Читати книгу - "Безслідний Лукас"

— Виживання, а не знищення ж! — докинув Лукас.

— А хто каже, що ми прагнемо знищення? Просто ми не хочемо, щоб знищили нас. Все інше нас не обходить.

— Однозначно, — підтримав Хантера Ор.

Рене дратувала Лукаса своєю поведінкою. Вона весь час вешталась по кімнатах, щось ніби прибирала, щось переставляла, шукала собі роботу, аби лиш не брати участі в розмові, не ставати ні на чий бік. Невже вона не чує Хантерових розбазікувань? Але Рене мстиво мовчите, містер Ор вперто вибурмочує свою однозначність, а тим часом цей зажерливий павук Хантер плете й плете з потоків слів липучу павутину, якою хоче обплутати й задушити його, Лукаса. Який він був наївний і нерозважливий, підписавши угоду з фондом «Імансипейшн»? Скажи кому, що підписав, не порадившись з юристами, — засміють усі американські кури й гуси!

— Чому ми зацікавилися саме вами? — спитав Хантер не знати кого і, витримавши паузу, з задоволенням відповів: — Бо ваша ідея видалася нам безнадійною і нездійсненною! Ми витрачаємо щороку 14 мільйонів доларів на стипендії в науково-дослідних організаціях саме для того, щоб загальмувати процеси, які там повинні неминуче відбуватися. Ніхто не повірить, коли я назву теми, які фінансує наш фонд. Скажімо: проблема цін на цеглу й бетон у Радянській Росії, стабілізація людського тіла в воді, соціальні угрупування серед мавп, технічно-практичне спростування давньої мудрості про те, що не можна зробити шовковий гаманець із свинячого вуха.

— І я не повірю, — без особливого ентузіазму буркнув Лукас.

— Наш фонд добровільно взяв на себе роль великого запобіжника у вибуховому механізмі прогресу! — просторікував Хантер. — Колись таку роль вже відіграла інквізиція. Так, так, не посміхайтеся, наш молодий друже. Віра відчула, що знання перемагає, що наука нахабніє, і злякалася за долю світу. Коли світом заволодіють ці неконтрольовані вищим абсолютом шаленці, тоді кінець. Довелося вдатися до крайнього заходу — палити учених на вогнищах, і тільки таким чином відкладено кінець світу на кілька століть.

Лукас не вірив почутому. Він розгублено переводив погляд з одного на другого, але не знаходив ні підтримки, ні розуміння. Містер Ор жував сигару і, здається, западав у звичний для нього стан анабіозу, Рене вигравала очима й губами, вдаючи дурочку. Хантер? Але ж це саме він — таке про інквізицію?

— Тоді хто ж такий Торквемада? — тихо поспитав Лукас.

— Великий санітар історії! Борець проти чуми науки.

— І сенатор Маккарті теж санітар американської історії? І вашому фондові не дають спати його лаври? Ви й мене знайшли тільки для того, щоб застосувати свою «графітну» теорію? Для цього й приїхали сюди?

— Ми приїхали, щоб однозначно притримати тебе, — несподівано розбуркався містер Ор.

— Притримати? Але я нікуди не рвуся!

— Нікуди-це тільки так говориться, — зареготав Хантер. — Насправді ж дурний ентузіазм часто пхає людину наосліп. Потрібна розумна стримуюча сила. Скажімо: ми з доктором Ором замовили на завтра в ресторані грандіозного лобстера. Нетерплячий гурман міг би запитати: а чому не з’їсти лобстера сьогодні? Але в, тому весь смак, що ти маєш силу відкласти задоволення на завтра. Іншому кортить уже сьогодні врятувати від винищення білих ведмедів і панд. Але цей несамовитий екологіст мав би знати, що для цього довелося б знищити всіх людей. Хтось повинен пояснити йому цю альтернативу? І тут приходимо ми з доктором Ором.

— Однозначно, — майже розвеселено подав голос Ор.

Лукас нічого не розумів. Коли пізно вночі Рене відвозила його додому, він погрозився:

— Я втечу від них!

— Вони знайдуть тебе на всьому просторі від Аляски до Вогняної землі. І склюють тебе, як круки.

— Я ж ще не вмер.

— Не турбуйся, — коли треба, вони зроблять тебе мертвим.

— Але чого вони від мене хочуть?

— Може, щоб ти підписав їм якісь зобов’язання.

— Я вже підписав щось, не прочитавши як слід. Мовби справджуючи похмуре пророкування Рене,

чорні ангели фонду «Імансипейшн» налетіли на Лукаса вже наступного ранку, застукавши його зовсім зненацька, порушуючи власне узвичаєння, згідно з яким повинен був з’явитися до них він, а не вони до нього. Приїхали самі, без Рене, одягнені з незвичною ретельністю і крикливою розкішшю, від чого обидва — і Ор, і Хантер видавалися ще зім’ятішими, ніж завжди, і Лукас насилу стримався, щоб не розреготатися.

— Показуйте дім однозначно, — звелів містер Ор.

Лукас водив їх по обох поверхах, відчиняв двері, показував, розказував. Вітальня, бібліотека, кабінет, спальні, портрет професора Джонса, його книжки, його папери.

— Ваші папери? — спитав містер Ор.

Лукас поляпав себе по лобі.

— Все тут. Хто багато пише — мало думає. — Однозначно хвалю, — сказав Ор.

— Жирний суп не парує, — спробував просунутися в розмову й Хантер, але Ор так на нього зиркнув, що той прикусив язик.

— Де ми сядемо? — спитав містер Ор.

— Конче треба сідати? — поцікавився Лукас.

— Однозначно.

— Ну, можна в кабінеті.

— В кабінеті, — як луна, повторив містер Ор. — Ведіть.

Там він перший вгніздився за великим столом, якраз під портретом професора Джонса (чи не для більшого увиразнення своєї нікчемності?), сухо кинув Лукасові:

— Прошу вас сісти отут навпроти.

— Щось сталося? — стривожився Лукас.

— Зараз станеться! — вдоволенно заіржав Хантер, з розгону падаючи на диван.

Містер Ор сердито наставив на нього куцопалу долоню.

— Без жартів. Я сьогодні однозначно серйозний, як ніколи. Містер Лукас!

— Я вас слухаю, містер Ор.

— Доктор Ор, однозначно!

«Не діждешся, замазко, щоб я тебе