Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

согрішив». Економ, бачачи, що він усміхається і таке каже, більше на нього розсердився. Вкинув його до темниці і ноги забив у кайдани. Написав послання до князя градського, сповіщаючи про крадіж і про брата Дулу, і послав скоро. Князь же лист прочитав і зразу прислав слуг злих, аби привести Дулу, наче злодія. І взяли слуги раба Божого, посадили на неосідлану худобину, залізо важке на шию йому наклали і волочили через град з наругою. Коли ж привели на суд, спитав князь: «Звідки ти, як називаєшся, чому був монахом, як украв церковний посуд і де подів?» Страстотерпець Дула нічого не відповідав князеві, лише «согрішив, простіть». Розгнівався князь, звелів, оголеного, розтягнути на землі. Били його немилостиво довго, він з усміхненим лицем говорив до князя: «Бий мене, бий, срібло моє чистішим зробиш». Князь же сказав до нього: «Безумче, я зроблю тобі срібло, чистіше від снігу, на тілі твоєму і на ребрах твоїх». І звелів розжарене вугілля підсипати під живіт його й оцет, із сіллю змішаний, лити на рани його. Ті, що стояли поблизу, дивувалися такому його терпінню і казали йому: «Де ти поклав священний посуд? Скажи, і відпустять тебе». Він же відповідав: «Не маю срібла ані жодного посуду». Тоді князь полегшив йому муки і звелів відвести до темниці.

Наступного дня послав князь до лаври, наказуючи, аби привели до нього начальника спільноти з монахами. Зібравшись разом, пішли. І сказав до них князь: «Багато різних і важких мук наклав я вашому так званому злодієві, але нічого злого в ньому не знайшов». І сказали йому монахи: «Пане княже, окрім злодійства, ще й иншого багато поганого вчинив цей окаянний. І дотепер терпіли йому Бога ради, чекаючи, аби відвернувся від зла, він же в гірше прийшов». І спитав у них князь: «Що маю йому зробити?» Сказали монахи: «Вчини так, як закони велять». Мовив князь: «Закон міста велить святотатцю відтяти руки». Монахи ж сказали: «Хай постраждає за законом і прийме кару за ділами своїми». Князь же звелів привести страстотерпця на середину і випробовував його перед усіма, кажучи: «Окаянче озлоблений, скажи нам правду про злодійство, щодо якого на тебе свідчать, і звільнишся від смерти». І сказав невинний Дула: «Чи хочеш, княже, щоб я на себе сказав те, чого не робив? Не хочу брехати на себе, всіляка неправда від диявола». І знову мовив: «Про те, про що мене нині допитуєте, — нічого не знаю, аби я зробив». Бачив князь, що нічого не розповідає на себе. А монахи наполягали, щоб за законом суд прийняв. Присудив відтяти йому руки. І вели невинного старця Дулу на місце, де засуджені кару приймають. Тим часом монах той, що насправді вчинив зло, укравши освячений посуд, розчулився і сказав собі: «Нині чи згодом довідаються, що вкрав я. А якщо й утаїться тут моє діло, то в день праведного Суду Божого викриється, і що тоді зроблю, окаянний? Яку відповідь дам про це подвійне зло, що і посуд украв, і невинного брата на муки привів». Прийшов поспіхом до отця лаври й мовив: «Авво, пошли швидко в град до князя, хай не відтинають рук братові, аби він не помер від болю, бо знайшовся освячений посуд». І зразу послав авва до князя, і відпустили страстотерпця з цілими руками.

Коли ж його привели до лаври, відкрилася наяву його невинність — иншого діло те виявилося. І почали брати припадати до преподобного Дули, кажучи: «Прости, що согрішили перед тобою». Він же, плачучи, говорив: «Простіть мені, отці і брати, велику вам віддаю дяку, що через тимчасові болі, яких мені завдаєте, вічних мук уникну і великих благ милосердям Божим сподоблюся. Слухаючи те, що ви говорили на мене негідне й докірливе, радів духом, сподіваючись уникнути великого того сорому за гріхи мої, коли прийде Господь у славі своїй і відкриє таємне пітьми, і зробить явними рани серця. Більше ж нині радію з того, що постраждав невинно, знаю-бо, які приготував Бог блага для тих, що терплять задля Нього скорботу. Одна лише в мене печаль через вас: щоб не було те вам за гріх, вчинене мені від вас без правди. І прошу про те благоутробного Бога, аби подав вам прощення».

Після того преподобний Дула прожив три дні і відійшов до Господа, ніхто ж не знав про його відхід. Брат один, поставлений будити братів на опівнічну молитву, прийшов до келії преподобного і, постукавши, не почув відповіді. Постукав же вдруге і втретє, але відповіді не отримав. Пішов прикликав другого брата і, свічку принісши, відчинив двері. Увійшли всередину й побачили преподобного посеред келії, що тілом на колінах стояв, — був при поклонах, душа ж до Бога відійшла — у молитві і коліносхилянні передав дух свій Господові. Не посмівши торкнутися його, залишили так і пішли розповіли отцеві лаври, що брат Дула переставився. Після відправи утрені прийшов сам отець, побачив мертвого, звелів спорядити тіло його і принести до церкви на поховання. Коли споряджене було чесне тіло й до церкви принесене, вдарили в било, аби всі брати довідалися про братову кончину. Зійшлися всі й торкалися до тіла його чесного, як до мученицького. Захотів також авва послати в иншу лавру, аби й инший авва прийшов з братами, щоб поховати зі славою брата, який неповинно постраждав. Бачив авва, що тісно братам біля померлого, тому звелів тіло у святилище занести й замкнути, чекаючи, поки з другої лаври прийде авва з клиром і зберуться монахи обох лавр. Коли ж була десь година дев'ята і другий авва з братами прийшов, і всі зібралися, звелів відімкнути святилище й поставити тіло посеред собору, аби, дивлячись на нього, чесно, з відповідними співами його поховати. Коли підійшли, не знайшли тіла, лише сам одяг і сандалі. І всі дивувалися і жаху сповнилися. Після того отці обох лавр казали всім братам: «Чи бачите, брати, що може довготерпеливе страждання, покора, незлостивість і смирення. Ось нині брат наш не лише душею, а й тілом від нас пішов, ангельськими невидимими руками деінде перекладений, бо ми виявилися не достойними торкатися святого тіла його. Такої ж чести від Бога сподобився за двоготерпеливе своє страждання з покорою і незлостивістю у смиренні серця. Ми вважали його грішним і життя людського на землі недостойним — він же виявився святим і небесного життя з ангелами достойний. Ми-бо осоромлені — він же прославився. Ми нині принижені, він же вінчається у