Читати книгу - "Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)"

Важливо також підкреслити, що на території дистрикту «Галичина» німецька адміністрація намагалася докладати значних зусиль, аби не допустити в суспільстві анархії, яка, безумовно, найгіршим чином могла позначитися на ефективності господарювання місцевого населення, а отже — на становищі самих німців. Дії радянських партизанських загонів, так само як і протипольські акції УПА, яка щоразу міцніла, підривали стабільність німецького тилу та сприяли цій анархії. Ще в серпні 1943 р. віце-губернатор дистрикту О. Бауер у зверненні до керівництва УЦК, а опосередковано і до митрополита А. Шептицького, вимагав, аби вони «заспокоїли своїх співвітчизників і, передусім, молодь». У противному разі німці погрожували проведенням масових репресій у середовищі української інтелігенції ГГ. У провінції представники окупаційної влади залякували тим, що за кожного вбитого поляка розстрілюватимуть 10 українців, а за кожного вбитого німця — 100 українців[570].

Є чимало прикладів, коли польські бази самооборони на території Східної Галичини підтримувалися німцями. Як визнавали самі бійці АК, присутність німців у деяких польських селах зменшила загрозу нападів на них з боку УПА[571]. Чимало траплялося і таких випадків, коли німці відбирали у поляків зброю, а керівників баз заарештовували. Показовим прикладом такого ставлення німців може бути база самооборони в селі Адами Кам’янецького району. Завдяки одержаній від німців значній кількості зброї місцевій самообороні вдалося навесні 1944 р. двічі відбивати потужні напади загонів УПА. Однак приблизно 16 квітня німці всю зброю відібрали, мотивуючи свої дії тим, що поляки нібито підтримують радянських партизанів. Наступної ночі українські повстанці атакували безборонне село. Частина мешканців загинула, а село було цілком спалене[572].

Неодноразово німці застосовували репресії також щодо тих польських поселень, мешканці яких самі здобували зброю та переховували її у себе. Так, наприклад, сталося у квітні з членами бази самооборони села Рудки біля Кам’янки Струмилової[573]. Що ближче надходила Червона армія і що частішали випадки польсько-радянської військової співпраці, то гірше німці ставилися до поляків та відмовляли польським базам самооборони у підтримці. Німецька пропагандистська машина почала перекладати відповідальність за вбивства поляків на радянських військових[574].

Протягом квітня постали перші на території Львівського округу АК міцні польські бази самооборони в селах Ганачів, Білка Крулевська та Білка Шляхетська. Двом останнім базам довелося винести основний тягар боротьби із загонами УПА, а також надання допомоги сусіднім польським поселенням, що знаходилися на схід та південь від Львова. Організовуючи тут самооборону, місцеве командування АК поділило всіх чоловіків, здатних тримати в руках зброю, на взводи та відділення. Старші за віком чоловіки мали забезпечувати протипожежну охорону, а також допомагати жінкам в опіці над дітьми та хворими. Хоча в організації самооборони були задіяні майже всі мешканці сіл, однак до складу АК включали небагатьох, і тому існуюча до того часу система конспірації — система трійок — зберігалася надалі. Функції командувачів взводів і відділень було доручено тільки тим особам, які склали присягу та стали бійцями АК.

Проте у польського командування на Львівщині не вистачало не лише офіцерів, але навіть підхорунжих та старших підофіцерів. Кожне з відділень мало власну дільницю самооборони, а також вартовий пост. Білку Шляхетську захищало 12 взводів, а також 2 опергрупи. Меншу за чисельністю населення Білку Крулевську — 4 взводи й 1 опергрупа. Уночі опергрупи надсилалися до сусідніх польських або українсько-польських сіл з тим, щоб у разі нападу на них загонів УПА утримувати оборону цих сіл до моменту надходження допомоги з Білок. Між Білками за посередництвом кінних зв’язківців поляки підтримували постійний зв’язок. У самих селах на кожному подвір’ї вони викопали схрони, що з’єднувалися підземним коридором з помешканням та мали декілька виходів. Зброю вдень поляки ховали, наприклад, у закопані в землю бочки, засаджені поверх квітами. Загальне командування самообороною всього осередку здійснював поручник AK М. Б. Чайковський («Томаш»)[575].

У квітні напади загонів УПА поширилися також на польські поселення, розташовані на захід від Львова. Особливо загрозливою стала ситуація для польської людності на території Любачівщини. У самому Любачеві з’явилися листівки із закликами до поляків залишити українські етнічні землі. Напруження у відносинах між українським і польським населенням у цьому регіоні було значною мірою спричинене подіями вже згадуваної вище «грубешівської революції», яка відбулася на території південної Люблінщини, що межувала з Львівським округом АК.

У середині квітня відбулися бої формувань УПА і польських відділів «Кедив» на території Жовківського району, зокрема біля села Станісловка. У звітах місцевого командування АК зазначалося, що напади загонів УПА на польські поселення та бої з місцевою самообороною відбувалися на зовсім близькій відстані від м. Жовква, а тому, коли там горіли оселі, стовпи диму і вогню можна було побачити навіть з міста[576].

У другій половині квітня галицькі добровольці, мобілізовані до підрозділів дивізії СС «Галичина», спалили польські села Будки Незнанівські на Кам’янеччині та Павлів на Радехівщині за опір та небажання їхніх мешканців залишити українську територію. Взагалі на той час на території Кам’янецького, Радехівського та Сокальського районів польського населення вже майже не залишалося[577].

У трохи кращому стані перебували поляки, зокрема польські військові формування, у районах Яворів, Грудек Ягеллонський та Рудки. Проте тут також унаслідок втечі протягом першого кварталу 1944 р. великої кількості осіб до Центральної Польщі чисельність місцевих загонів АК значно скоротилася. На території Яворівщини польська людність зосереджувалася вже тільки у трьох місцевостях — самому Яворові, Краковці та Великих Очах. Відносному посиленню місцевих польських баз самооборони сприяла та обставина, що на цій території до липня 1944 р. загони АК отримали як англо-американську союзницьку допомогу 12 вантажів зі зброєю (це була майже половина