Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"

Ще один крок, і далі — прірва. Аж ген, глибоко внизу, під кам'яною терасою, видніються гострі, як зуби акули, стрімчаки.

Дівчина зупинилась.

— Ну?.. — злісно засміявся Кейз-Ол. — Ставай на коліна, дівчисько, благай помилування. Я подарую тобі життя… і запроторю до будинку розпусти. «Сколопендро», увага!

Тессі не зрозуміла, що сталося в наступну мить. «Сколопендра» раптом рвучко окрутнулась, і відразу ж по тому пролунав дикий зойк.

Кейз-Ол борсався в обіймах металевих сяжків, які скручували його все міцніше й міцніше.

— Стоп! Стоп! Виконуй мій наказ! — кричав він.

Ні, «сколопендра» вже не корилася тому, хто прагнув бути її володарем. Та тільки сталося це надто пізно!

Тессі кинулась до Мей. Ридаючи, впала поруч.

Мей повільно розплющила повіки. Промовила ледве чутно:

— Поглянь… локатори…

Тессі оглянулась. Мереживні чаші уже не обертались.

— Мей, вони зупинились! Вони зупинились!

— Це… добре… Підніми мені голову…

Тессі виконала її прохання.

За два кроки од них, міцно затиснутий металевими лапами машини, стояв Кейз-Ол. Але погляд Мей не затримався на ньому. Дівчина поглянула на море.

— Як я втомилась, голубонько Тессі… — прошепотіла вона. — Як я страшенно втомилась…

Очі її заплющились, голова поникла. У мовчазному розпачі дивилась Тессі на вмираючу. Володарка секретів чудесних препаратів Ц та КМ, які могли не тільки зберегти життя в тілі, а й відновити його, вона зараз нічим не могла допомогти своїй смертельно пораненій подрузі.

«Цариця краси», міс Мей, «студентка», а коротше, Майола — вмирала.

Не поблякли Сонця. Не потьмарилося небо. Не пролунав на весь світ урочистий реквієм. Та й справді: в ім'я чого б ото? Загинула одна з найвродливіших жінок Монії. Але ж на велетенській планеті щосекунди вмирають і народжуються сотні людей, і, може, саме в цю мить з'явилась та, яка стане з часом ще красивішою за Майолу.

Окремі люди в протилежних ворожих таборах — як клітинки в тілах вояків, що стали на двобій. Загибель однієї чи навіть багатьох клітинок — ніщо. Далеко важливіше те, чи на повну потужність та чи злагоджено працюють усі інші. Перемога чи поразка залежить не від одинаків, а від мільйонів, хоч вагу мають і найдрібніше і найважливіше.

Дев'ятого дня Другого місяця Шістнадцятого року Атомної ери Пірейї на терези історії було покладено все.

Далеко-далеко від Монії, на крихітному острівці посеред Бурхливого океану, оскаженілий недолюдок натис на фатальну кнопку потай від усіх. Він здійснив свій мерзенний задум.

Існувала тільки одна можливість боротись проти балістичних ракет: пустити назустріч їм такі ж ракети-перехоплювачі, щоб ядерні вибухи сталися десь у стратосфері. Якби це хоч на рік пізніше — може, вдалося б використати новий вид захисту, чудесні випромінювачі резонансних променів. Тоді водневі бомби просто порозсипалися б на атоми. Якби навіть кілька місяців пізніше — ракети-перехоплювачі було б обладнано антиречовинними зарядами. Тоді при зіткненні двох видів матерії стався б ще сильніший вибух, але після нього не лишилося б смертельної для всього живого радіоактивної хмари.

Однак атомні резонансні випромінювачі тільки проходять першу стадію випробувань, а ракет з антиречовиною у СКД лише близько двохсот.

Все, все зважувалось на терезах історії того знаменного дня: пильність і працьовитість, талановитість і чесність, хоробрість і хитрість.

Кейз-Ол вжив найсуворіших застережних заходів, аби ніхто не підслухав і не перехопив сигнал операції «Блискавка». Недаремно Мей прагнула бути поруч трильйонера в ту мить, коли він збереться натиснути кнопку. Якщо навіть не вдалося б перешкодити цьому, дівчина послала б по радіо короткий умовний знак — конче необхідний, бо балістичні ракети мчать з космічною швидкістю, і радіолокатори зафіксують їх надто пізно. Майола подати цей сигнал не встигла. Зате його подав професор Ейр Літтл.

Ні, Літтл таки мав підставу привласнити собі напівжартівливий титул радника з питань вищої техніки! Саме в нього виникла блискуча думка: пильно стежити за годинниковим механізмом однієї з стартових злагод, щоб дізнатись про визначений момент атаки заздалегідь. Рано-вранці Дев'ятого числа, разом із своїм другом, професором Метті, Літтл помчав до радіорелейного центру А, за десять миль від Дайлерстоуна. Це була найголовніша станція, яка з'єднувала Генеральний штаб Монії з Уранією, — об'єкт, який намічувалось висадити в повітря насамперед. Професор Літтл ледве встиг перешкодити цьому. За його наказом дружинники викинули геть з підкопу уже закладений фугас, похапливо пробили підлогу апаратної. В отвір хоробро поліз професор Метті, за ним — Літтл і решта дружинників.

Звичайно, якби не професор Метті, Ейр Літтл нічого не зрозумів би в отому хаосі дротів та радіодеталей, що заповнювали майже весь бункер. А той одразу ж знайшов потрібне, натис на якусь кнопку.

— Лінію Генерального штабу вимкнено… Ну?

Навіть тепер, в оці вирішальні хвилини, професор Метті ще не вірив, що Кейз-Ол здатний почати війну.

— Не квапся іронізувати, друже мій! — похмуро озвався Літтл. — Краще скажи, де оті годинникові коліщата?

— Прошу!

Вони довго сиділи мовчки, нерухомо, не зводячи очей з віконечка, на якому виднілось — 00.00. Скільки минуло отак часу? Година? Десять? Літтл і Метті чекали.

І враз заклацали перемикачі, замерехтіли сигнальні лампочки. Професор Метті зблід, схопився. Сказав тихо:

— Двадцять чотири сімдесят п'ять… Літтл, поспішай!

Через три хвилини Єдиний центр Монії подав сигнал, і одразу ж усі бойові дружини вирушили проти ворога.

Не було штикової атаки з переможним «ура». Не видиралися на бастіон ворожої фортеці перші хоробрі,