Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Страта 📚 - Українською

Читати книгу - "Страта"

263
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Страта" автора Марина та Сергій Дяченко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 99 100 101 ... 134
Перейти на сторінку:

...Але ж і не трагічно безнадійні. Тут немає поліцейських постів, паспортної системи, комп’ютерної мережі... У принципі, найнявшись робітницею на яке-небудь заможне сільське обійстя, можна легко сховатися з ока нишпорок Високого Даху...

— Значить, це Високий Дах мене... ловить?

— Високий Дах переслідує авторку Хміль уже дуже давно, — втомлено повідомив лицар. У його голосі був ледь відчутний докір: що ти, мовляв, недорікою прикидаєшся?..

— У мене є будинок, — сказала вона після паузи. — У вас є кінь... Ми могли 6... День дороги — і ми доберемося...

Лицар зітхнув.

Скоріше всього, місцезнаходження її будинку було відомо переслідувачам. Мабуть, вони навідувалися туди за Ірениної відсутності... Й Ірені з Семиролем просто пощастило, що, випавши із МОДЕЛІ номер один у МОДЕЛЬ номер два, вони не застали в передпокої людей у чорному, не ознайомилися тут же з сувоєм, який заміняє ордер на арешт...

Семироль. Семироль...

— Я знайшов його для вас... — глухо сказав Рек.

Ірена сіпнулася:

— Що?!

— Знайшов... Отой примірник оповідання «Про розкаяного». Напевно, один із останніх. Ось, візьміть...

Рух у темряві. В руки Ірені ліг тугий паперовий згорток. Ніби шматок шпалер...

Вона приборкала тремтіння.

— Спасибі, Реку...

За що ж вона дякує? Напевно, все-таки за оповідання. Бо навіть вдячність за порятунок поступилася цій раптовій радості, отій вірі, що вже нарешті все буде добре... Вона зрозуміє, вона знайде ключ до свого світу. А спочатку розшукає Анджея... Тоді повернеться додому...

«Напевно, один із останніх». Вони здатні знищити її оповідання — всі до решти... Слід вивчити текст — слово в слово, щоб потім відтворити...

Для номінаційної комісії Вулкана?

Ірена іронічно посміхнулась (добре, що Рек цієї посмішки не помітив).

Розгорнула сувій. Світла зірок вистачило, аби зрозуміти, що тексту зовсім небагато.

— Реку... Кресало, свічка... ліхтарик... щось є?

Він зітхнув:

— Пані...

Вона зціпила зуби. Зрозуміло. Треба чекати світанку.

* * *

На світанні в лісі стало вже відчутно холодно. Принаймні Ірені так здалося. Можливо, причиною її дрижаків була ота втеча, вогкість, безсоння — хай там як, але «авторку Хміль» трясло, як у лихоманці. Рек занепокоївся, щільніше закутав її ковдрою, ліг поруч, намагаючись зігріти...

— Верховний Тлумач... — пробурмотіла вона крізь цокотіння зубів, — от чорт, хоч би язика собі не відкусити... Верховний Тлумач виявився зовсім не тим, кого я... шукаю... Він просто Верховний Тлумач. Він... лялька...

— Верховний Тлумач — лялька? — після паузи запитав лицар.

Неподалік, на галявині, пасся невидимий у темряві кінь.

Ірена зітхнула:

— Реку... А хто такий... Темний Тлумач?

Лицар мовчав. Міцніше притиснув її до себе; вона відчувала плечем пряжку на його поясі, шнурівку на куртці, м’язи — тверді, ніби залізні...

— Реку... Розумієте. Я шукаю чоловіка, який... міг би тримати в руках ниточки цього світу. Який... Це не Верховний Тлумач, ні. Не герцог... напевно. Але хто?!

— Творець, — усміхнено припустив Рек.

— Творець... — луною відгукнулася Ірена. — І що прикро, він може виявитися ким завгодно... тренером місцевої... футбольної команди... Вибачте, Реку. Я верзу дурниці...

Небо сіріло. Ще трохи — і можна буде розгорнути сувій. Прочитати, нарешті, текст, через який і в цьому патріархальному, немовби середньовічному світі, непримітній жінці немає спокою...

Вона обережно вивільнилася. Сіла. У лісі озвалось раннє птаство, Ірена вкотре переконалася, що світанок — найкращий час доби (шкода, що в колишньому житті вона так нечасто бачила світанки, так пізно лягала спати і вставала, коли сонце вже давно зійшло...)

Потягнулася до сумки Река. Вивудила з дорожньої торби сувій, внутрішньо тремтячи, розгорнула...

Якщо піднести текст до носа — можна розібрати химерно закучерявлені літери. Принаймні, перша — старанно виписана, величезна, червона вигадлива літера «я». «Якось... раз...»

Вона позирнула на кінцівку тексту. Ось він, підпис... «авторка Ірена Хміль», і її власний розчерк — кимось старанно скопійований із оригіналу...

Рек сів поруч. Поштовхом, ніби всередині нього різко випрямилася пружина.

— Чуєте?

Вона прислухалася. Десь далеко в лісі... Звуки мисливського рогу, а потім — собачий гавкіт...

— Полювання? — невпевнено припустила Ірена.

Рек — його обличчя потроху проступало із сутінків — підібгав тонкі губи:

— Так, полювання... На нас із вами, пані Хміль.

* * *

...Іще два місяці — й їй стане важко рухатися. А поки що сяк-так... Але при думці про те, що доведеться залишитися тут, народити дитину на соломі, а потім виховувати його... як сільського хлопчака... або навіть як байстрюка... при такій думці в неї безвільно опускалися руки (або, як ось зараз, прокидалася несамовита жага дії).

Вони йшли, плутаючись у лісових хащах. Рек ішов

1 ... 99 100 101 ... 134
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Страта», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Страта"