Читати книгу - "Грушевський, Скоропадський, Петлюра"

Міністри, до речі, отримали також право безкоштовного проїзду по залізничних (в окремих вагонах) та водних шляхах. Це і все. Вірите чи ні — ніяких державних дач в Кончі-Заспі!

Надалі в царині державного будівництва уряд переймався виключно питаннями структурування та упорядкування своєї діяльності. Серед інших ухвалили позитивні рішення з таких, наприклад, питань:

— про законний кворум на засіданнях (25 травня) за наявності «2/3 міністрів або їх законних заступників» (7 серпня),

— про надання Малій Раді Міністрів «права остаточної ухвали законопроектів з правом відповідного міністра опротестувати постанову Малої Ради» (3 червня),

— про затвердження Статуту Державної канцелярії (14 червня),

— про відпуск 50 тис. карб. на ремонт та умеблювання Державного сенату (28 червня),

— про ліквідацію національних міністерств, створених свого часу УЦР (8 липня),

— про купівлю будинку по вул. Московській, 8 та друкарні «Прогрес» для Державної канцелярії відповідно за 925 тис. та 500 тис. карбованців (15 липня),

— про призначення 3-х денних та 2-х вечірніх засідань уряду на тиждень (26 липня),

— про ухвалення кандидатур на посаду голови Державного сенату (М. Чубинського) та першоприсутніх відповідних судів (сенатори Гусаковський, Маньковський, Носенко) (29 липня),

Г. Раух (1860—1936 рр.), генерал від кавалерії, герой Першої світової війни (7 бойових орденів, Золота Георгіївська зброя «За хоробрість», іноземні відзнаки). Суспільне надбання

— про статут та штати Міністерства ісповідань (29—30 липня),

— про організацію Державної варти та її штати (3 серпня),

— про відставку колишнього полтавського міського голови Юрія Соколовського (1875—1922 рр.) з посади міністра продовольчих справ та призначення замість нього С. Гербеля (5—6 серпня),

— про призначення генерала Георгія Рауха[126] представником РМ при Вищому австро-угорському командуванні (6 серпня),

— про можливість Василенку, обраному головою Державного Сенату, виконувати обов’язки міністра освіти не довше ніж 1—1½ місяця (9 серпня),

— про виконання Василенком обов’язків голови уряду в зв’язку з від’їздом Лизогуба до Берліна (12, 16 серпня),

— про покладання Колегією Верховних правителів обов’язків голови уряду на А. Ржепецького в зв’язку з хворобою Василенка (6 вересня),

— про призначення Отто Оттовича Ейхельмана т. в. о. міністра закордонних справ (14 вересня),

Дубль стр 472

— про призначення засідань уряду 4 рази на тиждень — по понеділках, вівторках, четвергах та п’ятницях від 8-ї вечора до 1-ї ночі (23 вересня).

Мала Рада Міністрів

Оскільки проблеми у новопосталій державі накопичувалися, мов снігова грудка, відповідним урядовим рішенням створили Малу Раду Міністрів та ухвалили її статут.

Мета — полегшити, наскільки можливо, життя «головному» кабінетові шляхом передачі на розгляд «товаришів міністрів або осіб, котрі їх заміняють з правами товаришів міністрів... тих законодавчих та адміністративних пропозицій окремих міністерств, котрі за нескладністю їх не вимагають взаємної згоди відомств у письмовій формі»[127]. Законом «Про порядок складання законопроектів, внесення їх до Ради Міністрів, розгляд і затвердження у Раді та про форми і порядок оголошення законів» від 2 червня (головні в ньому, як нам видається, пункти 9—11) встановили, що після обговорення та ухвалення законопроекту на засіданні кабінету, підписання його головою РМ та «профільним» міністром, документ «переводиться власноручним надписом Гетьмана зверху законопроекту таких слів: «Затверджую (ім’я та прізвище)». Власноручно Гетьман помічає також час і місце затвердження»; «після письмового затвердження Гетьмана слідує посвідчення державного секретаря в такому виразі: «Посвідчив: державний секретар (ім’я та прізвище)». Усі ці слова написуються державним секретарем»[128].

Далі процес розвивався таким чином:

— 14 червня затверджено Статут Державної канцелярії та визначено права й обов’язки державного секретаря Української Держави. До них відносилися:

— «а) керування розробленням та внесення на розгляд Ради Міністрів проектів основних законів Української Держави, а також таких законопроектів і проектів урядових розпоряджень, котрі по змісту своєму не належать до виключної компетенції окремих міністерств;

— б) посвідчення своїм підписом усіх законів, які ухвалені Радою Міністрів і затверджені Гетьманом, а також усіх постанов, які оголошуються від імені Ради Міністрів;

— в) внесення на розгляд Ради Міністрів законопроектів, розроблених міністерствами, з своїми приміркуваннями до них;

— г) представлення Гетьманові на затвердження законопроектів, які ухвалені Радою Міністрів, а також наказів про призначення на посади осіб, що по закону призначаються Гетьманом;

— д) керівництво кодифікацією законів та виданням зведеного збірника їх;

— є) розпорядження про оголошення установленим законом порядком законів, наказів Гетьмана та розпоряджень і постанов Ради Міністрів; і ж) загальне порядкування справами Ради Міністрів».

— Того самого дня запроваджено посаду «Головноуповноваженого по управлінню та ліквідації інституцій і організацій військового часу» та визначено його права й обов’язки (21 червня ця ухвала була підтверджена постановою Ради Міністрів),

— 1 липня скасовано сегрегаційний закон УНР від 9 січня 1918 р. «Про національно-персональну автономію» та ліквідовано «національні» міністерства,

— 8 липня оприлюднено закони про утворення Державного сенату, «яко вищу в судових й адміністраційних справах державну інституцію», і про Судові палати та Апеляційні суди, до складу яких могли призначатися виключно особи «з вищою юридичною освітою, які перебули не менше як 10 років, ...а також з числа тих, що мають учений ценз магістра або доктора, лекторів юридичних наук у вищих школах, які виконували лекторські обов’язки протягом того самого часу»; одночасно скасовувалися апеляційні суди, утворені УЦР,

— 16 липня визначено тимчасові штати Штабу Гетьмана всієї України,

— 17 липня утворено Державне хлібне бюро,

— 24 липня ухвалено «Закон про порядок призначення осіб на урядову службу»,

— 1 серпня схвалено «Закон про Бунчукових товаришів при Гетьманові всієї України», який запровадив інститут ад’ютантури при голові держави,

— 9 серпня ухвалено Статут Державної варти та закон про нього,

— 10 серпня скасовано Головну комісію по справах виборів до Установчих зборів УНР,

— 30 серпня ухвалено «Закон про тимчасову організацію державного контролю»,

— 3 вересня гетьман на підставі закону «од 31 іюля 1918 р. про Верхов­не управління державою на випадок смерті, тяжкої хвороби або перебування поза межами держави Гетьмана всієї України» призначив на час свого візиту до Німеччини Колегію Верховних правителів,

— 6 вересня визначено структуру Державної канцелярії,

— 30 листопада запроваджено інститут Головного уповноваженого по справах біженців з колишніх прифронтових районів.

Важливо підкреслити: гетьман був дуже далекий від ейфористичної оцінки своєї діяльності на ниві державного будівництва. Дивився він на це з притаманною йому тверезістю.

Гетьман, не маючи сумнівів у правоті обраного ним курсу — на «затвердження на Україні сильної влади, закономірності, збудування могутньої, незалежної Української Держави на міцних національно-демократичних основах», в той самий час вказував на необхідність «прикладання особливих зусиль з боку уряду» щодо радикального покращення як кадрового забезпечення діяльності уряду (в даному разі ключового Міністерства внутрішніх справ), так і роз’яснення народу основних напрямків діяльності кабінету, зокрема в царинах аграрної, продовольчої справи та боротьби зі спекуляцією.