя та бояр,—«ти їм плюй у вічі, а вони сльотою лізуть не витираючись»,— були недавні і давніші збіглі. Вони пропонували «порішити обох бояринів, а пожалування вважати віроломством і підступністю, а тому „відпровадити його негайно назад цареві-тиранові й самоїдові“. Був і січовий уряд до того схильний. Та врешті на раді вирішили те начиння прийняти „до паковень“, а Сафонова і Тяпкіна „випровадити геть, як дознавачів, лакиз і розтлителів люду“.

В таємній розмові із Сірком, який із джурою Яковом Гирею був у цей час у Капулівці, Тяпкін сповістив отамана, що він прибув у Січ, щоб „погуторити“ з „третім гетьманом“, за дорученням „його пресвітлої величності“. Коли Сірко згоден, то цар просив би отамана вернутися в Харківський полк або очолити Січ, в якій „немає з ким поважне трактувати, бо верх взяли збіглі“. Повідав він Сірку і про те, що ойроти-калмики і донці згодилися б піти в поміч Січі проти аґарян, коли їх поведе Сірко. Поспівчувавши отаманові у його горі та навіть помолившись за православні душі сина й матері, Тяпкін поспівчував і Січі в затяжнім веснянім холоді, що змусив Січ згодовувати коням і стріхи, і врешті, не домігшись від мовчазного отамана згоди, порадив йому помислити над тими пропозиціями.

— В нас, зацний пане, все вирішує товариство більшістю голосів, а я не повелитель, а лише слуга його, то що можу сказати тобі? Цар і бояри на ріці Городні в Андрусові віроломно знищили всякі мости спаю із нами, потоптавши і зганьбивши свої ж попередні домови по відношенню до нас, то як тепер вірити у ваші слова? А з донцями й ойротами ми не просили домовлятися поза наші плечі в поміч нам, бо ми в змозі з ними домовитися навіть проти самого царя. Поживемо — побачимо»,— сказав Сірко непроханому гостеві на прощання.

Андрусівська домова була наймовірним жахом для України і поразкою для Польщі. Коли царство, одержавши по ній смоленські та дебрянські русино-українські землі, хоч якось владарювало через Брюха на Лівобіччі, то королівство польське, підписавши перемир'я в Андрусові, не лише не володіло Правобіччям, а мало там Дорошенка умілим та сильним ворогом і господарем, а ще втратило поміч Орди та накликало на свою нерозумну голову гнів султана, який уже шукав приводу для нападу на Польщу.

Посланий крулем і сеймом у Високий Поріг Щастя посол Радзієвський з проханням до султана відкинутись від «збуйці» Дорошенка, за Андрусівською домовою підлеглого королівству, був заточений у Семибаштову фортецю і не випущений до смерті. Не поталанило і щойно обраному польному гетьманові Янові Собеському, який врешті був змушений заключити домову зі «збуйцею», віддати Білу Церкву і створити комісію по вивченню «польських нешпетностей до русинів», аж до можливої відмови від Андрусівського перемир'я. Звільнені крулем із Марієнбурзької фортеці Йосип Тукальський-Нелюбович, Юрій-Гедеон Хмель та Григор Гуляницький — митрополит, архімандрит і полковник у Дорошенка, також не могли простити Польщі того.

Внебарі брат гетьмана, Григор Дорошенко, з боями звільнив від царських воєвод і стрільців Київ, і цар негайно прислав до нього свого ротмістра, Івана Рословлева, який від царського імені закликав того відсахнутися від аґарян і умовити на те брата-гетьмана, знову нагадуючи про порушені ним же Переяславські угоди. Григор відповів, що ті угоди цар потопив у в'язких баблах-драговиннях Городні в Андрусові і мови про них не може бути, як і про розрив із Ханством та Портою. Те ж відповіли Рославлеву і митрополит Йосип та архімандрит Гедеон. Слідом до гетьмана Дорошенка з тими ж умовляннями прибув царський посланець Василь Дубенський, а згодом і Кручина Титарєв та стряпчий Тяпкін, що було вже фактично торгівлею за Правобережжя. Опінія Дорошенка виросла неймовірно, і він вимагав собі гетьманства на всіх землях, скасування Андрусівського перемир'я, відміни поборів, виводу всіх царських військ із Лівобіччя як чужинецьких і лишення Брюхові хіба боярства за межами Гетьманщини.

— Віддай, Боже наш праведним, крулівство і круля, царство і царя анафемі за те, що наш нещасний народ має в їх іпостасі звірино-підлих та хижих сусідів-нехристів! Це вони довели нас до того, що для нас, християн, рятунком стають магометани,— виголошував із вівтаря в церкві Покрови колишній дяк Петро Буркун, нині протоієрей і екзарх земель Запорозьких.

Небачена кількість стрільців у Лівобережній Україні, побори їхні, розгули, грабунки, ґвалти і виловлення «ворів» для відправки до Сибіру — зоднобіч, листи Дорошенка і тукальського Брюхові про приєднання та повстання посполитства проти стрільців і Брюха — здругобіч, змусили Іванця скликати в Гадячі генеральну старшину і полковників на раду, де було засуджено царя, як зрадливого порушника всіх домов, та прийнято рішення об'єднатися із Правобіччям, хоч би і під берлом Порти. Посприяло й те, що Польща згодилася взяти Україну під свою зверхність без поляків в Україні.

Через місяць після Брюхової ради в неймовірні морози царських стрільців і воєвод було вибито чи полонено повстанцями, а за спалення ними при відступах обійсть віддано орді. Та цар скоро оговтався і вислав на Лівобіччя нові полки під орудою воєводи Ромодановського, а в Січ — знову послано думного дворянина Хитрово-Хитрого і «єнерала» фон Буковена, які, несолоно нахлиставшись, були глузливо відпроваджені січовим урядом і черню.

Послав цар і до круля уклінне прохання вислати армаду в Правобічну Україну із обіцянкою підписати за те з ним в наступному році вічний мир при посередництві

1 ... 99 100 101 ... 173
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Під Савур-могилою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Під Савур-могилою"