Книги Українською Мовою » 💛 Гумор » Пастка-22 📚 - Українською

Читати книгу - "Пастка-22"

1 209
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пастка-22" автора Джозеф Хеллер. Жанр книги: 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 101 102 103 ... 154
Перейти на сторінку:
class="p1">— Ви звар'ювали? — закричав Йосаріан.

— Ні, я не звар’ював, — люто ревнув у відповідь Добз, переконаний, що розмовляє в палаті скрадливим пошептом. — Кажу тобі, що Голодний Джо бачив їх. Він бачив їх учора, коли літав до Неаполя, щоб купити на чорному ринку кондиціонери для ферми полковника Каткарта. У них там великий центр підготовки резервів, де чекають відправлення додому сотні пілотів, бомбардирів і стрільців. Вони виконали по сорок п’ять завдань, і все. А кілька хлопців, з медаллю «Пурпурове серце», навіть менше. До всіх авіаполків зі Штатів прибуває поповнення. Є наказ, щоб усі, навіть з адміністративного складу, відслужили за океаном хоча б раз. Ти що, газет не читаєш? Тепер ми мусимо його вбити!

— Тобі залишилося всього два вильоти, — умовляв його пошепки Йосаріан. — Навіщо так ризикувати?

— Мене можуть убити й під час тих двох вильотів, — задерикувато відповів Добз хрипким, тремтячим, збудженим голосом. — Можемо вбити його Завтра ж вранці, коли він буде повертатися з ферми. Ось у мене пістолет.

Йосаріанові очі полізли на лоба з подиву, коли Добз витяг з кишені пістолет і помахав ним у повітрі.

— Ти здурів? — нестямно просичав він. — Сховай негайно. І не кричи, мов скажений.

— Чого ти переживаєш? — спитав Добз голосом ображеного праведника. — Ніхто нас не чує.

— Гей, ви там, закрийтеся, — долинув голос із протилежного кутка палати. — Що, не бачите, що ми тут намагаємось спати?

— Хто ти в біса такий, розумнику? — крикнув у відповідь Добз і обернувся зі стиснутими кулаками, готовий до бійки. Потім він повернувся до Йосаріана, але не встиг вимовити й слова, як оглушливо пчихнув шість разів підряд, у перервах перевалюючись із боку на бік на гумових ногах і за кожним пчихом безпорадно змахуючи ліктями. Очі його сльозилися, повіки спухли й почервоніли. — За кого він себе має, — запитав він, судомно потягуючи носом і витираючи його тильною стороною здоровенного зап’ястка, — за копа чи що?

— Він контррозвідник, — спокійно поінформував Йосаріан. — У нас їх уже троє, і скоро надійде поповнення. Але ти не бійся. Вони шукають фальсифікатора на ім’я Вашингтон Ірвінг. Убивці їх не цікавлять.

— Убивці? — образився Добз. — Чому ти називаєш нас убивцями? Лише тому, що ми хочемо Уколошкати полковника Каткарта?

— Тихіше, чорти б тебе взяли! — наказав Йосаріан. — Не можеш говорити пошепки?

— Я говорю пошепки. Я...

— Ти далі кричиш.

— Ні, не кричу. Я...

— Гей, там, стули пельку, — зарепетували на Добза з усіх кінців палати.

— Зараз усіх вас перестріляю! — вереснув Добз у відповідь і скочив на хиткий дерев’яний стілець, дико розмахуючи пістолетом. Йосаріан схопив його за руку і стягнув додолу. Добз знову став пчихати. — У мене алергія, — перепросив він, коли перестав, з носа текло, очі заплили сльозами.

— То дуже зле. Якби не алергія, ти би став видатним ватажком.

— Полковник Каткарт — убивця, — хрипко поскаржився Добз, ховаючи брудний пожмаканий носовичок кольору хакі. — Полковник Каткарт занапастить усіх нас, якщо ми його не зупинимо.

— А може, він більше не буде піднімати норму вильотів. Може, зупиниться на шістдесяти.

— Він завжди піднімає норму вильотів. Ти це знаєш краще за мене. — Добз глитнув слину і нахилив напружене обличчя впритул до Йосаріанового, м’язи під бронзовою шкірою на кам’яних щелепах збилися в тремтливі жовна. — Просто скажи «вперед», і завтра вранці я все зроблю сам. Ти розумієш, про що я? І зараз я шепочу, правда?

Йосаріан відвернувся, щоб не бачити прикутого до нього погляду Добза, сповненого жагучого благання.

— Тоді якого біса ти не підеш і сам цього не зробиш? — запротестував він. — Може, перестанеш розпатякувати тут біля мене і сам усе зробиш?

— Сам я боюся. Я завжди боюся робити щось сам.

— Тоді не втягуй мене. Я був би психом, якби зараз вляпався у щось подібне. У мене рана на нозі на мільйон доларів. Мене відправлять додому.

— Ти здурів? — вигукнув Добз, не вірячи своїм вухам. — Твоя рана — лише подряпина. Того ж дня, коли вийдеш зі шпиталю, він змусить тебе летіти на бойове завдання, хоч і з «Пурпуровим серцем».

— От тоді вже я його вб’ю, — заприсягся Йосаріан. — Я знайду тебе, і ми зробимо все разом.

— Тоді краще зробімо це завтра, поки ще маємо хоч якийсь шанс, —умовляв його Добз. — Капелан каже, що він знову зголосився кинути наш полк на Авіньйон. Я можу загинути ще до того, як ти вийдеш зі шпиталю. Поглянь, як тремтять у мене руки. Я не зможу керувати літаком. Я вже непридатний.

Йосаріан не наважився сказати «так».

— Я краще почекаю. Подивлюся, що далі буде.

— Біда з тобою в тому, що ти нічого не хочеш робити, — хрипким, розлюченим голосом поскаржився Добз.

— Я роблю все, що тільки можу, — лагідно пояснював Йосаріанові капелан, коли Добз пішов. — Я навіть ходив до санчастини і просив Дока Деніку допомогти вам.

— Ага, зрозуміло, — Йосаріан стримав усмішку. — І що з цього вийшло?

— Вони намастили мені марганцівкою ясна, — соромливо відповів капелан.

— А також великі пальці на ногах, — з обуренням додав Нейтлі. — І дали йому проносне.

— Але сьогодні вранці я знову туди пішов, аби з ним побачитись.

— І вони знову намастили йому ясна марганцівкою, — сказав Нейтлі.

— Але я таки поговорив з ним, — немов виправдовуючись, жалібно проказав капелан. — Лікар Деніка виглядає таким нещасним. Він підозрює, що хтось плете проти нього інтриги, щоб його перевели на Тихий океан. Увесь цей час, виявляється, він збирався звернутись по допомогу до мене. Коли я сказав йому, що потребую його допомоги, то поцікавився, чи немає іншого капелана, до якого я міг би звернутися, — пригнічений капелан терпляче дочекався, поки Йосаріані з Данбаром пересміються. — Колись я думав, що бути нещасним — аморально, — провадив він далі, неначе голосив на самоті. — А тепер я вже не знаю, що думати. Я би хотів присвятити темі аморальності свою проповідь наступної неділі, але сумніваюся, чи мені, з пурпуровими яснами, взагалі годиться чинити відправи. Підполковникові Корну це дуже не сподобалося.

— Капелане, а чому б вам не лягти

1 ... 101 102 103 ... 154
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка-22», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пастка-22"