Читати книгу - "Безслідний Лукас"

— Рене, — сказав він, — ти, мабуть, унікальна жінка. Я таких не зустрічав і, будемо сподіватися, не зустріну.

— Можна сказати це й про тебе? — подала голос Рене.

— Ти ведеш машину так, ніби ми в космосі. Але мене це не лякає. Я взагалі нічого на цім світі не боюся. Єдине відчуття, що його я зазнаю щоразу, це — здивування. Та це вже стосується, сказати б, вищих сфер. Ти ж — цілком земна, прекрасна жінка, послана мені на звабу і згубу. Як сказав лорд Керзон: жінкам у постелі ворушитися не дозволено.

— А я ворушуся не тільки в постелі?

— Не можу зрозуміти, що в тебе спільного з цими типами.

— Те, що й у тебе!

— А все ж таки?

— Містер Олсон. Чи ти забув, що я — місіс Олсон? А де чоловік, там і жінка.

— Ти не можеш сказати, чого вони сюди приїхали?

— Може, ти хотів довідатися, чому не приїхав ще й містер Олсон? — Рене говорила різко, майже грубо, від недавньої розчуленості не лишилося ніякого сліду. — Моя тобі порада, Лукас: бійся цих людей!

— Я ж сказав тобі, що не боюся нічого. Я вільний громадянин вільної держави.

— Похвалися ще нашою конституцією і першими десятьма поправками до неї! А потім напишеш про це своїй мільйонерці. Мовляв, уночі, в машині, наодинці з молодою неймовірно сексуальною жінкою я вів патріотичні розмови…

— Ти що — стежиш за моїм листуванням?

— Просто за кошти фонду переправляю тобі любовні послання твоєї мільйонерші з Ньюпорта до Стенфорда. Що вона тобі пише? Ви вже скоро впадете в обійми одне одному?

— Не називай її мільйонеркою. Вона цілком незалежна дівчина.

— Я б теж була незалежною, маючи багатого татуся! Здається, ми приїхали? Ти не запросиш мене до себе?

— Дозволь утриматися від цього.

— Ти ввічливий, як імпотент! Може, відчинити тобі дверцята машини?

Вони розсталися ворогами, але вранці голос Рене в телефонній трубці був ласкавий і теплий.

— Доктор Ор просить тебе бути в нього перед ленчем.

— Просить, але бути? — гірко засміявся Лукас. — Тобто викликає?

— Тобі доведеться звикати, — поспівчувала Рене. — У доктора Ора яскраво виражені манери ката, який звик запрошувати приречених підніматися на ешафот.

— Ну, я зовсім не приречений!

— Я була б рада пересвідчитись у цьому. Заїхати за тобою?

В готельному притулку двох представників фонду «Імансипейшн» нічого не змінилося. Дим від сигар містера Ора, гострий дух спиртного у всіх трьох кімнатах, якась закислість і нудьга, так ніби там ночували не два літні чоловіки, а старі собаки. Кондиціонер тільки перемішував повітря, випльовуючи щось іще мерзенніше, ніж було в апартаменті.

— На вашому місці я повідчиняв би вікна, — сказав Лукас.

— Ви хочете, щоб на нас напали терористи? — жартома насварився на нього Хантер. — Адже вони стежать за нами з першої хвилини нашого прибуття до Каліфорнії. Особливо за доктором Ором.

— Однозначно, — підтвердив Ор.

— І їх так само, як і вас, містер Лукас, найперше цікавить: чого ми сюди приїхали.

— Однозначно, — знову відгукнувся Ор.

Лукас поглянув на Рене — невже вона вже встигла передати «докторам» його вчорашні слова про їхній приїзд? Але Рене відводила очі, вдаючи, що жде повелінь містера Ора і тому всю свою увагу зосереджує тільки на ньому.

— Можу пояснити, — не цікавлячись реагуванням Лукаса на свої слова, розбалакував далі Хантер. Він, мабуть, добряче поснідав, а може, передчував розкішний ленч за рахунок фонду «Імансипейшн», і тому з нього лилося, ніби з крана. — Я б запропонував такий приклад. Графіт в ядерних реакторах. Він відіграє роль регулятора ланцюгової реакції. Пригальмовує її. Так, доктор Ор?

— Однозначно, — підтримав його той.

— Таку роль відіграємо ми з доктором Ором у даному випадку, а фонд «Імансипейшн» — взагалі. Вам ясно, містер Лукас?

— Ще не дуже.

— А між тим усе так просто! Пам’ятаєте, я казав вам, що фонд «Імансипейшн» має своїх стипендіатів навіть у всіх тих наукових закладах, де найвидатніші уми працюють над питаннями національної оборони і безпеки.

— Тобто винаходять нові засоби масового знищення людей і вигадують війни, які можна буде вести! — вигукнув Лукас.

— Терпіння, містер Лукас, терпіння. Я ж нічого не казав про наступальні засоби, а тільки про оборону. Тут є нюанс, який не всі вловлюють.

— Однозначно, — подав голос містер Ор, хоч, здається, він і не слухав Хантера.

— Наш міністр теж називається міністром оборони, а говорить тільки про війну! — не здавався Лукас. — Вся ця термінологія — тільки для маскування і обдурювання простих людей.

— Ага, міністр! — зрадів Хантер. — Прекрасно! Ми підходимо до самої суті. Міністр — це вже уряд. Є ще президент, є конгрес. А чи відомо вам, містер Лукас, що конгрес США прийняв свого часу закон, який забороняє використання федеральних коштів на вивчення проблем, пов’язаних з можливістю поразки або капітуляції нашої країни за будь-яких обставин у будь-якій війні? Гроші платять тільки тим, хто думає про перемоги. Тоді хто ж дбатиме про оборону? І ось тут виходять на сцену так звані неформальні групи, об’єднання, організації. В одному випадку це транснаціональні корпорації, могутні фінансово-промислові імперії, які поволі заволодівають світом, незважаючи на кордони, держави, уряди. В іншому — приватні фонди, як наш. В третьому — невеликі спільноти. Людина сьогодні не може лишатися в безликій масі, бо це означає загибель. Для порятунку треба неодмінно приткнутися до якоїсь купи. Ми віримо в фонди. Фонди — це могуття Америки і її спасіння. За ними — майбуття. Уряд — лише знаряддя в руках приватних фондів, які володіють необмеженими можливостями. Люди в урядах не мають ніякого значення. Там є тільки посади, як парики в парламентських спікерів. Парик висить у парламенті цілі століття, і не має значення, яку голову він накриває. Глава держави їде з офіційним візитом за кордон. Його зустрічає почесний караул,