Читати книгу - "Вода, павутина"

— Дихай зі мною, дихай зі мною!

Давид його не послухав.

І ще раз.

Вдих.

Видих.

Пауза.

— Дихай, дихай, я тобі кажу!

Більше не прикладав свого рота до його, а став навколішки біля ліжка, притуливши свою щоку до Давидової, і зосереджено втягував і випускав повітря.

Учив Давида дихати.

Дитина наче не чує його, тому що не дивиться йому в очі, він підняв йому голову.

— Дихай. Ось так! Давиде, ось так!

Відошич тримав дитину, й охоронці не знали, який прийом до нього застосувати. Звуки, які люди видавали, об’єдналися, і палата болісно стогнала, наче стогне ціле приміщення разом із апаратами, людьми і стінами. Охоронці тільки наважилися кожен зі свого боку покласти руки йому на плечі. І більше нічого. Один повторював: «Пане.., пане», і це чуже бурмотіння сяк-так повернуло Відошича до тями. Ще раз спробував.

— Давиде, не здавайся.

Давид здався.

Інспектор Відошич розслабив плечі, поклав Давида на ліжко, ні на кого не поглянув і, упокорившись, дозволив охоронцям вивести себе. Не опирався, коли один із них про всяк випадок вивернув його руку за спину, відключився, коли встановлювали його особу і він пред’являв поліцейське посвідчення, коли стривожені голоси один за одним повторювали: «Здурів», коли судомно ридали, коли погрожували подати заяву в поліцію.

Охоронець відпровадив його до дверей лікарні.

Вийшов із будівлі. Перед лікарнею здивувався якомусь знайомому голосові, який його питав: «Шефе, відвезти вас у відділок?», і своєму: «Ні, я пройдусь пішки, ти вільний».

* * *

Ірма сяк-так опанувала себе, змогла зателефонувати Іті і сказати їй, щоб та приїхала з Ловро.

— Не питай. Найгірше. Іта, найгірше.

Пізніше Катарині вкололи щось заспокійливе, хоча вона не плакала, не верещала, не чинила нічого, що мала би чинити. Ірма й Іта плакали замість неї, лікарняні коридори також ридали. Ірма наказала Ловро поїхати по Давидового батька. «Який би він не був, але не заслуговує, щоб абсолютно чужі люди прийшли сказати, що його дитина померла. Тепер ти член родини. Іта, ти поїдь з ним, знаєш, де Борис живе. Спочатку поможіть мені Катю посадити в автівку».

* * *

Дійшли до Ірминої автівки, підтримуючи Катарину. Ірма відвезе Катарину додому, «там Циліка буде біля неї, повідомте Циліці, що сталося; сказали, що заспокійливі якийсь час будуть діяти». А Іта й Ловро скоро вернуться, тільки заїдуть до Давидового тата.

Ірма застебнула Катарині ремінь безпеки і хустинками витерла їй шию. Катарина сіпнулася, наче їй здирають шкіру.

Ірма їхала обережно, хоча не знала чому.

«Помалу, помалу, Ірма, помалу…»

Приїхала додому, зупинилася і обережно допомогла Катарині вийти з автівки.

Відчинила хвіртку, і вона зойкнула. Ірма зойкнула з нею. Завела Катарину до кухні, посадила на стілець.

Катарина не підводила голови. Дивилася на підлогу, якщо взагалі дивилася.

— Ірма, ти вбила мою дитину.

Ірму злякала не фраза, а Катаринин голос.

— Катю, мила…

— Ірма, все почалося з мобільного. Сварка з Давидом. Ти вкрала його мобільний, щоб з безпечного номера дзвонити своїм.

Напівмертва жінка холоднокровно промовляла зв’язні речення.

— Ірма, ти вбила мою дитину.

Ірма сухо заридала. Підійшла до сестри і спробувала її обійняти. Катарина не пручалася і, побачивши, що її сестра більше ні на що не реагує, Ірма пішла до кімнати по рушники і чистий одяг, щоб хоч трохи її помити перед тим, як почнуть приходити люди.

* * *

Катарина сиділа так, як її залишила сестра. Прямо, на половинці стільця, не спираючись, не завалюючись, із трохи розставленими колінами, ступнями чітко вирівняними, піднятими плечима, наче в неї нема ні шиї, ні рук, поклавши долоні тильним боком на стегна. Розглядала долоні зі зовнішнього боку і бачила, що вони спокійні й абсолютно порожні. Дивилась поглядом, затуманеним седативами, і їй здалося, що лінії на долоні зникли: шкіра на долонях була наче випрасуваною, а пальці разом із п’ястками, наче два задоволених вимені. «Де моя лінія життя? Де моя лінія болю?» Спробувала стиснути пальці, але мозок, сповільнений седативами, відмовлявся підкорятися. Катарина більше не дивилася на обидва свої п’ястки, а розглядала лише долоню правої руки.

— Свине, ти вдарила мого Давида.

Рука мовчала.

Катарина різко встала. Підійшла до кухонної стільниці, взяла з неї каструлю, і рухами, які не вимагали жодної перевірки, зняла з полички пляшку олії. Потужним струменем вилила її в посудину, яка, обважніла від олії, тряслася у лівій руці, доки Катарина правою рукою запалювала конфорку газової плити і чекала, коли полум’я почне горіти. Поставила посудину на блакитний вогонь. Доки дивилася на дно сталевої посудини, в якій олія поступово рухалася, м’яким жіночим рухом закотила рукави блузки і разом з рукавами кофти потягнула їх догори до ліктів. Олія запахла звичним ароматом кухні, запах зачепився за нестерпно невигадливий спогад про запах млинців, і це нарешті викликало в неї крик. Вгризла його іклами і спинила до того, як він вирвався з горла. Коли з’явилося перше важке бурління, Катарина ще раз поглянула на долоню правої руки, наче очікувала, що та долоня врешті щось скаже, а тоді опустила її без поспіху і сумнівів у киплячу олію. Страшно задиміло. Сморід згорілого м’яса поширився кухнею, але Катарина не відчула його. Навіть якщо біль і відізвався у тій руці, він відразу її покинув і перемістився у зовсім неочікуване місце. Відлунював у мозку, скавчав не по-людськи і водночас дуже близько, наче це був біль, який походив не від опеченої руки, а йшов десь із шлунка, серця і легенів. Хоч Катарині й перехопило подих, але вона ще абсолютно усвідомлено вийняла руку з каструлі з киплячою олією, і коли поглянула на неї, знала, що це вже не її долоня, і тому нічого їй не сказала. А тоді побачила, як ліва рука боягузливо стискає пальці.

— Свине, ти тримала мого Давида.

Ліву руку також опустила в олію і лише тоді непритомно звалилася на підлогу.

Катарину Горак, у дівоцтві Фірман, покинув будь-який біль.

* * *

Від ранку Горак був не в гуморі, лютий, температура спала, але робити нічого не хотілося, прийняв якусь ідіотську ванну, яка смерділа ладаном, витерся й одягнув кімоно, яке йому дружина повісила на двері. Сказала йому не одягатися, бо вона зробить йому масаж. Кімоно легше скидати.

Почувся дзвінок у двері. Горак добру хвилину роздумував, чи відчиняти в такому вигляді. Двері відчинив він. Зачинились вони самі.

Борис Горак стояв у передпокої