Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

І вона стрибнула у воду. Вода в озері була практично гарячою, і це світло, що розходилося у всій її товщі, заспокоювало та утихомирювало. Джейн помітила Фелікса, який, здавалося, абсолютно вільно дихав. Він махнув рукою в її бік, і вона відчула, що також може дихати вільно. Вона торкнулася шиї й відчула під пальцями зябра. Вперше вона подумала, що мати надлюдські сили цілком непогано – стільки можливостей відкриті перед тобою. Може, він навіть здатний літати?

Вона пливла за ним все глибше і глибше. За весь час, проведений в Айронвуді, Джейн була впевнена, що, місцеві закони природи однакові з її світом. Але ця водна система явно не піддавалася жодній логіці. І вона дуже швидко в цьому переконалася, коли вони почали пливти вузьким водним каналом. Вони перебували у сифоні. Як у скелі може бути ще й сифон – тунель, який може мати величезну довжину? І куди він веде? За кілька метрів канал знову перейшов у озеро, а Фелікс тим часом робив дивні рухи, наче витягуючи щось із підводної печери. Раптом з отвору печери потоком ринула вода, наче хтось відкрив шлюз. Фелікс схопив її за руку і на противагу потоку затяг її в те саме місце, звідки так завзято хлистала вода. За мить вони опинилися в маленькій печері, залитій яскравим світлом. Джейн обернулася на вхід, через який вони потрапили сюди. Там був отвір - вихід з печери, але в ньому стояла ніби стіна з води, наче хтось поставив там скло і вода вже не може повернутися назад.

— Ви висмоктували з підводної печери всю воду?

— Ти завжди питаєш про очевидне? - Він підняв руку в її бік і різко опустив. Цієї миті на Джейн ніби впав міхур на кшталт дитячої капітошки тільки не з водою, а з гарячим повітрям. Її сукня та волосся стали зовсім сухими, ніби вона і не була у воді лише хвилину тому. Фелікс теж виглядав цілком сухим.

— Навіщо ми тут? Сенеял тут немає.

- Ти так думаєш? — мабуть, він великий любитель риторичних питань. — Чому ж тут так ясно?

Фелікс, дивлячись на неї, махнув головою за ріг печери. Джейн подумала, що в цьому чарівному освітленні він виглядає ще красивішим та досконалішим і вона злякалася, що після проведеного з ним часу її почуття стануть занадто великими. Вона не хоче прожити все життя в чужому світі, де вона, мучитиметься, споглядаючи їх сім’ю з Касандрою.

Що вона собі думає? Звичайно, вона б і не мучилася. Чому їй  почало спадати таке на думку? Ще вчора він був просто королем Айронвуда. Вона щось навигадувала собі ось і все. Вона до нього абсолютно байдужа. Цілковито.

Джейн підійшла до Фелікса. Там, куди він показував, лежали двоє сенеял. Вона їх не помітила, бо вони ніби розчинилися у своєму світлі. Вони справді були схожі на тюленів, тільки білі, з чарівним сяйвом, що випромінюється від їхніх тіл. Вони парили над землею, наче хмари. І дивилися на Джейн із Феліксом таким проникливим поглядом, ніби вивчаючи їх. Король підійшов до одного з них і дбайливо погладив його по голові, тварина видала чудернацькі звуки та взлетіла ще вище. Мабуть, йому сподобалося.

— Я хотів, щоб ти побачила по-справжньому прекрасні створіння, а не захоплювалася хробаками.

Джейн весь час з того випадку вважала дурощами своє захоплення шистосомами. Але зараз, стоячи поряд із Феліксом і спостерігаючи за летючими сенеялами, вона раптом зрозуміла, що її захоплення не було дурним. Кохання прекрасне завжди. Так, паразити викликають хвороби у людей і вважаються поганими для всіх нас. Але ми так само, йдучи вулицею, можемо розчавити мурашку або насаджуємо на риболовлі дощового черв'яка  на гачок і не паримось цим. Ми ж не погані. І нами також можна захоплюватися. Просто така наша природа, як і їхня природа, у тому, щоб шкодити людям.

- Вони прекрасні. Але ви знаєте, мої розмови про хробаків не були безглуздими. Не завжди гарне те, що чудове лише зовні. Краса буває різною.

— Як у Трістана? - Він подивився їй у вічі.

— Так, і у Трістана в тому числі.

Він мовчав.

— Мені шкода, що ми проігнорували хід у мій світ. Знаю, ви витратили багато сил, я не могла і мріяти про те, що ви його створите. Але ж ви створили. А я не зайшла до нього. Вибачте.

Він знову промовчав і не зводив очей із сенеял.

— Я рада, що опинилася саме в Айронвуді, а не в якомусь іншому місці. Це безперечно.

— Ти думаєш, що могла потрапити у світ, де катували мого батька? Адже він знищив його.

— Так, але могли бути й інші подібні світи. Але найбільше я боялася, що потрапила не до іншого світу, а... Померла.

— Якби ти померла, то як ходила, розмовляла б та бачила все це?

— Так-так я знаю, я б валялася десь у лісі корчем, — він запитливо глянув на неї. — Я ж постійно брешу, а у вас це головний шлях до життя сухої потерті.

— Ти так весело про це кажеш. Гаразд, обманюючи тебе, я не боявся стати пеньком. Але не думав, що тебе влаштувало б таке існування.

— Усі тут дуже смішні з цими корчами – квітами. Я розумію, ваша релігія навчає таких уявлень про життя після смерті. Але... Усі знову-таки хочуть бути чимось гарним і запашним. Але чим відрізнялися б ці життя? Ніхто не обійме коханих, не з'їсть апетитного кролика, не викупається в морі: ні листок, ні росинка, ні ваш горезвісний корч.

— Тобто ти не віриш у це?