Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Вихор почуттів, Ксенія Стрілець 📚 - Українською

Читати книгу - "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вихор почуттів" автора Ксенія Стрілець. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 99 100 101 ... 106
Перейти на сторінку:

Даша біжить за ним, мама плаче в обіймах тата, а я йду шукати лікаря, що приймав Аліну, аби дізнатись, чого далі очікувати та де врешті решт мої діти.

- Доброго дня, Валерію Івановичу, - звертаюсь до лікаря, коли застаю його у кабінеті.

- Привіт, Вячеславе! - обертається на мій голос, вітається і протягує руку. - Радий тебе бачити. Вже повернувся?

- Так, вже на місці.

- Ну і як тобі заграничне життя? - запитує жартома.

- Вдома краще, - відповідаю, але не розділяю його веселощів. - Я до вас у справі. 

- Чомусь не здивований. Кажи, - його тон одразу стає серйозним, бо він знає, що я не з тих хто прийде аби потеревенити, і не звернусь до інших, якщо сам можу на щось вплинути, але зараз не той випадок.

- Аліна Мушка. Вчора ввечері її привезла швидка, вагітна, зараз в комі. Мені треба знати про все. 

- Вибач, Вячеславе, але…

- Вона моя наречена, а діти мої, - перебиваю, поки він не почав розказувати мені про конфіденційність інформації та інші бла-бла-бла. - Її батьки теж скоро приїдуть.

- Ну тоді сідай, - вказує на стілець, а сам сідає навпроти. - Мені шкода, що таке сталося з твоєю нареченою…та малюками. Удар був сильний, та й травма голови не з легких, але скоріш за все при нападі мала місце і травма живота, бо саме через кровотечу довелось зробити кесарів розтин, - дивлюсь на нього наче на прибульця, бо не розумію про який саме напад й удар йде мова, але це питання не до нього, а скоріше до Андрія. - Трохи не доносила дівчинка, але тридцять шість тижнів це вже добре. Їх одразу забрала реанімація в четвертий пологовий, здається, хтось з рідних їх супроводжував, - я лише киваю у відповідь, хоч і не впевнений, та думаю, що це був Андрій. - Нам вже повідомили, що малечу взяли під нагляд, їх стан задовільний, легені працюють добре, їм нічого не загрожує. Полежать кілька днів в кувезі, потім у відділенні і якщо все буде добре, то вже скоро зможеш забрати їх додому.

- Що до Аліни? - про неї він нічого не каже і це насторожує.

- Їй пощастило трошки менше, - він знімає окуляри, протирає їх халатом й знову одягає. - Гематома на обличчі, та це дрібниці, черепно-мозкова травма та кровотеча через вагітність, ось що додало нам нервів, - він поглиблюється в деталі, які б ніколи не розповідав родичам, бо вони все одно нічого не зрозуміють, але я лікар і саме через те, що я розумію, мені стає ще страшніше. - Забагато випробувань за раз випало на дівчинку, тож ввели її в медикаментозну кому, аби вона змогла відновитись. Там ще залишаються питання по її стану, але зараз ми можемо лише спостерігати. Вона боєць. Якщо змогла виносити таких двох богатирів, то й з іншим впорається.

- Валерію Івановичу, я можу подивитись її історію хвороби? - я не хочу сумніватись в діях інших лікарів, але хочу впевнитись, що вони нічого не пропустили. За інших обставин я б одразу отримав відмову, але лікар з розумінням киває.

- Я подзвоню до реанімації, сестричка видасть тобі справу.

- Дякую, - кажу із вдячністю, встаю й тисну йому руку.

- Слав, - чую в спину, коли вже відкриваю двері, й обертаюсь. - Ми зробили все, що було можливо на той час, і зробимо все можливе, щоб вона прийшла до тями, але і ми не всесильні, багато чого залежить саме від неї, - звучить не дуже обнадійливо з його боку, але я вдячно киваю і виходжу з кабінету.

Тримаючи курс до відділення реанімації, поки Іванович не передумав. Це не моя лікарня, але декого з лікарів я знаю, як то кажуть Земля кругла, тож і носа свого зможу засунути, якщо буде треба, але все ж сподіваюсь, що не доведеться і Аліна якнайшвидше повернеться до нас.

Ознайомившись з історією Аліни, повертаюсь до приймальної, бо якщо питань щодо виконаних процедур та призначеного лікування у мене немає, а от щодо характеру травм, одне велике питання "Якого хера?".

В кімнаті ні батьків, ні Андрія немає, лише один чоловік сидить тихенько у куточку.

- Андрюша, - лунає з боку дверей і незнайома жінка обіймає мене. - Ну за що нам таке горе? Бідолашна наша дівчинка.

Ми не знайомі, але вона знає Андрія, бо сплутала нас, тому я теж обіймаю її у відповідь. Чоловік позаду неї, мнеться, але не підходить, мабуть, зрозумів, що вона помилилась.

Слідом, наче наздоганяв їх, заходить Андрій. Коли вона бачить його, то відпускає мене і відходить на крок назад.

- Ой, вибачте, - прикриває рукою рот, та розгублено дивиться на нас із братом, по черзі. - То ви, мабуть, В'ячеслав?

- Надя, Ярославе, радий вас бачити, - не встигаю я відповісти, як Андрій робить крок на зустріч парі, тисне руку чоловікові та ніжно обіймає жінку. - Добре, що вийшло приїхати.

- Звісно вийшло, вона наша дитина, - жінка починає здригатись від сліз, а брат ще міцніше обіймає її, щоб заспокоїти. - Дякую, що ти був поруч. Навіть уявити боюсь, що могло статися, якби вона була сама у квартирі.

- Але вона була не сама, - він закриває очі, а щелепу стискає з такою силою, що чутно, як скриплять зуби. - Все обійдеться.

На порозі з'являються батьки з кавою в руках, та коли бачать ново прибулих, хутко ставлять стакани на стіл та вітаються.

Тато та Ярослав міцно тиснуть один одному руки й обіймаються, як старі друзі, а мама з Надею плачуть обійнявшись. 

- Привіт, друже, - обертаюсь, щоб побачити, як тиснуть руки, та плескають один одного по плечі Андрій та незнайомий мені хлопець.

Трохи далі стоїть дівчина, що вогняним поглядом пропалює мене. Я бачив її на фото. Це сестра Аліни.

- Привіт, я Катя, сестра Аліни, - підтверджує мої здогадки, коли підходить ближче. - Ми не знайомі, але я багато про тебе чула, і якщо сестра не перебільшила, а вона це вміє, то ми з тобою порозуміємось.

- Дуже на це розраховую, - с посмішкою кажу у відповідь.

- Сподіваюсь, що ти не такий пропащий, як твій брат, - киває у його бік, і він одразу опиняється поруч.

- За це ти мене і любиш, сестричко, - обіймає дівчину.

1 ... 99 100 101 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вихор почуттів, Ксенія Стрілець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"