Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Я хмикнула.

— І коли він тільки встигає... Спасибі що приїхав.

— Іза хто він?

— Ми колись зустрічалися, — сказала я скривившись і встала з його колін. Сперлася об скляний бортик — Перший мій досвід у взаєминах із протилежною статтю.

Альфред міцно обійняв мене зі спини і поцілував у маківку.

— Перший і найболючіший досвід. Гарне щеплення від рожевих окулярів.

Він розвернув мене до себе обличчям і витер сльози, що виступили.

— Може знайти його і побити? Бо якщо при згадці про нього ти досі плачеш, значить він зробив тобі дуже боляче.

— Розбив і розтоптав мої почуття, так боляче мені було тільки від смерті батьків. Знаєш, бувають люди, які бачать у мені не мене, а тільки те, що є в моєї родини. Він хотів зробити гірше. Йому хотілося, щоб я спокусилася і він зміг зробити кілька інтимних кадрів і шантажувати ними батька. Я дізналася про це, — я зробила судомний зітхання, — коли прийшла до нього раніше, ніж зазвичай. Хотіла зробити романтичний сюрприз. Здогадайся, що було далі, — погляд Альфреда був твердий, обличчя застигло, — прийшовши до нього, почула галас зі спальні, і як той, кого я тоді кохала, займається сексом зі своєю нібито двоюрідною сестрою. Яка була насправді його дівчиною. А я так дурна, соплива дівчинка з багатим батьком. Яку хотіли розвести. Ось тоді й дізналася навіщо я йому потрібна.

Було відчуття, що Альфред у ступорі, стоїть застиглий, і майже не дихає.

— Потім зі мною знайомилися і заводили стосунки теж тільки заради розводу на гроші. Я вже почала сумніватися, що мені взагалі колись вдасться полюбити і не чекати чергової зради. Дякую, що ти є в моєму житті.

Альфред міцно обійняв мене і поцілував у маківку.

— Я ледь стримую себе, щоб не кинутися на його пошуки.

Я посміхнулася.

— А сьогодні я не знаю, навіщо він приперся. Але Нейтан сказав, що зараз він працює на Лістерів. Подібне притягується, — сказала гидливо.

У мене задзвонив телефон. Альфреду довелося відпустити мене, щоб я відповіла.

— Ало. Добре, дякую.

— Хто це?

— Сьогодні страховку робила, обстеження призначили на завтра на 10 ранку. Сподіваюся, я встигну здати практику з водіння.

— Встигнеш. Там щонайбільше півгодини. Ти краще скажи як теорія, це важливіше.

— Ем, не знаю. Я так і не зрозуміла, як висвічуються неправильні відповіді. Або я на все відповіла правильно.

— Якщо не було на екрані червоної смуги, то ти на все правильно відповіла, — він узяв у руки моє обличчя і поцілував. — Вітаю!

— Дякую. Ми гуляти підемо?

— Так. Тільки потрібно сумку трохи розібрати. Я напевно про всяк випадок залишу кілька комплектів у тебе. Решту своїх речей заберу.

Перед тим як піти гуляти нас спіймав Нейтан.

— Альфред, я можу на тебе розраховувати і те, що Ізабелла сама не буде вештатися вулицями міста. Банально може заблукати. Та й хіба мало що з нею може трапитися.

— Якщо що, я приїду на таксі, — сказала моїй няньці.

— Будь хорошою дівчинкою, — сказав з посмішкою Нейтан.

На прощання хуліганськи показала йому язика, а він мені підморгнув.

Ми погуляли в центральному паку. Потім я вмовила показати де він живе. Альфред усміхнувся і сказав:

— Нейтан напевно казав, що в гуртожитку, військовому гуртожитку. Це не те місце, куди хочеться привести дівчину. Навколо одні чоловіки.

— Будеш ревнувати?

— А то! — з усмішкою сказав він. Потім, подивившись на годинник, тихо вилаявся — Вибач. Зовсім забув, про комендантську годину.

— У місті?

— У гуртожитку. До нього не потрапиш після десятої вечора, а зараз без п’ятнадцяти. А я обіцяв тебе привезти.

— Це я обіцяла, якщо що, приїду на таксі.

— Але ти ж ще не вивчила місцеву мову, а у нас тут не всі знають спільну. Я сам викличу тобі машину.

Я тільки кивнула і з насолодою дивилася на свого чоловіка. Машина приїхала буквально за п'ять хвилин. Альфред сказав, куди мене привезти, одразу розплатився і за реакцією водія дав грошей більше, ніж було потрібно.

— Я сказав, що ти не місцева і не зможеш йому відповісти афонською. Тож він питати і говорити ні чого не буде. Подзвони мені, як приїдеш.

— Добре.

Ми поцілувалися на прощання, і я сіла в машину. Водій м'яко рушив і поїхав. Я обернулася, подивилася, як Альфред побіг до високої сірої будівлі, що губиться в густо посаджених деревах. Якось гуртожитки схожі на обох планетах. На Феті я бачила приблизно такі ж безликі сірі будівлі.

Доїхали ми досить швидко, хвилин за 15. Я користуючись нагодою увімкнула плеєр і слухала слова, які мені дали для вивчення. Коли водій зупинився біля нашого будинку, посміхнулася йому і вийшла з машини. Спокійно зайшла в будинок і піднялася на наш поверх. Одразу ж набрала Альфреда.