Читати книгу - "Грушевський, Скоропадський, Петлюра"

Підписання мирного договору в Бресті з неіснуючою на момент початку переговорів державою УНР для країн Почвірного союзу мало два спонукальни мотиви: вивільнити військові частини, необхідні для продовження війни на Західному фронті, та нагодувати українськими продуктами конаюче цивільне населення своїх країн.

Якщо з перевезенням військ з території України до Франції особливих проблем, у принципі, не було, то з постачанням харчів справа дедалі більше заходила в глухий кут. Як з’ясувалося дуже швидко, ані УНР, ані УД, ані Німеччина та Австро-Угорщина не мали і не могли мати засобів для виконання цього пункту Берестейських угод. Такий «інструмент» було вигадано лише за 15 років товаришем Сталіним — це тотальне насильницьке вилучення всього обсягу продуктів харчування у його виробників — селян. 1918 р. про застосування такої методи нікому на розум не спало, та й не могло — уявлення були інші.

Отже, крутилися, як могли. Методи вигадували найдивніші. Ось красномовний приклад. 5 червня уряд витратив чимало часу на розгляд такого надактуального питання, як дозвіл на «пропуск з Австрії 40o горілки». Мета — обмін її на українське зерно. Ні в який інший спосіб викачати зерно було неможливо. Міністр продовольства під час обговорення спеціально так і сказав: «...продаж горілки є одним із способів спонукати селян до відчуження наявних на селі запасів хліба». Заразом повідомив: він, міністр, готовий дозволити продаж з цією метою 1 мільйона пляшок горілки, але не одноразово, а виключно «в міру необхідності», а також не у вигляді «премії», а шляхом видачі відповідних квитанцій на право придбання відповідної кількості пляшок «оковитої». Обговоривши проблему, уряд категорично висловився як проти імпорту австрійської, так і проти продажу вітчизняної горілки, запропонувавши натомість обмінювати хліб на товари, накопичені на складах Земського та Міського союзів «безпосередньо» та в порозумінні «з бароном Муммом та генералом Ґренером» (28 червня).

Міркування автора

Читаючи відповідні папери, ясно бачиш: український уряд доволі професійно використовував зернове надбання для досягнення власних політичних цілей. Наприклад, 25 червня міністр закордонних справ на засіданні РМ відкрито пов’язав відправку «мелітопольського» хліба до Австро-Угорщини з необхідністю ратифікації Віднем Берестейських угод. Заразом ухвалили запевнити «австро-угорський уряд у дружньому ставленні Української Держави до Австро-Угорщини». Використане в оригіналі документа російське побажання зробити це — «кстати» — на українську перекласти точно неможливо. Ну, а у відповідь на офіційні нарікання Ейхгорна на те, що, мовляв, продовольство постачається, а сільськогосподарські роботи проводяться не так швидко, як генералові здавалося, уряд наприкінці липня зухвало відповів (цитуємо): звернення Ейхгорна «викликано, можливо, недостатньою його обізнаністю головного командування в тому, що відповідні законопроекти вже розглядалися Радою Міністрів в засіданні 21 червня і були нею, за принциповою згодою, передані для детальної розробки в комісію, в теперішньому часі надані останньою для остаточного схвалення Радою». Тому РМ «просить голову Ради про все вищенаведене поінформувати фельдмаршала Ейхгорна». Крапка.

Сьогодні лише можна сказати простіше, менш дипломатично: хліба в обмін на «красиві очі» не буде. Німці це зрозуміли дуже швидко і тому негайно вступили в перемовини з урядом УД «з приводу умов угоди на постачання їм хліба, цукру та спирту». Угоди досягли аж 6 вересня. Того дня міністр Ржепецький поінформував колег: угоди досягнуто, окрім питання про ціну на цукор, яка не може бути нижче ціни, встановленої в самій Україні.

Спільні проекти

Окрім суто продовольчої проблеми, взаємодія установ УД з командуванням окупаційних сил відбувалася, як мінімум, на таких напрямках:

— щодо приєднання Кримського півострова до УД. 7 травня уряд звернув «особливу увагу» німців на «необхідність приєднання Криму до України». Відповіді офіційної дочекалися лише 25 червня, але зміст її невідомий: постанова РМ з цього питання була записана до «особливого таємного журналу»,

— «вироблення спільних заходів по боротьбі із спекуляцією» (28 червня, 2 серпня),

— створення «спеціальної комісії в справах німецьких колоністів в Україні з метою повернення підданим Центральних держав секвестрованого в них під час війни майна на засадах взаємності» (28 червня),

— про реєстрацію громадян країн Згоди в Одесі (3 липня),

— про обмінний курс німецьких марок та австрійських крон на українські гроші (29 липня),

— щодо призову до лав австрійського війська галичан та буковинців, тобто підданих Австро-Угорщини українського походження, які перебували на території УД (7 серпня, 4 вересня),

— про арешт німецькою владою громадян УД, зокрема ректора університету Св. Володимира професора Євгена Васильовича Спекторського (7 серпня),

Є. Спекторський (1875—1951 рр.), декан юридичного факультету (1917—1918 рр.), ректор університету Св. Володимира (1918—1919 рр.). Суспільне надбання

— про можливість та необхідність створення змішаної україно-німецької комісії для врегулювання відносин між власниками та орендаторами земельних ділянок (21 серпня),

— щодо укладання міждержавної валютної угоди (схвалено РМ УД 6 вересня),

— щодо укладання аналогічної торговельної угоди; рішення тут ухвалили таке: «Визнаючи всю тяготу сучасного становища України через крайню недостачу сировини, невлаштований транспорт, недостатність урожаю та цілої низки інших причин, Рада Міністрів рахує, все ж таки, необхідним прийняти на себе моральну відповідальність за підпис договору, умови котрого не можна визнати цілком погожими, в глибокій певності, що підтримання і зміцнення державного порядку на Україні дасть їй змогу відбудувати господарські сили краю і вийти з особливостей, які вона переживає. На підставі зазначеного Рада уповноважує підлежних міністрів підписати осібні договори, а міністра торгу і промисловості С. М. Гутника підписати загальний торговий договір» (9 вересня),

— про призов до австро-угорського війська військовополонених підданих Габсбургів, які знаходилися на території УД (23 вересня),

— про долю Чорноморського флоту (23 вересня),

— про постачання за ініціативою гетьмана харчів військовослужбовцям німецької армії (13 листопада),

— про створення при Міністерстві фінансів спеціального розрахункового бюро «для ліквідації розрахунків з Німеччиною та Австрією» (22 листопада).

Формування владних інститутів

Ще один системоутворюючий напрямок діяльності — створення владних інститутів, необхідних для повноцінного функціонування як голови держави, так і державного механізму в цілому.

Звертають на себе увагу дві обставини. Перша. Існування цих інститутів не було передбачене Основним законом країни. Друга. Запровадження цих інститутів свідчить про здатність гетьманського політичного режиму до змін, покликаних обставинами часу та місця, політичну гнучкість, відсутність ідеологічних стереотипів, одним словом — усіх тих вад, які звели до могили УНР.

Формування держустанов  

та формалізація управління державою

Одним з перших рішень уряду, 7 травня, визначили об’єм та порядок фінансування голови держави та уряду.

На особисте утримання Скоропадського відпустили по 8 тис. рублів щомісячно — це крім видатків на представництво (10 тис. щомісячно) та одноразову допомогу (30 тис.) як компенсацію «під час переїзду до нового помешкання, а також в перший період організації гетьманської влади».

Голові уряду встановили платню у 24 тис. рублів; ще 24 тис. він мав отримувати на своє особисте представництво та аналогічні видатки своїх міністрів. Усі побутові видатки голови РМ