Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

— Матінко рідна! — зачудувалася дона Флор. — А я вважала, що в мене вдома цілковитий порядок, насправді ж був абсолютний гармидер. Теодоро, коханий, це просто диво-дивне…

— І зовсім це не диво, люба, просто тобі бракувало системи. Коли маму розбив параліч, мені довелося взяти на себе всі хатні клопоти, тож я звик до системи. А в нашому домі тим більше потрібен, адже тут і житлове приміщення, і школа водночас… Ти ж сама наполягла на тому, щоб продовжувати заняття, хоча, як на мене, це виснажливо та безглуздо, ти ж бачиш, що я цілком достатньо заробляю…

— Ми вже говорили на цю тему, Теодоро, тож не повертаймося більше до неї. Навіщо марно сперечатися?

— Твоя правда, Флор, пробач… Ніколи вже про це й словом не обмовлюся, хіба якщо ти сама захочеш. Відпочивай, люба, повір, я не хотів тебе засмутити…

Тепер у помешканні дони Флор звідусіль лунало «мій любий», «моя кохана», панували любов і взаємоповага, адже доктор Теодоро був переконаний, що ввічливість — невід’ємний супутник кохання. Він завжди був дуже люб’язний з дружиною, очікуючи від неї такого ж ставлення.

Тож він підійшов до Флор, ніжно поцілував у щічку, вибачаючись, що знову зачепив таку неприємну для обговорення тему.

Ще на заручинах він запропонував доні Флор закрити школу, залишивши в минулому всі ці заняття й учениць, дипломи, рецепти та виснажливі ранкові та вечірні клопоти. Говорив він це не просто так, а аргументовано пояснював, що його заробітків цілком вистачить, аби задовольнити всі її примхи та забаганки, тож тепер вона може забути про роботу; запропонувавши руку і серце, аптекар подбає про неї.

Але дона Флор відмовилася. Вона вперто наполягала на своєму, погодившись лише скасувати заняття на час їхнього медового місяця в Сан Томе. Після тієї весільної поїздки особливо дотепні та глузливі учениці узялись жартувати про новий статус їхньої вчительки, переходячи іноді межі пристойності; скажімо, гостра на язик Марія Антонія дозволила собі поцікавилася «чий прутень мужніший, а язик солодший».

А щодо розмови з майбутнім чоловіком ще в часі заручин, то дона Флор цілком переконливо пояснила нареченому, що про закриття її школи не може бути й мови і не варто більше ніколи повертатися до цієї теми. Вона змалечку звикла працювати, мати власний заробіток, і нове заміжжя її ставлення до цього не змінить.

От що б вона робила без власних грошей, коли втекла від матері? А треба ж було і меблі купити, і шлюбний контракт оформити, оренду будинку оплатити, та й взагалі жити! А що б вона робила без школи, коли овдовіла? Адже Гульвіса нічогісінько їй не залишив, окрім численних задавнених боргів і неоплачених векселів мало не в кожному банку, а помер же ж він на самісінький Карнавал, коли гроші і без того течуть, як вода.

Якби не школа, Флор і копійки не мала би за душею, за що б тоді ховала чоловіка, за що справляла поминки? Ось чому вона так дорожила школою, ось чому так добре, що в неї тоді були власні заощадження.

Не буде цього, мій любий, якщо ти хочеш жити зі мною, мусиш також прийняти «Смак і Мистецтво», тому наберися терпіння й толерантності, адже я ніколи не пристану на цю твою примху; проси будь-що, я скупаю тебе в морі поцілунків, хочеш — бери мене всю, але цього питання більше не порушуй. Згода, Теодоро?

Школа для неї не була виснажливою роботою, навпаки, це була улюблена справа, що не дала зневіритися, коли вона овдовіла, а в часи першого заміжжя, о!, школа рятувала дону Флор від розпачу. Це була її розрада, адже з ученицями легше переживала всі життєві негаразди. А скільки вірних подруг з’явилося у неї завдяки заняттям! А її кулінарна книга цінніша за будь-які коштовності. Тому — ні, вона не дозволить закрити школу: свій заробіток та корисну справу.

Поки доктор Теодоро був в аптеці (виходив перед восьмою, повертався додому на сніданок і сієсту, а потім працював до шостої вечора), саме завдяки школі дона Флор достойно збувала час. От скажи мені, сеу докторе, куди б я поділа стільки вільного часу, якби не заняття? Стала би однією з тих сорок на чолі з доною Динорою і цілісінькими днями перемивала би всім кості? Чи краще з дня у день маячіти у вікні на потіху перехожим, мов манекен у вітрині, колекціонуючи плітки, кокетуючи з чоловіками, теревенячи з жінками, перетворившись урешті-решт на якусь звідницю?

Звісно, є жінки, якім до вподоби таке пусте життя, які полюбляють бити байдики та купатися в двозначних компліментах. Далеко й ходити не треба, нещодавно на розі їхньої вулиці оселилася така собі дона Маґнолія, що все її життя минає у вікні квартири, — рудувата метиска, яка завдяки ромашковому відвару стала ледь не блондинкою, з грайливою родимкою на лівій щоці і нахабним поглядом. Вона вічно стирчить у вікні і заграє з перехожими, всміхаючись, немов лялька. Оселилася вона там зі своїм чоловіком, таємним агентом поліції, гордовитим і пихатим чолов’ягою, з яким, як із достовірних джерел дізналася дона Динора й інші кумасі, вони не перебували в законному шлюбі. У рудої Маґнолії й до того було багато шанувальників і всім без винятку вона невтомно наставляла розлогі роги.

Якщо дону Флор не приваблює життя пліткарки чи спокусниці, то за що ж їй тоді взятися, як не за школу? Тож затямте, любий докторе, дона Флор не відмовиться від своєї гордості, від своєї слави, здобутої достойною працею, від свого доброго імені в суспільстві.

Зрештою, доктор таки погодився, але за умови, що весь заробіток дони Флор ітиме не на щоденні побутові витрати, а лишатиметься винятково в її розпорядженні. Але він вважав цілковитим абсурдом тримати ті гроші вдома, це ж справжнє «ласкаво просимо» для злодіїв — зберігати свої заощадження в радіоприймачі, у старій коробці з-під взуття, за дзеркалом туалетного столика чи під матрацом: вони ж не цигани якісь і не злидарі. Тому доктор Теодоро пішов із доною Флор у банк і відкрив на ім’я дружини поточний рахунок, на який вона щомісяця мала класти свої заощадження.

— Тепер, люба, ти отримуватимеш три відсотки на рік, а це досить таки солідна сума. До того ж у банку твої гроші захищені від злодіїв, тож можеш за них більше не хвилюватися.

Але ж, на Бога, яка користь від грошей, що лежать у банку? Для дони Флор вони раптом втратили будь-яку цінність, стали чимось непотрібним.