Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

У Лобановського складний характер: в одеському «Чорноморцеві», куди він перейшов з «Динамо», він затримався ненадовго. Валерій був переконаний: тренують футболістів неправильно. На цьому ґрунті у нього виникає чимало негод з місцевим наставником. У 1968 році Лобановський покинув команду і подався грати в донецький «Шахтар». У «професійних мандрах» Валерія супроводжує Олег Базилевич. Талановиті нападаючі підсилюють донецьку команду: забивши в цілому 14 голів, Лобановський двічі ставав кращим бомбардиром клубу, а останній у команді гірників сезон провів на посаді капітана.

До літа 1968 року стає остаточно ясно, що футбольні переконання Лобановського йдуть врозріз із тією тренерською політикою, яка проводилася і триває в кожній із команд, які складають послужний список 29-річного форварда. Не в силах що-небудь змінити, він приймає важке, але, як йому здається, єдине вірне рішення – закінчити кар’єру гравця.

Покинувши донецький «Шахтар» і давши обіцянку більше не грати, молодий батько родини (у 1969 році дочці Лобановського всього 6 років) став безробітним. Рідні вважають, що ось тепер Валерій влаштується працювати за фахом: не дарма ж він закінчив політехнічний інститут і отримав диплом інженера. Але інженером Лобановському стати було не судилося.

Валерію запропонували очолити команду «Дніпро» з Дніпропетровська. Недовго думаючи, він погоджується і стає наймолодшим з 107 старших тренерів команд класу А (команд вищої, першої і другої ліг чемпіонату СРСР). У першому ж сезоні під керівництвом нового молодого наставника «Дніпро» зайняв перше місце в підгрупі і отримав право розіграти у фінальному протистоянні команд другого ешелону єдину путівку у вищу лігу. Вдалий виступ «Дніпра» дозволив журналістам і футбольним експертам зробити цілком справедливий висновок: дебют Лобановського відбувся. Складно відповісти, чи довів він перевагу власних ідей над традиційними тренувальними концепціями, але сумніви в їх неспроможності були розвіяні.

Молодий, завжди підтягнутий і охайний наставник «Дніпра» продовжує штурмувати нові висоти, відшліфовуючи свою тренерську майстерність, яка незабаром прославить його на весь світ. У дніпропетровській команді Лобановський отримав неоцінений досвід, який багато в чому і зумовив його майбутні успіхи. У 1973 році Валерію Васильовичу запропонували очолити іншу, сильнішу команду. З почуттям виконаного обов’яз ку Лобановський покинув Дніпропетровськ і відправився в українську столицю і своє рідне місто – Київ. Там його чекала команда, з якої він сам ще не так давно був виселений.

* * *

Пропозиція очолити київське «Динамо» надійшла Валерію Васильовичу восени 1973 року. На другу в командній ієрархії посаду був запрошений Олег Базилевич: йому запропонували стати начальником команди – тренером з виховної роботи, як тоді називали цей пост. Олег Петрович погодився, що привело багатьох футбольних критиків у замішання. Журналісти не розуміли, навіщо старшому тренеру донецького «Шахтаря» міняти місце роботи. Адже його тренерські досягнення були анітрохи не менші, ніж у Лобановського. Коли ж Базилевича запитали про те, що сподвигло його погодитися працювати під керівництвом Валерія Васильовича, він пролив світло на ситуацію, що хвилювала експертів. «Не під керівництвом, а разом із Лобановським», – уточнив Олег Петрович. «Але так не буває», – заперечили репортери. «Тепер буде так. Вважайте, що ми ставимо тренерський експеримент», – відповів після невеликої паузи Базилевич.

Молоді наставники встановили в команді залізну дисципліну. Особливо педантично до її дотримання ставиться Лобановський: вказівки тренера повинні виконуватися беззаперечно, вважає він, а порушення – каратися. Підопічні все частіше скаржаться, що новий порядок більше схожий на казармений, аніж на спортивний. Для визначення порядків, що склалися в «Динамо», журналісти винайшли новий термін – «лобановщина».

Проте в 1974 році чиновники, схвалюючи той тренерський курс, який Лобановський і Базилевич узяли в «Динамо», не тільки не втручаються в командні справи, але і пропонують молодим «тиранам», як їх встигла прозвати преса, посісти посади старшого тренера і начальника збірної команди СРСР.

Тепер динамівці, що складають основу національної збірної, вважають зайвими побоювання тренерів перед відбірковим матчем чемпіонату Європи зі збірною Туреччини. Після переконливої перемоги з рахунком 3:0 преса в цілому стає доброзичливішою до молодих, але успішних тренерів «Динамо» і збірної СРСР Валерія Лобановського і Олега Базилевича.

Серйозні випробування чекали і футболістів «Динамо». Їх супротивник у боротьбі за Кубок кубків – футбольний клуб «ПСВ» із голландського міста Ейндховен – один із найсильніших європейських клубів. 9 квітня 1975 року, незважаючи на рівну гру, динамівці в домашньому матчі півфіналу розіграшу Кубка кубків зуміли забити у ворота супротивника аж три м’ячі, при цьому жодного разу не допустивши відповідної «люб’язності». У відповідному матчі голландці зуміли узяти реванш – 2:1, проте для загальної перемоги їм цього було недостатньо, і у фінал Кубка кубків вийшли кияни.

Останній суперник «Динамо» – сильний і найбільш популярний угорський клуб «Ференцварош». 4 травня 1975 року відразу ж після першого свистка на стадіоні «Санкт-Якоб парк» стає ясно, що, як би добре не були підготовлені угорці, в боротьбі з київськими динамівцями виглядають вони не дуже упевнено. Вже на 17-й хвилині Онищенко, отримавши передачу від Блохіна, відправив м’яч до воріт угорського голкіпера. Тепер «Динамо» ще упевненіше диктувало умови гри супротивникові і на перерву пішло з перевагою вже в два м’ячі: дубль на свій рахунок записує все той же Володимир Онищенко. Остаточний розгром «Ференцвароша» завершив Олег Блохін: на 66-й хвилині фінального матчу він забив останній в розіграші Кубка володарів кубків 1975 року гол. Після фінального свистка стадіон вітав нових володарів однієї з найбільш престижних європейських нагород, що вперше досягли такого високого результату в міжнародних турнірах, – футболістів «Динамо» з українського міста Київ.

Утім, футболістам і тренерам недовго було призначено спочивати на лаврах: у серпні того ж таки року стало відомо, що керівництво УЄФА прийняло рішення провести матчі між володарем Кубка чемпіонів мюнхенською «Баварією» і київським «Динамо», що недавно прогриміло на весь континент, – володарем Кубка володарів кубків. Той, що переможе, отримає медалі УЕФА і Суперкубок. Матчі були заплановані на 9 вересня і 6 жовтня.

Коли на мюнхенському стадіоні прозвучав фінальний свисток, європейська футбольна громадськість була шокована: цілком природно, матч між такими сильними командами обіцяв бути непередбачуваним, але поразки «Баварії» на власному полі, мабуть, не чекав ніхто. У матчі розвернулася безкомпромісна боротьба, в якій з перевагою в один м’яч перемогли київські динамівці: одну з атак команди на 67-й хвилині успішно завершив Олег