Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"

А це ж лише середина Північного Абраду! Тір Мінеган розташований на шістсот миль північніше (йдеться не про відстань, а про широту, бо насправді він на північному заході звідси й по прямій до нього аж тисяча миль) і там клімат ще суворіший. Шайна запевняла Ейрін, що мінеганські зими досить м’які завдяки теплій івиридській течії, та водночас визнавала, що весь раґвир і хверод лежить сніг — мовляв, на те вона й зима. Раніше Ейрін любила сніг, бо на її пам’яті він випадав лише кілька разів і майже відразу танув; але під час подорожі через Двар Кевандір швидко переконалася, що від нього немає жодної користі, крім хіба сумнівного задоволення погратися в сніжки. Фіннелі це страшенно подобалось, а от Ейрін вважала себе надто дорослою для таких дитячих розваг.

Дощ рядив понад дві години і припинився якраз тоді, коли вони під’їхали до Тахріна, столиці Об’єднаного Королівства Катерлах. Що насправді подобалось Ейрін на Півночі, то це тутешні міста й села, а загалом — те, як живуть люди. Ще в Тилахморі її приємно вразила відсутність за фортечним муром звичного для Півдня кільця злиденних передмість, зліплених із хистких халуп, що ледве трималися докупи. Натомість, на пристойній відстані від міста, стояли ошатні села, чиї мешканці нітрохи не скидалися на бідарів. Якось дід Тирнан розповідав, що в Північному Абраді, через широкий ужиток маґії, земля може прогодувати значно більше людей, ніж на Півдні, тому менші селянські діти не мусять іти до міст і там жебрати. Тепер Ейрін навіч переконалася, що це цілковита правда.

Та й самі північні міста виявилися багатшими, красивішими й чистішими, ніж ті південні, де вона бувала — Пенфор, Кілбан, Тинвер, Дінас Румнах, Карвілін, Тидвил. І що далі на північ, що дужче псувалася погода, то гарнішали міста, а люди в них ставали заможнішими та приязнішими. У Катерласі почав даватися взнаки й фактор відьомської присутності: завдяки приналежності до Мінеганської П’ятірки, ця країна вже багато сторіч не знала ні воєн із сусідами, ні серйозних внутрішніх усобиць, і навіть пертурбації, пов’язані зі зміною верховної влади, зачіпали переважно вищі верстви суспільства, а простий люд їх майже не відчував. Ейрін ніяк не могла збагнути, чому майстер Іґан аб Кін завжди несхвально відгукувався про втручання відьом у справи Північних Королівств. Вона була переконана: якщо це сприяє миру та добробуту, то неодмінно треба втручатися!

Від Тироґенської брами вела широка брукована вулиця, Форд Ґлевай, що тяглась аж до центру міста. І хоча катерлахці були звичні до відьом, у самому Тахріні їх наразі мешкало шестеро, та все ж прибуття цілого відьомського загону стало помітною подією. Вздовж усього шляху, від околиць до середмістя, обабіч вулиці юрмився народ. Люди з цікавістю розглядали новоприбулих і, вже за традицією, вказували пальцями на Фіннелу, яку щиро вважали відьмою-королівною. Мабуть, якби хтось спробував пояснити їм, що насправді це кузина королівни, а сама королівна їде поруч із нею, вони б лише розсміялись у відповідь — адже всім відомо, які на вигляд принцеси, і та руденька дівчина в зеленій кофтині та сірих штанях нітрохи не схожа на принцесу, вона просто відьма.

А витончена білявка Фіннела, вбрана в розкішну сукню для верхової їзди, з величезною насолодою купалася в промінні чужої слави, вдаючи із себе відьму-королівну. Щоправда, в Тахріні на неї припадала лише половина загальної уваги. Не менше, якщо не більше, натовп цікавився хлопцем-відьмаком — і тут не виникало жодної плутанини, бо Бренанова схожість із Шайною відразу впадала в очі. До того ж Ліам подбав про те, щоб навіть найостанніший дурень не визнав його відьмаком: перед прибуттям до Тахріна він позичив у лейтенанта Дувана аб Тревора ґвардійський камзол і тепер їхав поруч із сестрою та Бренаном під виглядом їхнього особистого охоронця.

Ґвен, порозумівшись із Бренаном щодо планів на катерлахську корону, відмовилася від свого звичного вбрання і після від’їзду з Кил Морґанаху носила лише вишукані сукні. А ще з допомогою чарів стала потроху відрощувати собі волосся, яке вже сягнуло середини спини. Також вона заповзялася виховувати з Бренана справжнього вельможу — що, на думку Ейрін, було зайвим. Бренан мав уроджене почуття такту та стилю, він майже миттєво пристосовувався до будь-якого оточення, з простими людьми поводився з природною простотою, а в знатному товаристві тримався з трохи грубуватою ввічливістю кадрового офіцера, яка викликала повагу в чоловіків і зачаровувала жінок. Єдине, чого йому справді слід було навчитися, то це добирати собі одяг відповідно до обставин. А поки за його зовнішнім виглядом стежили Шайна та Ґвен; іноді вони сварилися, бо Шайна пропонувала розкішне вбрання, а Ґвен наполягала на скромному, та зрештою доходили компромісного рішення, і їхній спільний вибір завжди виявлявся вдалим. От і сьогодні, вдягнений у чорний костюм зі срібним позументом, Бренан справляв на міських роззяв неабияке враження, а жінки, що молоді, що старі, аж прикипали до нього очима.

Чутки, що на півдні Катерлаху з’явився відьмак, поширилися Тахріном ще наприкінці літа, коли в Державній Канцелярії було зареєстровано акти про передачу двох маєтків з відьомських земельних володінь у Бренанову власність. Уже тоді серед шляхти стали подейкувати, що відьмак недарма оселився саме в їхній країні, де верховна влада не передається в спадок, а кожного наступного короля обирає Рада Лордів, на яку мають великий вплив відьми. Після звістки про заручини Бренана з Ґвен, відьмака з відьмачкою, такі розмови вже вийшли за межі вузького кола вельмож і стали гуляти всім містом. Перспективи майбутнього царювання в Катерласі відьмака з далекого та страшного Лахліну і відьмачки, що за народженням була івидонською шляхтянкою, обговорювали всі городяни, від багатих купців та впливових цехових майстрів до слуг і чорноробів. Усупереч Бренановим побоюванням, вони найменше переймалися його незнатним походженням — та й, власне, мало хто в це повірив, тож поголос швиденько приписав йому батька-лорда і матір-леді, страчених на Лахліні через те, що народили відьму з відьмаком. Також для них не важило, що він чужинець, бо, зрештою, вся вища знать була для простого люду чужинцями, представниками окремого народу за назвою