Читати книгу - "Нічний цирк"

Наступної миті на стільці, що стоїть перед ним, повернувшись до спинки боком і поклавши на неї руки, сидить Селія Бовн. Вона вдягнена так само, як під час виступу: у білу сукню, прикрашену розрізненими шматочками чорного пазла. Ближче до пругу вони складаються в суцільну чорну картинку.

— Ти прийшов навідати мене, — каже дівчина, не приховуючи радості в голосі.

— Мав кілька вільних днів, — повідомляє Марко. — А тебе давненько не було в околицях Лондона.

— Ми приїдемо туди восени, — відповідає Селія. — За доброю традицією.

— Я не міг так довго чекати на зустріч із тобою.

— Я теж рада бачити тебе, — шепоче чарівниця та простягає руку, щоб відігнути криси хлопцевого капелюха.

— Тобі подобається Лабіринт Хмарок? — питає він. Селія опускає руку, і хлопець накриває її своєю долонею.

— Дуже, — зізнається дівчина, і її дихання збивається, коли Маркові пальці торкаються руки. — Ти вмовив містера Барріса допомогти з ним?

— Так і вчинив, — відповідає хлопець і проводить великим пальцем по дівочому зап’ястку. — Подумав, що задля рівноваги не завадить порада спеціаліста. До того ж ти маєш Карусель і наш спільний Лабіринт. Мені здалося, що буде чесно, якщо Барріс створить щось виключно для мене.

Хлопців погляд і дотики, наче хвиля, накривають Селію з головою, і вона забирає руку, поки ця хвиля не потягла її на дно.

— Ти прийшов, аби продемонструвати мені власну майстерність у славетних ілюзіях? — цікавиться вона.

— Цього не було в моїх планах на вечір, але якщо ти насправді хочеш...

— Ти ж бачив мій виступ, так було б чесно.

— Я міг би дивитися на тебе цілісіньку ніч, — каже Марко.

— Ти так і чинив, — сміється Селія. — Я бачила тебе цієї ночі на всіх своїх виступах.

Вона встає і йде до центра кола, повертаючись так, що пруг сукні закручується довкола ніг.

— Я бачу кожнісіньке місце в залі, — пояснює дівчина. — І заховатися від мене неможливо навіть у задньому ряду.

— Я боявся, що не зможу впоратися з бажанням доторкнутися до тебе, якщо сидітиму в першому, — зізнається Марко, зводячись на ноги. Він підходить до краю сцени й зупиняється між стільцями першого ряду.

— Чи достатньо я близько для створення ілюзії? — цікавиться дівчина.

— А якщо я скажу «ні», ти підійдеш ближче? — запитанням на запитання відповідає хлопець, не приховуючи усмішки.

Замість відповіді Селія ступає до нього, і пруг її сукні торкається хлопцевих черевиків. Вона стоїть так близько, що Марко не може втриматися — він підводить руку та кладе її на дівочу талію.

— Минулого разу тобі не потрібно було торкатися мене, — зауважує Селія, але не протестує.

— Я хотів спробувати дещо особливе, — пояснює Марко.

— Мені заплющити очі? — грайливо питає дівчина, але замість відповіді хлопець закручує її так, що Селія опиняється спиною до нього. Рука залишається на талії.

— Дивись, — шепоче Марко їй на вухо.

Смугаста парусина шатра стає жорсткішою, м’яка тканина цупкішає й перетворюється на папір. На стінах з’являються слова, друковані літери сплітаються з рукописним текстом. Намет наповнюється віршами, серед яких Селія може впізнати уривки сонетів Шекспіра й рядки з гімнів давньогрецьким богиням. Слова вкривають стіни та стелю, тягнуться до підлоги.

А потім намет розкривається, папір складається й рветься. Чорні смуги витягаються в порожнечу, а їхні білі протилежності яскравішають, зринають угору та перетворюються на гілки.

— Тобі подобається? — питає Марко, коли рух ущухає, а вони опиняються в темному лісі серед сяючих, укритих рядками віршів, дерев.

Селія спроможна лише кивнути.

Хлопець неохоче відпускає її і, поки чарівниця блукає між деревами, читаючи віршовані уривки на гілках і стовбурах, іде слідом.

— Як ти вигадуєш такі образи? — губиться в здогадках дівчина, торкаючись паперової кори одного з дерев. Стовбур на дотик теплий і твердий та світиться зсередини, наче ліхтарик.

— Їх народжує моя уява, — пояснює Марко. — Або сни. Я намагаюся вигадати щось таке, що могло б тобі сподобатися.

— Не думаю, що ти мав би замислюватися, як догодити суперникові, — зізнається Селія.

— Я ніколи досконало не розумів цих правил, тому керуюся власними інстинктами, — відгукується хлопець.

— Мій тато досі навмисно уникає деталей, коли мова йде про правила, — розповідає дівчина, поки вони прогулюються між деревами. — Особливо, якщо я намагаюся з’ясувати, коли і як визначать переможця.

— Александр теж відмовляється ділитися інформацією.