Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

— Як скажеш, Шерлоку, — відповів хлопець, і дівчина повернулася до нього.

— Артеме... мовчи.

Він усміхнувся і кивнув. Раїса здивовано поглянула на них.

— А як давно ви знайомі?

— З цього вівторка, — сказав Артем.

— Невже? А одразу і не скажеш, — протягнула мама Жанни, і вони рушили до маленького будиночка з червоної цегли.

Будинок був дуже малим, як на погляд Артура, навіть занадто. Всередині чисто і просто. Бідно. Зайшовши у вхідні двері, він опинився в крихітній прихожій, зліва були двері на кухню, в якій він помітив, окрім плити і холодильника, котел і навіть ванну у кутку, за перегородкою. Справа від вхідних дверей були вішалки для одягу, навпроти них — банкетка, у дальньому кутку — тумба чи комод, на перший погляд було важко сказати, з дзеркалом над ним. Андрій спрямував його до дверей прямо.

Ця кімната була прохідна, в ній ліворуч стояв диван, під вікном — письмовий стіл. Очевидно, це кімната Андрія. У стіні навпроти було двоє дверей, між якими на комоді стояв старий телевізор. Справа від дверей — крісло, вздовж стіни — сервант.

Артур знав, що з цих двох дверей йому потрібні саме ті, що ліворуч. Бо з вулиці він бачив орхідею, і, відповідно до плану будинку, це — вікно лівої кімнати. І Андрій таки пішов відчиняти йому ліві двері.

Ця кімната була теж дуже маленькою. З обох боків були вузькі шафи, далі, також з обох боків — два старих двоповерхових ліжка, і по центру перед вікном — невеликий стіл, на якому лежали альбоми для ескізів, пастель, фарби… На підвіконні квітла рожева орхідея. Андрій показав на нижнє праве ліжко.

— Це — ліжко Злати. Колись ми жили тут усі разом, з мамою — тепер Злата і бабуся, батько з Мариною в сусідній кімнаті, — пояснював Андрій схвильовано.

— Андрію, будь ласка, принеси щось холодне, прикласти Златі до обличчя, і ще зроби для неї міцний солодкий чай, добре?

— Ага. Зараз поставлю чайник і принесу щось із морозилки, — хлопець вийшов.

Артур обережно присів, всадивши дівчину собі на коліна. Роздивився її обличчя. На перший погляд ушкодження здалися йому більшими, але все одно їм було не місце на її личку. З цим гадом він обов'язково розбереться...

Дівчина ховала погляд.

— Злато, поглянь на мене… Будь ласка, Сонечку…

Вона вагалася, але, зрештою, винувато поглянула на нього.

— Давай домовимося, що ти завжди будеш повідомляти мені про все, що в тебе трапилось. І неважливо, що саме відбулося: радість, прикрість — ти будеш мені про це казати. Навіть якщо ти зламала ніготь — ти скажеш, домовилися?

Злата не відповідала, дивилася йому в очі й мовчала. Зайшов Андрій, принісши шмат чогось замерзлого і тонкий рушник.

— Ось… я не знаю що це.

— Дякую, Андрію.

— Я зараз зроблю чай. І охолоджу, Злата не п’є гарячий.

— Добре, давай.

Хлопець вийшов, а Артур обмотав рушником шмат, швидше за все, м’яса і приклав їй до ушкодженої вилиці. Вони дивилися одне одному в очі і нарешті Злата тихо промовила:

— Вибач…

— Ти не маєш вибачатися, просто більше так не роби. Домовилися?

— Так…

— Я маю тобі дещо сказати. Хороше, — він переклав холод до її губ. — Мені дозволили полетіти у відрядження на два тижні пізніше.

Очі дівчини ніби засвітилися, в них спалахнув радісний вогник. Артур нахилився і легенько торкнувся губами її носа. Потрібно обережно, невідомо як вона тепер буде реагувати, після пережитого.

У двері постукали, і майже одразу до кімнати зайшли Жанна й Артем, на задньому плані замаячила тьотя Рая.

— Як ти? — Жанна присіла на ліжко навпроти, Артем, мовивши коротке ”Привіт”, присів поруч з нею.

— Нормально, — Злата ніяково опустила очі. Артем у цій кімнаті став для неї несподіванкою.

Прийшов Андрій з чаєм, але через поранену губу Злата не могла його пити. Рая сказала, що зараз принесе трубочку. І через трубочку Злата таки випила чай. Артур був впевнений, що дівчина ще й нічого не їла, але сварити її зараз не хотів, їй і без його повчань зле. У майбутньому потрібно буде з нею про це дуже серйозно поговорити.

Пізніше зайшла Марина, вона приїхала з лікарні від Розарії Павлівни, яку ще на добу залишили поспостерігати, привіталася, запитала про стан Злати, чи не потрібне їй заспокійливе, отримавши відмову й побачивши, що Злата в надійних руках, пішла з Раїсою прибирати зі столів. На завтра ж знову обід…

Коли старші залишили молодь, Жанна видала всім свої припущення про Гору і переказала розмову з матір'ю.

Брати мовчки перезирнулись. Злата не побачила, вона майже засинала в обіймах Артура, а від пильних очей Жанни ці переглядини не сховалися. Потім Злата згадала про Фролова і дістала з фартуха долари.

— Ось, тобі просили передати, — вона простягнула гроші Артуру.

— Що це? — здивовано запитав він.

— Фролов віддав. Ремонт обійшовся дешевше. Вибачився і просив тобі передати.