Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Ефект метелика, Марія Акулова 📚 - Українською

Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

340
0
17.10.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ефект метелика" автора Марія Акулова. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 99 100 101 ... 146
Перейти на сторінку:
Глава 18

Глава 18

— Насте…

— Не підходь до мене. — Дівчина змахнула рукою, припиняючи чергову спробу наблизитися, згребла свої речі, кидаючи їх у сумку.

— Насте, послухай…

— Ні, — блиснула очима, затримуючись лише на секунду на його обличчі, а потім понеслася у ванну. Він побрів слідом.

— Насте…

— Я бачити тебе не можу. Розумієш? Дай мені дві хвилини, не натрапляй на очі. — Вона почала по одному скидати флакончики все туди ж, поверх одягу.

Навіщо взагалі прийшла? Невже ці манатки потрібні їй настільки? Так під три чорти манатки! Усе до біса! А головне — під три чорти три останніх місяці її життя.

Дивно, але Гліб послухався. Повернувся в спальню, сів на кут ліжка, опустив голову, чекаючи, коли вона вийде.

Він хвилювався, що знайомство з Настиною мамою може вийти не таким вдалим, як їм хотілося б. Хвилювався, що ляпне щось не те, зробить щось, через що жінка насторожиться. Що просто зовні здасться їй занадто нахабним і задоволеним. А сталося… А сталося куди більш жорстоко.

— Забери, і більше… ніколи не телефонуй мені.

Настя вийшла з ванної, кинула сумку в арці, що розділяє спальню й коридор, підійшла.

Їй потрібно було підійти хоча б для того, щоби залишити ключі й подарований телефон. Дівчина точно знала, що в цю квартиру більше не повернеться ніколи, і будь-які речі, які здатні нагадати про нього, теж були не потрібні. Усе це зараз спричиняло в ній тільки огиду і гнів. Трохи до себе, трохи до нього.

На жаль, він, мабуть, сподівався, що ця подія — не смертельна. Замість того, щоби дати змогу спокійно піти, притягнув до себе, обійняв за талію, притулившись лобом до живота.

Настя сіпнулася, він притримав. Знову сіпнулася, вчепилася в плечі, щоби відштовхнути, він не дав.

— Вислухай мене, Насте…

— Ні, — однаково не пустив. — Не хочу нічого слухати, Імагін… Точніше Северов. Ненавиджу, — відвернувшись, вона закусила губу. Боляче було до сліз. Боляче, прикро, гірко, і злість душила. І на нього, і на себе. Інтуїція ж кричала. Не марно. Недарма ж вона так довго опиралася, недарма відчувала небезпеку. Усе недарма. Знала ж, що не можна з ним зв’язуватися. Думала, тому, що він для неї небезпечний, а виявилося, що вже не є небезпечним. Усе, що міг зробити поганого, він уже зробив. Колись… Сім років тому.

— У ту ніч, Олексій, мій друг, порвав з дівчиною. — Ось тільки хто ж її слухає? Чоловік, як і раніше притискався чолом до тканини футболки, заговорив.

— Плювати мені на тебе й на твого друга.

— Поїхав топити горе. Я довго намагався дізнатися, куди саме, а він не відповідав. Я боявся за нього, думав, що наробить дурниць. Він такий… був. Дуже запальний.

Настя закусила губу ще сильніше. Він був запальний. А її батько був інший. Об’єднувало ж їх те, що обидвоє… були.

— Знайшов його в якомусь смердючому барі, посадив на свій байк, повіз тверезіти…

— Ненавиджу, — біль через прикушену шкіру більше не допомагав стримати сліз. Одна покотилася по щоці.

— Я відвіз його на набережну. Холодного душу поблизу не було, зате вода, здається, допомогла. Він пів ночі мені душу виливав, Насте. А я слухав. Навколо так тихо було, добре, а він розповідав спочатку про те, як кохає, потім — як ненавидить, а потім — що йому це все до біса. Головне, я зрозумів, що йому тоді полегшало. Ми знову сіли на байк…

— Хто був за кермом?

— Не пам’ятаю. — Руки Насті зіслизнули з плечей, повисли вздовж тіла. — Я не планував дозволяти йому сідати за кермо. Й гадки не мав, скільки він випив. Так, він ходив впевнено, говорив зрозуміло, але я збирався відвезти його додому сам. Збирався…

— Майже довіз… Пусти мене. Противно.

Не пустив, але руки здригнулися.

— Я не знаю, чи відбулося те, що зараз скажу, у реальності, чи це була захисна реакція організму, але я пам’ятаю, що камінь з-під коліс встрілив мені в лоб, розсік брову.

— На тобі був шолом.

— Я його потім надів, а виїжджав без нього. Кров заливала очі, не хотіла зупинятися. А Олексій… Я не мав дозволяти, але…

— Мені однаково.

— Ні. Тобі не однаково. Ти мене ненавидиш.

— Так. — Гліб скинув на секунду погляд, а Настя не бачила сенсу брехати.

Він скривився, а потім втупився крізь об’єкти й час. На відстань семи років.

— Ми повільно їхали. Олексій сам не хотів поспішати, мабуть, розумів, що не дуже-то зараз здатний на звершення. Ніч, ліхтарі не горіли, ми пленталися практично…

— Мого батька збили на переході, Імагін… Северов. На смерть збили. Ви. Пленталися?

— Він вискочив…

— Не хочу це слухати, — Настя все ж вирвалася. Провела руками по щоках, збираючи злі сльози, відійшла до дверей. — Якого біса ти змінив прізвище? Думав, так просто — був Северов — вбивця, а став Імагін — шляхетний лицар? Відкупився, навіть формально не отримав по заслугах, обтрусився й далі живеш, так? Ненавиджу вас усіх. Тебе, Олексія цього, нехай він і мертвий давно, батька твого, гроші ваші чортові. Ненавиджу!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 99 100 101 ... 146
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ефект метелика, Марія Акулова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ефект метелика, Марія Акулова"