Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

Артур взяв долари і поклав на стіл.

— Дивно… Він виявився пристойною людиною, хоча виглядає як відморозок, а той, кого всі вважали шанованою лю…

— Гнида ще та, — кивнула головою Жанна. — Артеме, пішли, допоможеш попереставляти столи на ніч від роси. Давай, рухайся — вона піднялася і почала штовхати хлопця у плече. Артем вийшов без зайвих питань, залишаючи брата і ЙОГО Злату самих.

— Тобі потрібно поспати, — сказав Артур.

Він допоміг Златі зняти джинси, вкрив її, і сам ліг поруч поверх ковдри. Вона заснула майже миттєво. Безсонна ніч і нервове виснаження повністю знесилили дівчину. Артур підвівся, поцілував її чоло і вийшов з кімнати.

Брата і Жанну він знайшов на подвір’ї. Починало сутеніти.

— Спить? — запитала руденька.

— Так, буду тобі дуже вдячним, якщо ти наглянеш за Златою, поки нас не буде, — сказав Артур.

— А ви куди?

— Є справа.

— Жанно, де саме живе той козел? — запитав Артем.

— Там, трохи далі по вулиці, — вона махнула рукою, — хочете піти побалакати?

— Дуже, — Артур посміхнувся, і від цієї посмішки по спині Жанни пробіг холодок.

— Він дуже сильний, — вона починала хвилюватись.

— Ну, ми теж не пальцем роблені, — посміхнувся Артем і, склавши руки в замок, розім’яв пальці.

— О, звучить дуже переконливо, — Жанна оскалилась до нього.

— То де його будинок?

— Там, праворуч, 22 номер, будинок із білим сайдингом, — Жанна махнула рукою, вказуючи напрямок.

Брати пішли до машини, Артур взяв у дверцятах битку, ще щось у бардачку, що саме — Жанна не роздивилась, і вони пішли до будинку Гори.

— Куди це вони? — поцікавилась Раїса у доньки.

— На розмову з Горою.

— Здуріли?!

— Вони вже все вирішили. Не думаю, що ми зможемо їх відмовити.

— Та Гора їх повбиває… — Рая приклала руки до обличчя, — Божечку, що ж це буде?

— Піти за ними?

— Ой, я не знаю… Може міліцію викликати?

— І що менти зроблять? Давай так, я піду за ними й викличу міліцію, якщо що. А ти наглядай за Златою, вона заснула, раптом прокинеться, то маякни мені, — Жанна поспішила слідом за братами, які саме підійшли до будинку Гори, біля подвір’я якого була припаркована машина Тоньки Кайданихи. Невже він їй розповідає про свої походеньки? І вона прилетіла знову владнати проблему?

Жанна бачила здаля, що перед хвірткою брати зупинились і щось одягли на руки, схоже, якісь рукавички... Потім, відчинили хвіртку й зайшли в двір. Вівчарка Альма підвелася на захист своєї території, але Артем гикнув на неї і скомандував “Лежати” — та підкорилася й лягла. Друзі-кінологи — то скарб.

Без перешкод вони зайшли до будинку, зупинились у прихожій. З неї був вихід на сходи другого поверху, кухню, вітальню і , схоже, санвузол. З вітальні чувся нервовий голос жінки.

— Толю, я втомилася замітати за тобою сліди. Ну навіщо? Навіщо ти це зробив? Бідне дівча й так не має радості в житті, як ти міг?!

— То я ж хотів їй дати радість, а вона якась зовсім перелякана, почала вириватися, а їй же могло ж і сподобатись, — весело сказав він. — Мені сумно, моя сучка забрала дітей і пограла до своєї мамусі — я хотів розважитись.

— Ти що, знову її побив?

— Ні.

— Не вірю.

— Ну, так, трошки. Та, мабуть, вже зажило, — він відпив пива.

— Толю, ти хворий… Не можна ж так з жінками! А якщо вона заявить у міліцію?

— Хто? Моя? Моя не заявить, а цій про що заявляти? Я ж ще нічого не зробив, — він засміявся. — Прилетіла та руда мала відьмочка і почала мене лупити своєю мітлою, ха-ха, — він сміявся, — мала руда відьма! По носі вдарила. Боляче так попала, аж кров пішла. Ну нічого, я їх по черзі спіймаю.

— Толю, невже тобі мало різних шалав?! Навіщо тобі ці дівчата? Ви ж сусіди! Ви живете на одній вулиці!

— Бо я так хочу! Мені цікаво! Тоню, ти не нервуйся, вона проковтне все, як і її сестра. Не було ж проблем? Ні, не було. Все по-тихому вирішили — і все. Та й хто їй повірить? Дочка якоїсь задрипанки з дитячого будинку без роду і племені, навіть рідний батько сказав їй, що краще б здохла, страшна як чума стала. Ти уявляєш її рівень і мій? Та вона НІХТО!

Артем перевів погляд на брата. Артур стояв у прихожій, стискаючи битку, на його обличчі рухалися жовна від люті і напруги.

— Толю…

— Не хвилюйся, сестро. Їдь додому, я сьогодні до неї не піду, завтра ввечері навідаюся, коли люди розійдуться. Піду вибачатися, — він заржав.

— Якщо наламаєш дров — я твою дупу рятувати не буду. Я втомилася. Все, я поїхала додому, — почулися кроки, і хлопці поспішили сховатись у кухні.

— Бувай! — крикнув Гора з кімнати, не вийшовши проводжати сестру.

Невдовзі почувся звук двигуна, і машина поїхала.