Читати книгу - "Пастка-22"

— Не марнуйте часу, лікарю. Мені все нагадує секс.

— Справді? — радісно вигукнув майор Сандерсон, наче не повірив власним вухам. — Нарешті ми підходимо до суті справи. А чи сняться вам повноцінні сексуальні сни?

— Мій сон з рибою — це сон про секс.

— Ні, я маю на увазі справжні сексуальні сни... такі, коли хапаєш якусь голу суку за горло і щипаєш її або б’єш по лиці, аж поки не заллється кров’ю, а потім кидаєшся на неї і ґвалтуєш, а сам ридма ридаєш, бо кохаєш її і ненавидиш настільки сильно, що не знаєш, що ще вдіяти. Ось про такі сексуальні сни я люблю поговорити. У вас бувають отакі сексуальні сни?

Йосаріан задумався на мить з мудрим виглядом.

— Це і є сон про рибу, — вирішив він.

Майор Сандерсон відсахнувся, мовби йому дали ляпаса.

— Так, звісно, — холодно погодився він, і його ставлення враз змінилось на роздратовану неприязнь. — Але бажано, щоб ви наснили сон подібний до того, і тоді подивимось, якою буде ваша реакція. На сьогодні все. Бажано також, щоб вам приснилися й відповіді на деякі з моїх запитань. Ви ж розумієте, ці розмови мені так само неприємні, як і вам.

— Я перекажу це Данбарові, — відповів Йосаріан.

— Данбарові?

— Він усе це почав. Це був його сон.

— Ах, Данбар, — майор Сандерсон хмикнув, упевненість повернулась до нього. — Б’юсь об заклад, Данбар — це той злісний тип, який робить усі ті капості, які завжди приписують вам, еге ж?

— Він не такий уже й злісний.

— А проте ви захищатимете його до самої смерті, так?

— Не аж так довго.

Майор Сандерсон єхидно посміхнувся й записав у блокноті: «Данбар».

— Чому ви шкутильгаєте? — спитав він різко, коли Йосаріан попрямував до дверей. — І якого дідька у вас пов’язка на нозі? Ви звар’ювали чи що?

— Мене поранено в ногу. Тому я в шпиталі.

— О ні, не тому, — зловтішно заперечив майор Сандерсон. — Ви у шпиталі через камінь у слинній залозі. Виявляється, ви не такий уже й розумний. Ви навіть не знаєте, з чим вас поклали до шпиталю.

— Мене поклали до шпиталю з пораненою ногою, — наполягав Йосаріан.

Майор Сандерсон лише саркастично реготнув у відповідь.

— Гаразд, переказуйте вітання вашому другові Данбару. І скажіть, нехай наснить той сон, який я порадив вам.

Але Данбар знемагав від нудоти, млості та хронічного головного болю і не мав бажання допомагати майорові Сандерсону. Кошмари мучили Голодного Джо, який уже відлітав шістдесят завдань і знову чекав на відправлення додому, але й він не захотів ділитися ними, коли приходив до шпиталю провідати друзів.

— Невже ні в кого немає якогось сну для майора Сандерсона? — питав Йосаріан. — Мені так не хочеться його засмучувати. Він уже чується таким знедоленим.

— Відколи вас поранено, мені постійно сниться один дуже химерний сон, — зізнався капелан. — Раніше щоночі снилося, як вмирає моя дружина, або як її убивають, або як задихаються мої діти, подавившись шматочком поживної їжі. Тепер мені сниться, що я пливу під водою і акула гризе мене за ногу в тому самому місці, де у вас пов’язка.

— Це чудовий сон, — заявив Данбар. — Б’юсь об заклад, майор Сандерсон буде в захваті.

— Це жахливий сон! — вигукнув майор Сандерсон. — У ньому є біль, і каліцтво, і смерть. Я певен, що ви наснили цей сон мені на зло. Знаєте, я навіть не певен, що з такими відразливими снами вам місце в армії.

Йосаріанові здалося, що він помітив промінчик надії.

— Можливо, ви маєте рацію, сер, — хитро зауважив він. — Можливо, мене треба списати на землю й повернути до Штатів.

— А вам ніколи не спадало на думку, що ваша неперебірливість щодо жінок — це просто намагання вгамувати ваш підсвідомий страх перед імпотенцією?

— Так, сер, спадало.

— Тоді чому ви це робите?

— Щоб вгамувати свій підсвідомий страх перед імпотенцією.

— Чому б вам натомість не знайти для себе якесь гарне хобі? — співчутливо поцікавився майор Сандерсон. — Наприклад, риболовля. Ви дійсно вважаєте сестру Дакет аж такою привабливою? Як на мене, вона надто кістлява. Надто пісна і кістлява. Як риба.

— Я ледве знаю сестру Дакет.

— Тоді чому ви хапали її за груди? Тільки тому, що вони в неї є?

— Данбар її хапав.

— О, не починайте своєї, — вигукнув майор Сандерсон з уїдливою посмішкою і гидливо кинув олівця на стіл. — Чи ви справді гадаєте, що можете уникнути відповідальності, вдаючи з себе когось іншого? Ви мені не подобаєтесь, Фортіорі. Ви про це знаєте? Зовсім не подобаєтесь.

Передчуття небезпеки холодним, вологим протягом війнуло над Йосаріаном.

— Я не Фортіорі, сер, — соромливо сказав він. — Я Йосаріан.

— Хто ви?

— Моє прізвище Йосаріан, сер. І я лежу в шпиталі з пораненою ногою.

— Ваше прізвище — Фортіорі, — з войовничим запалом відрізав майор Сандерсон. — І ви у шпиталі через камінь у слинній залозі.

— Ну, досить, майоре! — вибухнув Йосаріан. — Я краще знаю, хто я такий.

— А в мене на доказ є офіційний військовий документ, — відказав майор Сандерсон. — Ви краще опануйте себе, поки не пізно. А то вчора ви — Данбар. Нині — Йосаріан. Завтра договоритесь до того, що ви — Вашингтон Ірвінг. Знаєте, що з вами не так? У вас роздвоєння особистості, от що з вами не так.

— Можливо, ви маєте рацію, сер, — дипломатично погодився Йосаріан.

— Я знаю, що маю рацію. У вас страшна манія переслідування. Ви думаєте, що всі намагаються вас скривдити.

— Всі справді намагаються мене скривдити.

— От бачите? Ви не маєте жодної поваги до надмірної влади чи застарілих традицій. Ви небезпечний і розбещений, і вас треба вивести на вулицю і пристрелити!

— Ви серйозно?

— Ви ворог людей!