Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

- Так, - погоджується вона, а киваючи. – Тільки я спершу в душ. Мені треба… Змити все це з себе.

- Звісно.

Перебираю в голові варіанти, щоб вона могла на себе надіти.

- Вибач, - повертаюся, витягаючи з шафи єдине, що зміг знайти. Мої футболки, але вони зараз можуть їй здатися занадто відкритими, хоча і прикриють її майже до колін і мій халат, в якому Лєра абсолютно точно потоне. - Більше нічого немає…

- Все нормально, Славо, правда, не переживай, - Лєра бере одну з футболок. - Я навіть рада, що в тебе не знайшлося якихось жіночих пеньюарів.

Я посміхаюся. Так, це добре. Особливо те, що вона про це думає.

- Слава, я сама можу залізти в кабінку і включити воду, - вона легенько відтісняє мене від дверей, коли показую, де у мене ванна. – А ти поки що постарайся не заморити нас голодом.

Все ж таки нормально? - Сподіваюся я, неохоче залишаючи її одну і ставлячи стручкову квасолю на розморожування. Вона ж там не поріже собі вени і не утне ще якоїсь дурниці? Ну, принаймні я залишив двері незачиненими, що так само добре... Тож... Що ще тут у мене? Витягаю майже все із холодильника. Просто не знаю, що Лєра любить.

– Слава! - Фух, можна і видихнути, коли вона, в моїй футболці і з мокрим розпатланим волоссям, виходить на кухню. Розумію, що, мабуть, психую даремно, і врешті-решт він справді нічого не встиг, але мені все одно спокійніше, коли вона поряд. - Я по-твоєму, хто? Цілий слон?

І сам сміюся, окидаючи очима накритий стіл. Курячі крильця, спаржа, якісь салати, котлети, риба, картопля – загалом, як і казав, – виклав усе, що знайшов. Але це швидше механічно, - треба було чимось зайняти руки, поки чекав, що вона вийде.

- Я просто не подумав, - видихаю, притягуючи її до себе.

Ми мовчки їмо, а я тільки вдивляюсь у неї очима, намагаючись вловити все, що в неї всередині. Напевно, таки треба запитати. І дати їй виговоритись.

- Поговоримо? - Я чекаю, поки вона закінчить їсти. Самому шмат у горло не лізе, але довелося себе змусити, щоб підтримати Лєру. Її погляд відразу ж тьмяніє, а рука починає легенько тремтіти.

- Він просто накинувся на мене, - Лєра схлипує. – Мала бути зустріч із якимись його партнерами, він так сказав. Але...

– Ні партнерів, ні зустрічі, – закінчую за неї, похмуріючи.

- Так... А потім... Він замкнув двері на ключ... І... Я намагалася вирватися, але...

- Я зрозумів, - накриваю її руку.

Вона дуже нещадно дивиться на мене своїми величезними очима. Ні, так не піде. Знову підхоплюю її на руки і несу до спальні.

- Давай зробимо так, щоб цей день просто швидше закінчився, - шепочу я, укладаючи Лєру в ліжко. - Поспи. А завтра все здасться зовсім іншим і стане легшим. Гаразд?

- Вже пізно, Слава, - ледве чутно видихає Лера.

- Навіть не думай, - влаштовуюсь поруч, притискаючи її до себе. - Ти залишаєшся в мене. І, гадаю, на завтра теж.

- Дякую, - шепоче вона, знову впиваючись у мене пальцями.

- Так, я майстер готувати вечерю, - посміхаюся, проводячи пальцями по її щоці.

- Ні. Чи не за це. Спасибі, що повірив, - схлипує Лера.

- Дурненька! - я зариваюсь руками в її волосся, пестячи їх так ніжно, як тільки можу. – Кохання – це довіра, хіба ні? Як могло бути інакше?

- Я так злякалася! - Тепер нарешті прориваються сльози. Лєру трясе під моїми руками. – Боялася, ти вирішиш, що я сама до нього прийшла, сама цього хотіла… – її гарячі сльози обпалюють моє обличчя.

- Кохана, - я гладжу її очі, цілую волосся. - Так більше не буде ніколи, я обіцяю. Просто тоді, з Артуром, я тебе ще не знав… Пробач мені. Я тобі вірю. Завжди віритиму, що б не сталося.

- І ти мене вибач... Я мусила тобі сказати, куди йду... І взагалі, мусила послухатися Поліну... Вона мене попереджала...

- Тс…. Ти не могла знати, що так буде. В цьому немає жодної краплі твоєї провини! - Охоплюючи її голову, пильно дивлюся в очі. Потрібно, щоб вона це зрозуміла, щоб не винуватила себе ні в чому! А то ще вирішить, що сама винна в тому, що цей мудак виявився такою ось скотиною! Так буває, коли ті, хто став жертвами, починають у всьому звинувачувати саме себе

. - Ти не могла знати, що він виявиться таким покидьком ... Він просто мерзотник і потвора, Лєра. І ти тут зовсім ні до чого!

- Головне, що ти мені віриш, - очі потроху стають сухими.

- Вірю, - я цілую її біля повік. – І ніколи в тобі не сумніваюся…

Це діє на неї краще за будь-які заспокійливі. А я ще якийсь час просто милуюсь на неї сплячою. Добре, що стрес проявився ось так, просто вганяючи в сон.

- Люблю, - шепочу нарешті цілуючи її в щоку.

І навіть сам не помічаю, як провалююсь у сон.

__

Дорогі друзі!

Історія Слави і Лєри на цьому не закінчується!!! Все най-найсмачніше на нас чекає у бонусі до цього роману, який уже вийшов  на моїй сторінці!!!

   Також, з радістю повідомляю, що вже вийшла і 2-га книга у цій серії!!! Історія нашого наступного друга!!! Її назва " ХМІЛЬНА ПРИСТРАСТЬ"!!! Запрошую вас усіх!!!

( нагадаю , що, коли ви підпишетесь на автора, вам обов"язково прийде повідомлення про вихід нової книги)

   Крім того, будуть книги і про решту наших подруг та друзів, з якими ми познайомились тут! І в кожній новій історії ми ще зустрінем Славу і Лєру!!!

   А про кого ви би хотіли історію найбільше, мммммм?

Усього вам найкращого, миру, добра, любові, здоров'я, щастя!

ЛЮБЛЮ ВАС!!!

ВАША КІРА.

Кінець