Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Минув місяць із дня, коли Евсун втратила матір. Біль від цієї втрати досі відлунював у її серці, але з кожним днем вона вчилася жити далі. Поруч були Емір і Омер, її родина, її підтримка. Вони пережили багато—зраду, біль, страх смерті, але зрештою залишилися разом.

Одного вечора, коли сонце повільно сідало за горизонт, Евсун і Емір сиділи в саду. Вони мовчали, але це мовчання було наповнене розумінням.

— Нам треба їхати, — раптом сказала Евсун, не відводячи погляду від заходу сонця.

Емір подивився на неї, уважно вдивляючись у її обличчя.

— Ти впевнена?

Евсун кивнула.

— Так. Тут надто багато спогадів. Болісних. Я не можу більше залишатися в цьому місті, де кожен куточок нагадує про те, що ми пережили.

Емір узяв її руку і лагідно стиснув.

— Якщо ти цього хочеш, ми поїдемо.

Він розумів її почуття. Сам відчував щось схоже—цей дім, ці вулиці, це море нагадували про минуле. Вони заслуговували на новий початок, у новому місці, де не буде ні тіні болю, ні страху.

Останній ранок у Стамбулі

На світанку вони зібрали речі. Евсун пройшлася по кімнатах, торкаючись знайомих речей, які залишалися тут. Це місце було її домом, але водночас стало пасткою її минулого.

Емір, Омер і Левент чекали біля машини. Левент подивився на сестру й зітхнув.

— Все одно це дивно, — сказав він. — Ти завжди була тут, а тепер їдеш.

Евсун підійшла до нього й міцно обійняла.

— Я дуже тебе люблю, брате.

Левент міцно обійняв її у відповідь.

— Я теж, Евсун. Подзвони, як приїдете.

— Обов’язково.

Вона усміхнулася крізь сльози. Це було нелегко, але вона знала, що це правильне рішення.

Політ у нове життя

В аеропорту вони пройшли реєстрацію й сіли в літак. Евсун вдивлялася у вікно, її серце калатало швидше, коли літак почав рухатися злітною смугою.

Омер захоплено дивився навколо.

— Ми летимо, мамо!

Евсун усміхнулася й ніжно погладила його волосся.

Коли літак здійнявся в небо, Евсун востаннє глянула на місто, яке залишалося позаду. Стамбул зникав серед хмар, разом із ним залишалося її минуле.

Вона вдихнула на повні груди й повернулася до Еміра.

— Нарешті, — прошепотіла вона.

Емір усміхнувся, взявши її за руку.

— Тепер усе буде добре.

Евсун стиснула його пальці у відповідь. Вона більше не боялася. Попереду на них чекало нове життя—спокійне, щасливе, без страху і болю.

Кінець

Кінець